Ђ÷е потр≥бно не мертвим Ц це потр≥бно живимї,

або „и можна монопол≥зувати ≥стину

 

 

¬ ≤ ƒ   – » “ » …   Ћ » — “

 

 

ѕрезиденту ”крањни ¬. ёщенку, √олов≥ ¬ерховноњ –ади ”крањни
¬. Ћитвину, ѕремТЇр-м≥н≥стру ”крањни ё. “имошенко

 

ћи стурбован≥ ситуац≥Їю, що склалас¤ в сусп≥льств≥ довкола ≥стор≥њ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни та њњ складовоњ частини Ц ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни. ўоразу, коли в≥дзначаЇтьс¤ черговий юв≥лей под≥й, повТ¤заних з цим пер≥одом нашого минулого, гострота полем≥ки зростаЇ до критичноњ меж≥. « одного боку, це можна по¤снити тим, що найб≥льший в ≥стор≥њ людства збройний конфл≥кт справив доленосний вплив на розвиток вс≥Їњ цив≥л≥зац≥њ. ƒл¤ украњнського народу в≥н був одним з найб≥льш серйозних виклик≥в, сповненим загрози самому його ≥снуванню. «а р≥зними оц≥нками в≥д 8 до 10 млн наших сп≥вв≥тчизник≥в (точн≥ дан≥ важко обрахувати й донин≥) загинули внасл≥док бойових д≥й та окупац≥њ. 2,4 млн остарбайтер≥в скуштували г≥ркого хл≥ба примусовоњ прац≥ на чужин≥, з них близько 200 тис. так ≥ не повернулис¤ на Ѕатьк≥вщину.

  ожна украњнська родина повТ¤зана з в≥йною незримою ниткою живоњ памТ¤т≥ про полеглих ≥ тих, кого вона обпалила своњм вогнем. ѕо вс≥х м≥стах ≥ селах сто¤ть братськ≥ могили ≥ памТ¤тники тим, хто не повернувс¤ з пол¤ бою. ј ск≥льки ще не похованих по-христи¤нськи останк≥в тл≥Ї у л≥сах ≥ болотах нашоњ крањни!

Ѕ≥ль ≥ памТ¤ть про в≥йну вже 60 рок≥в стала одн≥Їю з визначальних рис ментальност≥ нашого народу, його ≥сторичноњ памТ¤т≥.

“ак уже склалос¤, що у т≥й в≥йн≥ переплелис¤ ≥ масовий героњзм рад¤нських воњн≥в, ≥ трудова звит¤га труд≥вник≥в тилу, ≥ трагед≥¤ геноциду, ≥ збройн≥ змаганн¤ за нац≥ональну украњнську державу, ≥ польський нац≥онально-визвольний рух, ≥ антинацистська боротьба, або колаборац≥¤, ≥ драма полону...

”творенн¤ незалежноњ ”крањнськоњ держави дозволило вченим на п≥дстав≥ всього комплексу джерел (включаючи й ран≥ше недоступн≥) розпочати формуванн¤ новоњ, науковоњ концепц≥њ ≥стор≥њ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. –ад¤нська концепц≥¤ ц≥Їњ в≥йни позначена суц≥льною глориф≥кац≥Їю, героњзац≥Їю, ≥деолог≥зац≥Їю, м≥фолог≥зац≥Їю, а незр≥дка й в≥двертою фальсиф≥кац≥Їю або ц≥леспр¤мованим замовчуванн¤м багатьох њњ стор≥нок. “ому профес≥йн≥ ≥сторики намагаютьс¤ в≥дтворити обТЇктивну картину в≥йни у вс≥й њњ повнот≥, не забуваючи того, що
може ви¤витись кому-небудь не до смаку. ЌеконТюнктурн≥сть
цих зусиль очевидна, оск≥льки посл≥довна позиц≥¤ визнаних у св≥товому науковому сп≥втовариств≥ украњнських вчених уже прот¤гом 15 рок≥в п≥дкр≥плюЇтьс¤ фаховими напрацюванн¤ми.

“а в ”крањн≥ Ї пол≥тичн≥ сили, ¤ким не до вподоби цей процес. «вичка до монопол≥њ на ≥стину сьогодн≥ видаЇтьс¤ ¤к боротьба за Ђправду про в≥йнуї ≥ на д≥л≥ означаЇ не що ≥нше, ¤к обстоюванн¤ стал≥нсько-брежнЇвськоњ концепц≥њ ≥стор≥њ в≥йни. ќбрамлена в≥дпов≥дною лексикою й атрибутикою, ц¤ позиц≥¤ перетворюЇ ¬елику ¬≥тчизн¤ну в≥йну на недоторканну, сакральну под≥ю, ¤ку сл≥д розгл¤дати виключно кр≥зь призму компарт≥йно-генеральського ≥стор≥описанн¤ рад¤нськоњ доби.

 ожен маЇ право на власне баченн¤ тих чи ≥нших процес≥в. ≤ в цьому випадку на¤вн≥сть р≥зних погл¤д≥в на в≥йну Ц ¤вище нормальне. якби не агресивна (≥ншого слова не п≥дбереш) позиц≥¤ тих, хто звик Ђне поступатис¤ принципамиї. ѕост≥йний тиск компарт≥йних структур ≥ кер≥вник≥в (а не р¤дових член≥в) Ђрад¤нськоњї орган≥зац≥њ ветеран≥в на вчених ≥ викладач≥в вуз≥в, автор≥в п≥дручник≥в з ≥стор≥њ нагадуЇ цькуванн¤, Ђвикручуванн¤ рукї пр≥снопамТ¤тних доперебудовних час≥в. ”станови Ќац≥ональноњ академ≥њ наук ”крањни, вузи, редакц≥њ «ћ≤, органи влади вс≥х р≥вн≥в Ђбомбардуютьс¤ї численними листами, зверненн¤ми, за¤вами, ¤к≥ р¤сн≥ють вимогами покарати в≥дступник≥в, Ђфальсиф≥катор≥вї, Ђсв¤тотатц≥вї. ќрган≥зовуютьс¤ акц≥њ на зразок сумнозв≥сних партзбор≥в, на ¤ких п≥ддаютьс¤ острак≥зму вс≥, хто см≥Ї в≥дхил¤тис¤ в≥д Ђдоперебудовногої трактуванн¤ под≥й воЇнноњ доби. “ак, восени 2004 р. ком≥тет ¬ерховноњ –ади ”крањни у справах ветеран≥в, пенс≥онер≥в та ≥нвал≥д≥в пров≥в зас≥данн¤, на ¤кому обговорювалось питанн¤ про Ђправдиве в≥дображенн¤ под≥й ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни в п≥дручниках з ≥стор≥њї. ѕоказово, що на це з≥бранн¤ не запрошувалис¤ пров≥дн≥ науковц≥, викладач≥ вуз≥в, автори тих п≥дручник≥в, ¤к≥ були виставлен≥ на полиц¤х, наче перед розстр≥лом! ≤ Ђрозстр≥лї в≥дбувс¤. √оворили т≥льки номенклатурн≥ кер≥вники ветеран≥в, кидаючи звинуваченн¤ безмовним книгам... ” черговий раз д≥алогу не вийшло. “а його н≥хто й не прагнув! «даЇтьс¤, Ђобраз ворогаї, його пост≥йний пошук наст≥льки орган≥чно вживс¤ в модель повед≥нки ≥ спос≥б мисленн¤ ветеранських функц≥онер≥в, наст≥льки в≥н в≥дпов≥даЇ алгоритму д≥¤льност≥ нин≥шньоњ  омун≥стичноњ парт≥њ ”крањни, що здатн≥сть почути опонента у них надзвичайно низька. ƒ≥йшло й до того, що –ада ветеран≥в к≥лька рок≥в тому звернулас¤ до кер≥вництва ”крањни накласти моратор≥й на публ≥кац≥ю праць в≥тчизн¤них ≥сторик≥в до повного узгодженн¤ концепц≥њ з рос≥йською ≥ б≥лоруською сторонами!

            ѕродовжуютьс¤ нападки на п≥дручники з ≥стор≥њ за њх Ђантирад¤нськ≥стьї, виношуютьс¤ антипедагог≥чн≥ плани повернутис¤ до ЂЇдиного державногої п≥дручника (на кшталт пр≥снопамТ¤тного  ороткого курсу ≥стор≥њ ¬ ѕ(б). ’оча вс≥м добре в≥домо, що на¤вн≥сть вар≥ативних п≥дручник≥в (особливо з ≥стор≥њ) Ц це св≥това практика, вагомий здобуток украњнськоњ ≥сторичноњ науки та осв≥ти.

як зазначено у черговому ультимативному запит≥  голови –ади ветеран≥в ≤. √ерасимова на адресу м≥н≥стра осв≥ти ≥ науки —. Ќ≥колаЇнка, Ђвузловими положенн¤ми науковоњ ≥сторично правдивоњ, патр≥отичноњ концепц≥њ ≥стор≥њ доленосних под≥й 1941Ц1945 рр. повинн≥ стати наступн≥.

ѕоказ того, що:

Ц винуватцем ƒругоњ св≥товоњ в≥йни з метою загарбанн¤ земель ≥ пануванн¤ на планет≥ була нацистська Ќ≥меччина;

Ц в≥роломний напад Ќ≥меччини на –ад¤нський —оюз вт¤гнув —–—– у в≥йну;

Ц ¬елика ¬≥тчизн¤на в≥йна рад¤нського народу мала справедливий, визвольний характер;

Ц саме наша ¬елика ¬≥тчизн¤на в≥йна в≥д≥грала вир≥шальну роль у боротьб≥ ≥ перемоз≥ антиг≥тлер≥вськоњ коал≥ц≥њ;

Ц ”крањнська держава Ц ”–—– ≥ народ ”крањни вижили ≥ внесли найвагом≥ший внесок у перемогу саме завд¤ки тому, що були в склад≥ —–—–, отримали допомогу братн≥х народ≥в, особливо рос≥йського, без ¤коњ, ¤к писав тод≥ ќ.ƒовженко, Ђукрањнський народ загинув би у т≥й в≥йн≥ї;

Ц ќ”Ќ та њњ збройн≥ сили ≥ формуванн¤ фактично були попл≥чниками фашистських загарбник≥в;

Ц перемога рад¤нського народу в травн≥ 1945 р. була законом≥рною ≥ мала всесв≥тньо-≥сторичне значенн¤ Ц вона вр¤тувала людство в≥д фашистськоњ невол≥ ≥ загибел≥ї.

Ќеважко не пом≥тити, що автори стукають у в≥дкрит≥ двер≥. Ќ≥хто й не заперечуЇ справедливий, визвольний характер ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, сп≥вдружност≥ народ≥в –ад¤нського —оюзу в боротьб≥ проти нацизму, њх вир≥шальноњ рол≥ у перемоз≥ над загарбниками.

¬одночас неспростовним Ї факт участ≥ кер≥вництва —–—– в особ≥ ….—тал≥на ≥ його найближчого оточенн¤ у розвТ¤занн≥ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни. як ≥накше можна розц≥нити агрес≥ю Ќ≥меччини ≥ –ад¤нського —оюзу проти ѕольщ≥ у вересн≥ 1939 р., коли польський народ на ш≥сть рок≥в втратив власну державн≥сть? ÷е вже пот≥м, у 1941 р. знесилений масовими стал≥нськими репрес≥¤ми —–—– став жертвою агрес≥њ Ќ≥меччини.  рањна зазнала жахливих поразок ≥ втрат. ≤ лише витривал≥сть, мужн≥сть, здатн≥сть переносити будь-¤к≥ труднощ≥, прагненн¤ до свободи м≥льйон≥в простих людей вр¤тували наш народ, а разом з ним вр¤тували й стал≥нський режим в≥д краху. —аме народу, а не тим, хто невдало керував державою, хто часто воював Ђне вм≥нн¤м, а числомї (читай Ц солдатськими житт¤ми), ми завд¤чуЇмо перемогою у ц≥й в≥йн≥.

ўе одним Ђнар≥жним каменемї дискус≥й у сусп≥льств≥ Ї проблема ќ”Ќ ≥ ”ѕј. ¬ириваючи з контексту один њњ сегмент Ц сп≥впрацю частини кер≥вник≥в украњнського п≥дп≥лл¤ з г≥тлер≥вц¤ми, Ђнепримиренн≥ї ц≥лковито ≥гнорують той факт, що м≥льйони громад¤н ”крањни п≥дтримували самост≥йницький рух, надавали йому вс≥л¤ку п≥дтримку, а екстрапол¤ц≥¤ звинувачень у колаборац≥њ на вс≥х його учасник≥в (через п≥дп≥льн≥ структури пройшло близько сотн≥ тис¤ч во¤к≥в) юридично й ≥сторично Ї некоректною. ЌагадаЇмо, що в р≥шенн¤х Ќюрнберзького процесу ќ”Ќ ≥ ”ѕј не ф≥гурують у перел≥ку орган≥зац≥й, ¤ким ≥нкрим≥нувалис¤ злочини проти людства.

Ќе можна не сказати й про спроби радикальноњ частини нац≥онально-демократичних сил з≥ свого боку диктувати науковц¤м власне баченн¤ под≥й ƒругоњ св≥товоњ в≥йни.

Ќас не може не турбувати ситуац≥¤, що виникла довкола Ђ ниги ѕамТ¤т≥ ”крањниї, √оловну редакц≥ю ¤коњ очолюЇ генерал ≤. √ерасимов. ѕ≥дготовка заключного тому ун≥кальноњ сер≥њ (вийшло близько 250 том≥в Ђ ниги ѕамТ¤т≥ї в ус≥х област¤х ”крањни) супроводжуЇтьс¤ неприхованим тиском на автор≥в, вихолощенн¤м украњнських сюжет≥в, Ђрад¤н≥зац≥Їюї њњ давно затвердженоњ концепц≥њ. ¬важаЇмо, що заключний том маЇ вийти до 60-р≥чч¤ зак≥нченн¤ ƒругоњ св≥товоњ в≥йни
(вересень 2005 р.), а його зм≥ст маЇ в≥дпов≥дати сучасним науково вив≥реним, обТЇктивним оц≥нкам ≥ критер≥¤м. ѕросимо перегл¤нути склад √оловноњ редакц≥йноњ колег≥њ ≥ домогтис¤ паритетного представництва у н≥й ветеранських орган≥зац≥й та науковц≥в, залишаючи за останн≥ми право на власну позиц≥ю. …детьс¤ не про черговий Ђопусї з ≥стор≥њ ¬еликоњ ¬≥тчизн¤ноњ в≥йни, а про Ђ нигу ѕамТ¤т≥ї всього украњнського народу. ћонопол≥¤ на Ђправдуї видаЇтьс¤ тут найг≥ршим рецептом дл¤ вир≥шенн¤ цих питань. ћи обстоюЇмо право сусп≥льства знати, що про нього напишуть, право на широке публ≥чне обговоренн¤ тексту заключного тому Ђ ниги ѕамТ¤т≥ ”крањниї ще до його публ≥кац≥њ.

ѕринципове небажанн¤ шукати поле дл¤ порозум≥нн¤ ≥ примиренн¤, агресивн≥сть л≥н≥њ повед≥нки орган≥затор≥в кампан≥њ боротьби за Ђправду в≥йниї засв≥дчують св≥доме прагненн¤ вказаних сил поглибити розкол у сусп≥льств≥, пос≥¤ти зерна ненавист≥ й непримиренност≥, спекулювати на соц≥альних ≥ економ≥чних труднощах. ÷е суперечить нац≥ональним ≥нтересам ”крањни.

«акликаЇмо ¬ас, пане ѕрезиденте, пане √олово ¬ерховноњ –ади, пан≥ ѕремТЇр-м≥н≥стр, створити умови дл¤ в≥льного, позбавленого тиску будь-¤ких пол≥тичних сил наукового осмисленн¤ под≥й ƒругоњ св≥товоњ в≥йни, формуванн¤ њњ украњноцентричноњ концепц≥њ. Ќаша ≥нтеграц≥¤ у св≥тове сп≥втовариство маЇ супроводжуватис¤ цив≥л≥зованим, науковим погл¤дом на своЇ минуле, консол≥дац≥Їю сусп≥льства довкола нац≥ональноњ ≥дењ. ¬с≥ пол≥тичн≥ сили повинн≥ усв≥домлювати ≥ нести в≥дпов≥дальн≥сть перед наступними покол≥нн¤ми, народом ≥ державою за майбутнЇ ”крањни.

 

ƒоктори ≥сторичних наук, професори: 

 

ќ.≤. √ур≥й, ¬.≤.  учер, ¬.ё.  ороль, —.¬.  ульчицький, ќ.™. Ћисенко, ќ.ѕ. –ент, ¬.≤. —ерг≥йчик, ¬.¬. —тецкевич, ќ.ј. ”дод, ё.≤. Ўаповал