Прийнятий Верховною Радою Української РСР
Законом від 28
грудня 1960 р.
Із змінами і доповненнями, внесеними Указами
Президії
Верховної Ради Української РСР
від 27 червня 1961 року, ВВР, 1961 р., N 28, ст.
342,
від 10 вересня 1962 року, ВВР, 1962 р., N 37, ст.
461,
від 13 червня 1963 року, ВВР,1963 р., N 25, ст. 406,
від
18 січня 1966 року, ВВР, 1966 р., N 4 , ст. 15,
від 9 листопада 1966
року, ВВР, 1966 р., N 44, ст. 274,
від 24 січня 1967 року, ВВР, 1967
р., N 5, ст. 63,
від 30 серпня 1971 року N 117-VIII, ВВР, 1971 р., N
36, ст. 278,
від 21 липня 1972 року N 862-VIII, ВВР,1972 р., N 31, ст.
260,
від 30 серпня 1972 року N 986-VIII, ВВР, 1972 р., N 36, ст.
314,
від 23 липня 1973 року N 1898-VIII, ВВР, 1973 р., N 32, ст.
260,
від 10 серпня 1973 року N 1937-VIII, ВВР, 1973 р., N 34, ст.
271,
від 14 жовтня 1974 року N 3130-VIII, ВВР, 1974 р., N 44, ст.
445,
від 18 липня 1975 року N 52-IX, ВВР, 1975 р., N 30, ст.
371,
від 23 березня 1977 року N 1851-IX, ВВР, 1977 р., N 14, ст.
131,
від 1 липня 1977 року N 2281-IX, ВВР, 1977 р., N 28, ст.
341,
від 16 лютого 1978 року N 3084-IX, ВВР, 1978, N 9, ст.
163,
від 26 травня 1980 року N 270-X, ВВР, 1980 р., N 24, ст.
430,
від 29 лютого 1984 року N 6591-X, ВВР, 1984 р., N 11, ст.
203,
від 16 квітня 1984 року N 6834-X, ВВР, 1984 р., N 18, ст.
351,
від 20 березня 1985 року N 8627-X, ВВР, 1985 р., N 14, ст.
321,
від 1 серпня 1985 року N 704-XI, ВВР, 1985 р., N 33, ст.
787,
від 10 грудня 1985 року N 1432-XI, ВВР, 1985 р., N 52, ст.
1224,
від 27 червня 1986 року N 2444-XI, ВВР, 1986 р., N 27, ст.
539,
від 18 серпня 1986 року N 2753-XI, ВВР, 1986 р., N 35, ст.
750,
від 31 липня 1987 року N 4392-XI, ВВР, 1987 р., N 32, ст.
631,
від 21 серпня 1987 року N 4452-XI, ВВР, 1987 р., N 35, ст.
674,
від 25 листопада 1987 року N 4981-XI, ВВР, 1987 р., N 49, ст.
1008,
від 1 грудня 1987 року N 4995-XI, ВВР, 1987 р., N 50, ст.
1016,
від 10 лютого 1988 року N 5397-XI, ВВР, 1988 р., N 8, ст.
212,
від 14 квітня 1988 року N 5723-XI, ВВР, 1988 р., N 17, ст.
427,
від 29 квітня 1988 року N 5822-XI, ВВР, 1988 р., N 19, ст.
481,
від 3 серпня 1988 року N 6347-XI, ВВР, 1988 р., N 33, ст.
808,
від 14 грудня 1988 року N 6976-XI, ВВР, 1988 р., N 52, ст.
1184,
від 6 березня 1989 року N 7226-XI, ВВР, 1989 р., N 12, ст.
96,
від 14 квітня 1989 року N 7373-XI, ВВР, 1989 р., N 17, ст.
148,
від 16 червня 1989 року N 7617-XI, ВВР, 1989 р., N 26, ст.
276,
від 29 грудня 1989 року N 8595-XI, ВВР, 1990 р., N 2, ст.
15,
від 19 січня 1990 року N 8711-XI, ВВР, 1990 р., N 5, ст.
60,
від 7 березня 1990 року N 8918-ХІ, ВВР, 1990 р., N 12, ст.
194,
від 20 квітня 1990 року N 9082-XI, ВВР, 1990 р., N 18, ст.
278,
від 4 травня 1990 року N 9166-XI, ВВР, 1990 р., N 20, ст.
313,
від 26 грудня 1990 року N 596-XII, ВВР, 1991 р., N 3, ст.
13,
від 26 грудня 1990 року N 597а-XII, ВВР, 1991 р., N 5, ст.
34,
від 18 січня 1991 року N 647-XII, ВВР, 1991 р., N 7, ст.
45,
від 28 січня 1991 року N 661-XII, ВВР, 1991 р., N 11, ст.
106,
від 18 березня 1991 року N 838-XII, ВВР, 1991 р., N 15, ст.
178,
від 29 липня 1991 року N 1369-XII, ВВР, 1991 р., N 45, ст.
600,
від 25 серпня 1991 року N 1434а-XII, ВВР, 1991 р., N 40, ст. 531,
Законом Української РСР
від 25 червня 1991 року N
1255-XII, ВВР, 1991 р., N 40, ст. 527,
Законами України
від 18 вересня 1991 року N 1564-XII,
ВВР, 1991, N 47, ст. 650,
від 10 грудня 1991 року N 1960-XII,
ВВР, 1991, N 10, ст. 142,
від 12 грудня 1991 року N 1974-XII,
ВВР, 1992, N 11, ст. 154,
від 15 травня 1992 року N
2354-XII, ВВР, 1992, N 32, ст. 457,
від 17 червня 1992 року
N 2464-XII, ВВР, 1992, N 35, ст. 508,
від 17 червня 1992
року N 2468-XII, ВВР, 1992, N 35, ст. 511,
від 7 липня 1992
року N 2547-XII, ВВР, 1992, N 39, ст. 570,
від 17 вересня
1992 року N 2613-XII, ВВР, 1992, N 41, ст. 600,
від 16
жовтня 1992 року N 2703-XII, ВВР, 1992, N 47, ст. 647,
від
15 грудня 1992 року N 2857-XII, ВВР, 1993, N 6, ст. 35,
від 26
січня 1993 року N 2935-XII, ВВР, 1993, N 12, ст. 97,
від 26
січня 1993 року N 2936-XII, ВВР, 1993, N 12, ст. 98,
від 28
січня 1993 року N 2947-XII, ВВР, 1993, N 14, ст. 120,
від 3
березня 1993 року N 3039-XII, ВВР, 1993, N 18, ст. 189,
від
22 квітня 1993 року N 3129-XII, ВВР, 1993, N 22, ст.
228,
від 22 квітня 1993 року N 3130-XII, ВВР, 1993, N 22,
ст. 229,
від 22 квітня 1993 року N 3132-XII, ВВР, 1993, N
22, ст. 230,
від 30 червня 1993 року N 3351-XII, ВВР, 1993,
N 34, ст. 355,
від 11 листопада 1993 року N 3582-XII, ВВР,
1993, N 46, ст. 427,
від 23 грудня 1993 року N 3780-XII, ВВР,
1994, N 11, ст. 49,
від 23 грудня 1993 року N 3785-XII, ВВР,
1994, N 12, ст. 58,
від 23 грудня 1993 року N 3787-XII, ВВР,
1994, N 11, ст. 48,
від 28 січня 1994 року N 3888-XII, ВВР, 1994,
N 19, ст. 111,
від 24 лютого 1994 року N 4018-XII, ВВР, 1994, N
26, ст. 206,
від 25 лютого 1994 року N 4043-XII, ВВР, 1994, N 28,
ст. 238,
від 27 липня 1994 року N 137/94-ВР, ВВР, 1994, N 37, ст.
342,
від 21 вересня 1994 року N 174/94-ВР, ВВР, 1994, N 42, ст.
381,
від 20 жовтня 1994 року N 218/94-ВР, ВВР, 1994, N 45, ст.
409,
від 15 листопада 1994 року N 246/94-ВР, ВВР, 1994, N 48, ст.
429,
від 16 грудня 1994 року N 299/94-ВР, ВВР, 1995, N 2, ст. 8,
від 20 грудня 1994 року N 305/94-ВР, ВВР, 1995, N 2, ст. 9,
від 15 лютого 1995 року N 64/95-ВР, ВВР, 1995, N 10, ст. 64,
від 11 липня 1995 року N 282/95-ВР, ВВР, 1995, N 29, ст.
216,
від 5 жовтня 1995 року N 358/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 34, ст.
268,
від 5 жовтня 1995 року N 360/95-ВР, ВВР, 1995 р., N 35, ст.
271,
від 12 липня 1996 року N 323/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 52, ст.
294,
від 1 жовтня 1996 року N 386/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 46, ст.
247,
від 2 жовтня 1996 року N 388/96-ВР, ВВР, 1996 р., N 46, ст.
249,
від 20 листопада 1996 року N 530/96-ВР, ВВР, 1997 р., N 4, ст.
21,
від 5 лютого 1997 року N 44/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 12, ст.
102,
від 7 жовтня 1997 року N 552/97-ВР, ВВР, 1997 р., N 51, ст.
306,
від 5 лютого 1998 року N 85/98-ВР, ВВР, 1998 р., N 26, ст.
149,
від 24 березня 1998 року N 210/98-ВР, ВВР, 1998 р., N 35, ст.
241,
від 8 жовтня 1999 року N 1134-XIV, ВВР, 1999 р., N 48, ст.
419,
від 14 грудня 1999 року N 1288-XIV, ВВР, 2000 р., N 5, ст.
34,
від 13 січня 2000 року N 1381-XIV, ВВР, 2000 р., N 10, ст.
79,
від 22 лютого 2000 року N 1483-III, ВВР, 2000 р., N 17, ст.
123,
від 23 березня 2000 року N 1587-III, ОВУ, 2000 р., N 16, ст.
653,
від 20 квітня 2000 року N 1685-III, ОВУ, 2000 р., N 22, ст.
882,
від 22 червня 2000 року N 1833-III, ОВУ, 2000 р., N 29, ст.
1189,
від 14 вересня 2000 року N 1945-III, ОВУ, 2000 р., N 41, ст.
1731,
від 21 вересня 2000 року N 1981-III, ОВУ, 2000 р., N 43, ст.
1816,
від 16 листопада 2000 року N 2114-III, ОВУ, 2000 р., N 50, ст.
2147,
від 21 грудня 2000 року N 2181-III, ОВУ, 2001 р., N 7, ст.
259,
від 18 січня 2001 року N 2247-III, ОВУ, 2001 р., N 8, ст. 318,
від 5
квітня 2001 року N 2362-III, ОВУ, 2001 р., N 17, ст. 727,
від 17 травня
2001 року N 2409-III, ОВУ, 2001 р., N 24, ст. 1058
Додатково див. Рішення
Конституційного Суду
України
від 16 листопада 2000 року N 13-рп/2000
|
(У назві Кодексу та його тексті найменування "Українська РСР" замінено найменуванням "Україна" згідно із Законом України від 7 липня 1992 року N 2547-XII) |
|
(У тексті Кодексу слова "службова особа" у всіх відмінках замінено словами "посадова особа" у відповідних відмінках згідно із Законом України від 11 липня 1995 року N 282/95-ВР) |
Призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах.
(У редакції Закону України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Завданнями кримінального судочинства є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть в ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування Закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жоден невинний не був покараний.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Провадження в кримінальних справах на території України здійснюється за правилами цього Кодексу незалежно від місця вчинення злочину.
При провадженні в кримінальній справі застосовується кримінально-процесуальний закон, який діє відповідно під час дізнання, попереднього слідства або судового розгляду справи.
Норми цього Кодексу застосовуються при провадженні в справах про злочини іноземних громадян, за винятком осіб, які користуються правом дипломатичної недоторканості. Норми цього Кодексу застосовуються і в справах про злочини осіб без громадянства.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Суд, прокурор, слідчий і орган дізнання зобов'язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів до встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, і до їх покарання.
Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом.
Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає закриттю:
1) за відсутністю події злочину;
2) за відсутністю в діянні складу злочину;
3) за скінченням строків давності;
4) внаслідок акта амністії, якщо він усуває застосування покарання за вчинене діяння, а також в зв'язку з помилуванням окремих осіб;
5) щодо особи, яка не досягла на час вчинення суспільно небезпечного діяння одинадцятирічного віку;
6) за примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, крім випадків, передбачених частинами 2, 3, 4 і 5 статті 27 цього Кодексу;
7) за відсутністю скарги потерпілого, якщо справу може бути порушено не інакше як за його скаргою, крім випадків, коли прокуророві надано право порушувати справи і при відсутності скарги потерпілого (частина 3 статті 27 цього Кодексу);
8) щодо померлого, за винятком випадків, коли провадження в справі є необхідним для реабілітації померлого або відновлення справи щодо інших осіб за нововиявленими обставинами;
9) щодо особи, про яку є вирок по тому ж обвинуваченню, що набрав законної сили, або ухвала чи постанова суду про закриття справи з тієї ж підстави;
10) щодо особи, про яку є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи по тому ж обвинуваченню, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278 цього Кодексу);
11) якщо про відмову в порушенні справи по тому ж факту є нескасована постанова органу дізнання, слідчого, прокурора, крім випадків, коли необхідність порушення справи визнано судом, у провадженні якого перебуває кримінальна справа (статті 276 і 278 цього Кодексу).
Якщо в ході дізнання або попереднього слідства протягом строків, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, не встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальна справа підлягає закриттю на підставах, передбачених пунктом 3 частини 1 цієї статті, за винятком випадку, коли за вчинення цього злочину до винного за законом може бути застосовано довічне позбавлення волі.
Якщо обставини, зазначені в пунктах 1, 2, 3 і 4 цієї статті, виявляються в стадії судового розгляду, суд доводить розгляд справи до кінця і у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 цієї статті, постановляє виправдувальний вирок, а у випадках, передбачених пунктами 3 і 4, - обвинувальний вирок із звільненням засудженого від покарання.
Закриття справи на підставах, зазначених у пунктах 3 і 4 цієї статті, не допускається, якщо обвинувачений проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
У разі наявності достатніх підстав вважати, що суспільно небезпечне діяння вчинено особою, яка досягла одинадцяти років, але до виповнення віку, з якого законом передбачена кримінальна відповідальність, по факту цього діяння порушується кримінальна справа. Така справа вирішується у порядку, передбаченому статтею 73 цього Кодексу.
Якщо в ході дізнання, попереднього чи судового слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, поряд з обставинами, зазначеними у пунктах 1, 2, 3, 4, 6, 7, 9 - 11 частини 1 цієї статті, що виключають провадження у кримінальній справі, у діянні особи будуть виявлені ознаки адміністративного правопорушення, орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя зобов'язані направити відповідні матеріали органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про таке адміністративне правопорушення.
(Із змінами, внесеними згідно із указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від
16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 30.06.93 р. N
3351-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII,
від 05.10.95 р. N
358/95-ВР,
від 22.02.2000 р. N 1483-III)
Суд, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі закрити кримінальну справу, коли буде визнано, що на час провадження попереднього слідства чи розгляду справи в розпорядчому засіданні суду внаслідок зміни обстановки вчинене особою діяння втратило характер суспільно небезпечного або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.
При закритті кримінальної справи з цих підстав мають додержуватися вимоги, зазначені в частинах 2 і 3 статті 71 цього Кодексу.
Суд своїм вироком може звільнити від покарання особу, яка вчинила злочин, коли визнає, що в силу наступної бездоганної поведінки і чесного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N
3351-XII)
Провадження в кримінальній справі може бути закрито у випадках і порядку, передбачених законодавством України, у зв'язку:
1) з притягненням особи до адміністративної відповідальності;
2) з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду;
3) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;
4) з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.
До закриття кримінальної справи особі повинно бути роз'яснено суть діяння, що містить ознаки злочину, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи з цієї підстави.
Закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у цій статті, не допускається, якщо особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, проти цього заперечує. В цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку.
(Доповнено статтею 71 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
23.12.93 р. N 3787-XII)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі закрити кримінальну справу з підстав, зазначених у статті 51 Кримінального кодексу України, і надіслати матеріали справи у районний (міський) народний суд для застосування до особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, заходів адміністративного стягнення.
Суд у розпорядчому засіданні вправі з тих же підстав своєю мотивованою ухвалою закрити кримінальну справу, яка надійшла до нього.
Якщо суд при розгляді кримінальної справи в судовому засіданні прийде до висновку про наявність підстав, зазначених у статті 51 Кримінального кодексу України, він виносить ухвалу про закриття справи і застосування заходу адміністративного стягнення.
(Доповнено статтею 72 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від
30.06.93 р. N 3351-XII)
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене особою у віці від одинадцяти років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру. Справа разом з постановою направляється прокурору.
Неповнолітньому, щодо якого винесено постанову, а також його батькам або особам, що їх замінюють, перед направленням справи прокурору надається можливість ознайомитись з усіма матеріалами справи, при цьому вони мають право користуватися послугами захисника.
Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від одинадцяти до чотирнадцяти років суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею 71 Кримінального кодексу України, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, санкціонованою прокурором, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб. Участь захисника у цьому разі забезпечується з моменту поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник.
Слідчий, встановивши в кримінальній справі, що суспільно небезпечне діяння вчинене дитиною, яка досягла одинадцятирічного віку, виносить постанову про закриття справи з додержанням вимог частини другої цієї статті, про що повідомляє прокурора і комісію в справах неповнолітніх за місцем проживання дитини.
(Доповнено статтею 73 згідно із
Законом
України від 23.12.93 р. N 3787-XII)
Суд, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі закрити кримінальну справу з підстав, зазначених у статті 51 Кримінального кодексу України, і надіслати матеріали справи на розгляд товариського суду для застосування до особи, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, заходів громадського впливу.
Суддя вправі відмовити в порушенні кримінальної справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 27 цього Кодексу, і передати матеріали на розгляд товариського суду, якщо особа, на яку подана скарга, не заперечує проти цього.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N
3351-XII)
Прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі на підставі, передбаченій пунктом 3 статті 51 Кримінального кодексу України, закрити кримінальну справу щодо неповнолітнього. В цьому разі неповнолітньому, з додержанням вимог статей 438 і 440 цього Кодексу, пред'являється обвинувачення і після винесення постанови про закриття справи - всі її матеріали. Закрита справа із списком осіб, які підлягають виклику до суду, надсилається прокурору.
(У редакції указів Президії
Верховної Ради
Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N
6834-X;
Закону України від 23.12.93 р. N 3787-XII)
Суд, прокурор, а також слідчий за згодою прокурора вправі закрити кримінальну справу з підстав, зазначених у статті 51 Кримінального кодексу України, і передати особу, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки, на поруки громадській організації або трудовому колективу при наявності їх клопотання про це, прийнятого на загальних зборах. Протокол загальних зборів додається до справи.
За проханням громадської організації чи трудового колективу прокурор, слідчий інформують збори про обставини вчиненого діяння, що містить ознаки злочину, який не являє великої суспільної небезпеки.
Суд, прокурор, слідчий зобов'язані повідомити громадську організацію або трудовий колектив про передачу їм особи на поруки.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N
3351-XII)
При наявності обставин, які відповідно до статті 51 Кримінального кодексу України виключають передачу особи на поруки, суд, прокурор, слідчий відмовляють в клопотанні громадської організації або трудового колективу про передачу особи на поруки і повідомляють їх про мотиви відхилення клопотання.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N
3351-XII)
При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7, 71, 72, 73, 8, 9, 10 цього Кодексу суд, прокурор, слідчий зобов'язані з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий і його представник можуть оскаржити рішення про закриття справи в порядку, передбаченому статтею 215 і частиною другою статті 354 цього Кодексу.
При вирішенні питання про відмову в порушенні кримінальної справи відповідно до частини 2 статті 8 цього Кодексу суддя зобов'язаний з'ясувати думку потерпілого і в разі відмови в порушенні справи повідомити про це потерпілого та його представника. Потерпілий і його представник вправі оскаржити рішення судді у вищестоящий суд.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N
8627-X,
від 18.03.91 р. N 838-XII;
законами України від
15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від
23.12.93 р. N 3787-XII)
Суд, прокурор при наявності рішення громадської організації чи трудового колективу, прийнятого на загальних зборах, про відмову від поручительства за взяту ними на поруки особу, яка протягом року не виправдала довір'я трудового колективу, порушила своє обіцяння виправитись або залишила роботу з метою ухилення від громадського впливу, вирішують питання про кримінальну відповідальність цієї особи.
Відновлення справи в цих випадках проводиться відповідно до статей 216 і 384 - 395 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N
2857-XII)
(Доповнено статтею 131 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N
8627-X;
виключена згідно з Указом Президії Верховної
Ради
Української РСР від 18.03.91 р. N 838-XII)
Ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення або з санкції прокурора.
Прокурор повинен негайно звільнити кожного, хто незаконно позбавлений волі або утримується під вартою понад строк, передбачений законом чи судовим вироком.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому.
Особисте життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень охороняються законом.
Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян, накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.
У разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовою заявою або письмовою згодою цих осіб може проводитися прослуховування телефонних та інших переговорів, візуальне спостереження із застосуванням або без застосування звуко-, відеозапису, фото- і кінозйомки.
Прослуховування телефонних та інших переговорів здійснюється за рішенням суду.
(Доповнено статтею 141 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом.
Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Правосуддя в кримінальних справах здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком випадків, передбачених частинами другою і третьою цієї статті.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років, розглядаються в суді першої інстанції колегіально судом у складі трьох осіб, якщо підсудний заявив клопотання про такий розгляд.
Кримінальні справи про злочини, за які законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі, в суді першої інстанції розглядаються судом у складі двох суддів і трьох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.
Розгляд справ у касаційному порядку здійснюється судами у складі трьох суддів, а в порядку судового нагляду - у складі не менше трьох суддів.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами
України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 21.09.94 р. N
174/94-ВР,
від 22.02.2000 р. N 1483-III)
При здійсненні правосуддя в кримінальних справах судді і народні засідателі незалежні і підкоряються тільки законові. Судді і народні засідателі вирішують кримінальні справи на основі закону, в умовах, що виключають сторонній вплив на суддів.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.
Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого цим Кодексом порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці.
Закритий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивованою ухвалою суду в справах про злочини осіб, які не досягли шістнадцятирічного віку, в справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі, та у разі коли цього потребують інтереси безпеки осіб, взятих під захист.
Слухання справ у закритому засіданні суду здійснюється з додержанням усіх правил судочинства.
Вироки судів у всіх випадках проголошуються публічно.
З метою підвищення виховної ролі судових процесів і запобігання злочинам суди у необхідних випадках повідомляють трудящих за місцем роботи або проживання підсудних про судові процеси, які мають відбутися, а також після набрання вироком законної сили повідомляють про результати розгляду кримінальної справи. Суди повинні широко практикувати проведення судових процесів безпосередньо на підприємствах, будовах, в радгоспах, колгоспах з участю в необхідних випадках громадських обвинувачів і громадських захисників.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується право на захист.
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'ясняти їм право мати захисника і скласти про це протокол, а також надати підозрюваному, обвинуваченому і підсудному можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення та забезпечити охорону їх особистих і майнових прав.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
Закону України від 23.12.93 р. N
3780-XII)
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані вжити всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдують обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують його відповідальність.
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, не вправі перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого.
Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
При провадженні дізнання, попереднього слідства і судового розгляду кримінальної справи орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані виявити причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Орган дізнання, слідчий, прокурор, встановивши причини і умови, що сприяли вчиненню злочину, вносять у відповідний державний орган, громадську організацію або посадовій особі подання про вжиття заходів для усунення цих причин і умов.
Якщо в ході дізнання, попереднього слідства або перевірки, що проводилась на підставах, передбачених частиною 4 статті 97 цього Кодексу, буде встановлено, що в діянні особи, яка притягається до кримінальної відповідальності, чи в діяннях інших осіб є ознаки дисциплінарного правопорушення або ці особи повинні бути згідно з чинним законодавством притягнуті до матеріальної відповідальності, орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані порушити в поданні питання про притягнення цих осіб до дисциплінарної або матеріальної відповідальності.
Не пізніш як у місячний строк по поданню має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено особу, яка надіслала подання.
У разі залишення посадовою особою подання без розгляду орган дізнання, слідчий чи прокурор зобов'язані вжити заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
(Доповнено статтею 231 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
05.10.95 р. N 358/95-ВР)
Суд при наявності на те підстав виносить окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені по справі факти порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів. В окремій ухвалі (постанові) суд зобов'язаний за наявності на те підстав порушити питання про притягнення до дисциплінарної або матеріальної відповідальності осіб, в діяннях яких є ознаки дисциплінарного правопорушення, або які згідно з чинним законодавством повинні бути притягнуті до матеріальної відповідальності.
Окрему ухвалу (постанову) може бути також винесено при виявленні судом порушень прав громадян та інших порушень закону, допущених при провадженні дізнання, попереднього слідства або при розгляді справи нижчестоящим судом.
Суд вправі окремою ухвалою (постановою) звернути увагу громадських організацій і трудових колективів на неправильну поведінку окремих громадян на виробництві чи в побуті або на невиконання ними громадського обов'язку. В необхідних випадках копію окремої ухвали (постанови) може бути надіслано до товариського суду.
Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.
Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.
Суд за матеріалами судового розгляду вправі винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.
Не пізніш як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс окрему ухвалу (постанову).
У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254 - 257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
(Доповнено статтею 232 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
05.10.95 р. N 358/95-ВР)
Верховний Суд України здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України.
Верховний суд Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські суди, військові суди регіонів і Військово-Морських Сил здійснюють відповідно нагляд за судовою діяльністю районних (міських), міжрайонних (окружних) судів даної області, міст Києва і Севастополя, військових судів гарнізонів.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і попереднього слідства здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Прокурор зобов'язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили.
Свої повноваження в кримінальному судочинстві прокурор здійснює незалежно від будь-яких органів і посадових осіб, підкоряючись тільки законові і керуючись вказівками Генерального прокурора України.
Постанови прокурора, винесені відповідно до закону, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і громадянами.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
В одному провадженні можуть бути об'єднані справи по обвинуваченню декількох осіб - співучасників вчинення одного чи кількох злочинів або по обвинуваченню однієї особи у вчиненні декількох злочинів.
Виділення справи допускається тільки у випадках, які викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи.
Об'єднання і виділення справ проводиться за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або за ухвалою чи постановою суду.
Правила цієї статті можуть бути застосовані і у випадках притягнення до кримінальної відповідальності за заздалегідь не обіцяні переховування злочинця і приховання злочину, а також недонесення про злочин.
Справи про злочини, передбачені статтею 106, частиною 1 статті 107, частиною 1 статті 125 і статтею 126 Кримінального кодексу України, а також справи про злочини, передбачені статтею 198 Кримінального кодексу України щодо дій, якими заподіяно шкоду правам та інтересам окремих громадян, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, якому і належить в такому разі право підтримувати обвинувачення. В цих справах дізнання і попереднє слідство не провадяться. Зазначені справи підлягають закриттю, якщо потерпілий примириться з обвинуваченим. Примирення може статися лише до видалення суду в нарадчу кімнату для постановлення вироку.
Справи про злочини, передбачені частиною 1 статті 117 Кримінального кодексу України, порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, але закривати їх за примиренням потерпілого з обвинуваченим не можна.
Якщо справа про будь-який із зазначених у частині 1 цієї статті злочинів має особливе громадське значення, а також у виняткових випадках, коли потерпілий у такій справі чи в справі про злочин, зазначений у частині 2 цієї статті, через свій безпорадний стан, залежність від обвинуваченого чи з інших причин не може захистити свої законні інтереси, прокурор порушує справу і при відсутності скарги потерпілого. Справа, порушена прокурором, направляється для провадження дізнання чи попереднього слідства, а після закінчення розслідування розглядається судом в загальному порядку. Така справа в разі примирення потерпілого з обвинуваченим закриттю не підлягає.
Прокурор вправі в будь-який момент вступити в справу, порушену суддею за скаргою потерпілого, про злочини, зазначені в частині 1 цієї статті, і підтримувати обвинувачення в суді, коли цього вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав громадян. Вступ прокурора в справу не позбавляє потерпілого прав, передбачених статтею 49 цього Кодексу, але справа в цих випадках за примиренням потерпілого з обвинуваченим закриттю не підлягає.
Якщо прокурор не бере участі в справі про злочин, зазначений у частині 1 цієї статті, а суд визнає за потрібне вжити заходів з метою охорони державних або громадських інтересів, то він про це виносить відповідну мотивовану ухвалу і продовжує провадження в справі незалежно від ставлення до неї потерпілого і обвинуваченого. Справу в цьому випадку в разі примирення потерпілого з обвинуваченим закривати не можна.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N
986-VIII,
від 10.08.73 р. N 1937-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Закриття справи з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, не звільняє особу від обов'язку відшкодувати в установленому законом порядку матеріальні збитки, завдані нею державним, громадським організаціям або громадянам.
Цивільний позов може бути пред'явлений як під час попереднього слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства. Відмова у позові в порядку цивільного судочинства позбавляє позивача права пред'являти той же позов у кримінальній справі.
Особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальній справі, а також особа, цивільний позов якої залишився без розгляду, має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Цивільний позивач і цивільний відповідач при розгляді цивільного позову в кримінальній справі або позову про відшкодування матеріальних збитків, завданих особою, щодо якої справу закрито з підстав, зазначених у статтях 7 і 71 цього Кодексу, звільняються від сплати державного мита.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
При наявності достатніх даних про те, що злочином завдана матеріальна шкода або понесені витрати закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення цивільного позову.
Прокурор пред'являє або підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином, якщо цього вимагає охорона інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров'я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права.
Якщо у випадках, зазначених в частині 2 цієї статті, цивільний позов не був пред'явлений, суд зобов'язаний при ухваленні вироку з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином.
При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
22.04.93 р. N 3132-XII)
(згідно із Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Порядок зносин судів, прокурорів, слідчих і органів дізнання з відповідними установами іноземних держав, а також порядок виконання взаємних доручень визначається законодавством України і міжнародними договорами України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, коли немає окремих вказівок, мають таке значення:
1) "Суд" - Верховний Суд України, Верховний суд Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські, міжобласний, районний (міський), міжрайонний (окружний) суди, військовий суд, суддя, який одноособово розглядає справу;
2) "Суд першої інстанції" - суд, що має право винести вирок у справі;
3) "Касаційна інстанція" - суд, що розглядає справи за касаційними скаргами і протестами на вироки і ухвали суду першої інстанції, які не набрали законної сили;
4) "Наглядна інстанція" - суд, що розглядає в порядку нагляду справи за протестами на вироки, ухвали і постанови суду, які набрали законної сили;
5) "Суддя" - голова, заступник голови і суддя відповідно Верховного Суду України, Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських, міжобласного, районного (міського), міжрайонного (окружного), військового судів, народний засідатель;
5-а) "Головуючий" - суддя, який головує при колегіальному розгляді справи, або розглядає справу одноособово;
6) "Прокурор" - Генеральний прокурор України, прокурор Республіки Крим, прокурор області, прокурор міста Києва, районний, міський прокурор, військовий прокурор, транспортний прокурор та інші прокурори, прирівняні до прокурорів областей, районних або міських прокурорів, їх заступники і помічники, прокурори управлінь і відділів прокуратур, які діють у межах своєї компетенції;
6-а) "Начальник слідчого відділу" - начальник слідчого управління, відділу, відділення органів внутрішніх справ, безпеки та його заступники, а також податкової міліції, які діють у межах своєї компетенції;
7) "Слідчий" - слідчий прокуратури, слідчий органів внутрішніх справ, слідчий органів безпеки, слідчий податкової міліції;
8) "Учасники процесу" - обвинувачений, підозрюваний, захисник, а також потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їхні представники;
9) "Обвинувач" - прокурор, що підтримує в суді державне обвинувачення, громадський обвинувач і потерпілий в справах, передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу;
10) "Законні представники" - батьки, опікуни, піклувальники даної особи або представники тих установ і організацій, під опікою чи опікуванням яких вона перебуває;
11) "Близькі родичі" - батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки;
12) "Вирок" - рішення суду першої інстанції про винність або невинність відданої до суду особи;
13) "Ухвала" - всі рішення, крім вироку, які виніс суд першої інстанції в судових та розпорядчих засіданнях, і рішення, винесені судом касаційної інстанції, а також рішення колегії в кримінальних справах Верховного Суду України;
14) "Постанова" - рішення органу дізнання, слідчого і прокурора, а також рішення, які виніс суддя одноособово, і рішення президії суду, Пленуму Верховного Суду України;
15) "Касаційне подання" - подання прокурора про скасування або зміну вироку, який не набрав законної сили;
16) "Окреме подання" - подання прокурора про скасування або зміну ухвали суду чи постанови судді, які не набрали законної сили;
17) "Касаційна скарга" - скарга, що подається учасниками процесу до касаційної інстанції на вирок, який не набрав законної сили;
18) "Окрема скарга" - скарга, що подається учасниками процесу до касаційної інстанції на ухвалу суду, постанову судді, які не набрали законної сили;
19) "Протест в порядку нагляду" - протест уповноважених законом осіб про скасування або зміну вироку, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили;
20) "Протокол" - документ про проведення слідчих і судових дій, про їх зміст і наслідки.
(Із змінами, внесеними згідно з
указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 13.06.63
р.,
від 18.01.66 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від
18.07.75 р. N 52-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України
від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР)
(Доповнено статтею 321 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N
52-IX;
виключена згідно з Указом Президії Верховної
Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
(Доповнено статтею 322 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.07.75 р. N
52-IX;
виключена згідно з Указом Президії Верховної
Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Районному (міському) суду підсудні всі кримінальні справи, крім справ, підсудних вищестоящим судам і військовим судам.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 24.02.94
р. N 4018-XII)
(Доповнено статтею 331 згідно
із Законом
України від 17.06.92 р. N 2464-XII;
із
змінами, внесеними згідно із
законами України від 22.04.93 р. N
3129-XII,
від 27.07.94 р. N 137/94-ВР;
виключена згідно
із Законом України від 21.09.94 р. N 174/94-ВР)
Верховному суду Автономної Республіки Крим, обласному, Київському і Севастопольському міським судам підсудні такі кримінальні справи:
1) про особливо небезпечні державні злочини, передбачені статтями 56, 561, 58 - 60, 62, 63 Кримінального кодексу України;
2) про інші державні злочини, передбачені статтями 66 - 68, 681, 69, 691, 71, 76, частиною першою статті 77, статтями 78, 781, 79, статтею 801, частиною другою статті 803, статтею 804 Кримінального кодексу України;
3) про злочини, передбачені статтею 93, частиною четвертою статті 117, частиною третьою статті 168, статтями 1872, 1873, 1876, 1901, 2172, частиною третьою статті 2173 Кримінального кодексу України.
У випадках особливої складності або важливості справи, підсудної районному (міському) суду, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласний, Київський і Севастопольський міські суди мають право прийняти її до свого провадження.
Міжобласному суду підсудні всі кримінальні справи про злочини на особливо режимних об'єктах, розташованих на території України.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 13.06.63 р.,
від 09.11.66
р.,
від 23.07.73 р. N 1898-VIII,
від 26.05.80 р. N
270-X,
від 29.02.84 р. N 6591-X,
від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 27.06.86 р. N 2444-XI,
від 14.04.89 р.N 7373-ХІ,
від
16.06.89 р. N 7617-XI;
законами України від 18.09.91 р. N
1564-XII,
від 17.06.92 р. N 2468-XII,
від 26.01.93 р. N
2935-XII,
від 28.01.93 р. N 2947-XII,
від 24.02.94 р. N
4018-XII,
від 21.09.94 р. N 174/94-ВР,
від 15.11.94 р. N
246/94-ВР,
від 07.10.97 р. N 552/97-ВР,
від 14.09.2000
р. N 1945-III)
Верховному Суду України як суду першої інстанції підсудні кримінальні справи особливої складності або виняткового громадського значення.
Верховний Суд України має право прийняти до свого розгляду всяку справу, підсудну нижчестоящому суду, або передати справу на розгляд відповідного іншого суду України.
Військовим судам гарнізонів як суду першої інстанції підсудні справи про злочини осіб, які мають військове звання до підполковника, капітана другого рангу включно, крім тих справ, які підсудні військовим судам вищого рівня.
Військовим судам регіонів, Військово-Морських Сил як судам першої інстанції підсудні:
1) справи про злочини осіб, які мають військове звання полковника, капітана 1 рангу;
2) справи про злочини осіб, які займають посаду від командира полку, командира корабля 1 рангу і вище, а також осіб, рівних їм за службовим становищем;
3) справи про всі злочини, за які в умовах мирного часу законом передбачена можливість призначення покарання у вигляді довічного позбавлення волі.
Військовій колегії Верховного Суду України підсудні справи виняткової важливості, а також справи про злочини військовослужбовців, які мають військові звання генерала (адмірала), або займають посади від командира з'єднання і вище та їм рівні. Військовий суд регіону, Військово-Морських Сил, військова колегія Верховного Суду України вправі прийняти до свого провадження як суду першої інстанції будь-яку справу, підсудну військовому суду гарнізону.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.;
законами
України від 24.02.94 р. N 4018-XII,
від 22.02.2000 р. N 1483-III)
Кримінальна справа розглядається в тому суді, в районі діяльності якого вчинено злочин. Якщо місця вчинення злочину встановити не можна, то справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи попереднє слідство в даній справі.
З метою забезпечення найбільш об'єктивного і повного розгляду справи, а також найкращого забезпечення виховної ролі судового розгляду в окремих випадках справа може бути передана на розгляд суду за місцем проживання чи роботи обвинуваченого або за місцем знаходження більшості свідків.
Передача в цих випадках справи з одного суду до іншого допускається лише до початку її розгляду в судовому засіданні.
Питання про передачу справи з одного районного (міського), міжрайонного (окружного) суду до іншого чи з одного військового суду гарнізону до іншого в межах Республіки Крим, однієї області, міст Києва і Севастополя, одного військового регіону чи Військово-Морських Сил вирішується головою відповідно Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, головою військового суду регіону, Військово-Морських Сил.
Питання про передачу справи до суду іншої області або військового суду, міжобласного суду або військового суду іншого регіону вирішується Головою Верховного Суду України чи його заступником.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 24.02.94 р.
N 4018-XII)
В разі об'єднання в одному провадженні кримінальних справ по обвинуваченню декількох осіб у вчиненні декількох злочинів, коли ці справи підсудні двом або декільком однойменним судам, справу розглядає той суд, в районі діяльності якого було порушено кримінальну справу або закінчено попереднє слідство чи дізнання.
Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів, справи про які підсудні різнойменним судам, то справа розглядається вищестоящим з цих судів.
Якщо одна особа або група осіб обвинувачуються у вчиненні декількох злочинів і справа хоча б про одну з них або про один із злочинів підсудна військовому суду, то справу розглядає військовий суд.
При обвинуваченні групи осіб у вчиненні одного або кількох злочинів, що не є військовими злочинами, якщо щодо хоча б одного з обвинувачених справа підсудна загальному суду, справа щодо всіх обвинувачених розглядається загальним судом.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Суддя або суд в розпорядчому засіданні, встановивши, що кримінальна справа не підсудна даному суду, надсилає її за підсудністю; про це суддя виносить постанову, а суд - ухвалу.
Якщо підсудність справи іншому однойменному суду виявилася в судовому засіданні, суд продовжує розгляд справи, коли це не може завдати шкоди повноті і об'єктивності дослідження обставин справи. Коли ж не можна забезпечити повноти і об'єктивності дослідження обставин справи, суд надсилає справу за підсудністю, про що виносить ухвалу.
Суд, виявивши в судовому засіданні, що справа підсудна вищестоящому суду або військовому суду, надсилає її за підсудністю.
Передача до нижчестоящого суду справи, початої розглядом у судовому засіданні вищестоящого суду, не допускається.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Спори про підсудність між судами не допускаються. Кримінальна справа, надіслана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтями 38 - 41 цього Кодексу, повинна бути прийнята цим судом до свого провадження, якщо при цьому не перевищується компетенція суду.
Обвинуваченим є особа, щодо якої в установленому цим Кодексом порядку винесена постанова про притягнення як обвинуваченого. Після віддання до суду обвинувачений називається підсудним.
Обвинувачений має право: знати, в чому його обвинувачують; давати показання з пред'явленого йому обвинувачення або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися після закінчення попереднього слідства або дізнання з усіма матеріалами справи; брати участь у судовому розгляді в суді першої інстанції; заявляти відводи; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Підсудний має право на останнє слово.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від
13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Підозрюваним визнається:
1) особа, затримана по підозрінню у вчиненні злочину;
2) особа, до якої застосовано запобіжний захід до винесення постанови про притягнення її як обвинуваченого.
Підозрюваний має право: знати, в чому він підозрюється; давати показання або відмовитися давати показання і відповідати на запитання; мати захисника і побачення з ним до першого допиту; подавати докази; заявляти клопотання і відводи; вимагати перевірки прокурором правомірності затримання; подавати скарги на дії і рішення особи, яка провадить оперативно-розшукові дії та дізнання, слідчого і прокурора, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Про роз'яснення прав підозрюваному зазначається в протоколі затримання або постанові про застосування запобіжного заходу.
(Доповнено статтею 431 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із
змінами, внесеними згідно із
законами України від 23.12.93 р. N
3780-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі родичі, опікуни або піклувальники.
|
(положення частини першої статті 44, за яким обмежується право на вільний вибір підозрюваним, обвинуваченим і підсудним як захисника своїх прав, крім адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 16.11.2000 р. N 13-рп/2000) |
Захисник допускається до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту - з моменту оголошення їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту затримання.
У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами у стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, захисник допускається до участі у справі з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи.
У разі коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.
У справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені неповнолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, захисник допускається до участі з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків, або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і з матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього у приймальник-розподільник - не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту поміщення.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 23.12.93 р. N
3780-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII)
____________
*Див. поправку у ВВР, 1995 р., N 23,
стор. 518.
Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника у порядку, передбаченому частиною другою статті 46 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
Закону України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Підозрюваний, обвинувачений і підсудний мають право в будь-який момент провадження у справі відмовитися від захисника. Така відмова допускається лише з ініціативи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного і не може бути перешкодою для продовження участі у справі прокурора або громадського обвинувача, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи підсудних.
В разі відмови від захисника особа, яка провадить дізнання, або слідчий складає протокол, суд виносить ухвалу, а суддя - постанову.
Відмова від захисника не може бути прийнята:
1) у справах осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину у віці до вісімнадцяти років;
2) у справах про злочини осіб, які через свої фізичні або психічні вади (німі, глухі, сліпі та інші) не можуть самі реалізувати своє право на захист;
3) у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство;
4) коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне позбавлення волі;
5) при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N
986-VIII;
законами України від 23.12.93 р. N
3780-XII,
від 22.02.2000 р. N 1483-III)
____________
*Див. поправку у ВВР, 1995 р., N 23,
стор. 518.
Захисник з числа осіб, зазначених у частині першій статті 44 цього Кодексу, запрошується підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за дорученням чи на прохання підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. Якщо у випадках, передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу, захисник не буде запрошений зазначеними особами, його призначає особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя.
Одна і та ж особа не може бути захисником двох або кількох підозрюваних, обвинувачених і підсудних, коли інтереси захисту одного з них суперечать інтересам захисту іншого.
Замінити одного захисника іншим можна лише за клопотанням або за згодою підозрюваного, обвинуваченого і підсудного. В тих випадках, коли явка для участі в справі захисника, якого обрав підозрюваний, неможлива протягом двадцяти чотирьох годин, а захисника, обраного обвинуваченим чи підсудним, - протягом сімдесяти двох годин, особа, яка провадить дізнання, слідчий, суд або суддя відповідно мають право запропонувати підозрюваному, обвинуваченому, підсудному запросити іншого захисника або забезпечують їм захисника. Обов'язок забезпечити участь захисника в такому випадку покладається на керівника адвокатського об'єднання за місцем провадження справи.
Оплата праці захисника у випадку, коли він брав участь у дізнанні, попередньому слідстві або судовому розгляді за призначенням, та при звільненні підозрюваного, обвинуваченого і підсудного від оплати юридичної допомоги через малозабезпеченість провадиться за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відшкодування витрат державі у таких випадках може бути покладено на засудженого.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
у редакції Закону України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі засоби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають їх відповідальність, і подавати їм необхідну юридичну допомогу.
З моменту допущення до участі у справі захисник має право:
до першого допиту підозрюваного чи обвинуваченого мати з ним побачення віч-на-віч, а після першого допиту - без обмеження їх кількості і тривалості;
мати побачення із засудженим і особою, до якої застосовано примусові заходи медичного характеру;
бути присутнім при допитах підозрюваного і обвинуваченого, а також при провадженні інших слідчих дій, виконуваних з їх участю або за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого чи його захисника;
з дозволу особи, яка провадить дізнання, або слідчого брати участь і в інших слідчих діях;
застосовувати науково-технічні засоби при провадженні тих слідчих дій, в яких бере участь захисник, а також при ознайомленні з матеріалами справи - з дозволу особи, яка провадить дізнання, чи слідчого, а у суді, якщо справа розглядається у відкритому судовому засіданні, - з дозволу судді чи суду;
ознайомлюватися з матеріалами, якими обгрунтовується затримання підозрюваного чи обрання запобіжного заходу або пред'явлення обвинувачення, а після закінчення попереднього слідства - з усіма матеріалами справи;
виписувати з матеріалів справи, з якими він ознайомився, необхідні відомості;
брати участь у судовому розгляді справи;
подавати докази і заявляти клопотання і відводи;
подавати скарги на дії та рішення особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора, судді та суду;
за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Захисник має право збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази у справі, зокрема одержувати документи або їх копії від підприємств, установ, організацій, об'єднань, а від громадян - за їх згодою; ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами і матеріалами, за винятком тих, таємниця яких охороняється законом; отримувати письмові висновки фахівців з питань, що потребують спеціальних знань.
Особа, яка провадить дізнання, і слідчий повинні своєчасно повідомити захисника про час і місце провадження слідчих дій, які виконуються з участю підозрюваного або обвинуваченого чи за клопотанням захисника.
Захисник зобов'язаний своєчасно з'явитися для участі у провадженні тих процесуальних дій, в яких його участь є обов'язковою.
В разі неявки захисника слідчі дії, в яких участь захисника не є обов'язковою, провадяться без нього.
Якщо захисник присутній при провадженні слідчих дій, він має право ставити запитання особам, яких допитують, подавати письмові зауваження з приводу неправильності або неповноти запису в протоколі відомостей про слідчі дії. Особа, яка провадить дізнання, і слідчий можуть відхилити запитання, поставлене захисником, але вони зобов'язані занести його до протоколу.
Відмова захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного не допускається.
Захисник не вправі розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням професійних обов'язків.
Документи, пов'язані з виконанням захисником обов'язків захисника у кримінальній справі, не підлягають огляду, розголошенню чи вилученню особою, яка провадить дізнання, слідчим, прокурором, суддею і судом без згоди захисника.
Не може бути внесено подання органу дізнання, слідчого, прокурора, а також винесена окрема постанова судді чи ухвала суду щодо правової позиції захисника у справі.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N 986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 23.12.93 р. N
3780-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Потерпілим визнається особа, якій злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду.
Про визнання громадянина потерпілим чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий і суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Громадянин, визнаний потерпілим від злочину, вправі давати показання у справі. Потерпілий і його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; знайомитися з усіма матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду і постанови народного судді, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
В справах, передбачених частиною 1 статті 27 цього Кодексу, потерпілий має право під час судового розгляду особисто або через свого представника підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах в усіх справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач.
У справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, права, передбачені цією статтею, мають його близькі родичі.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Цивільним позивачем визнається громадянин, підприємство, установа чи організація, які зазнали матеріальної шкоди від злочину і пред'явили вимогу про відшкодування збитків відповідно до статті 28 цього Кодексу. Про визнання цивільним позивачем чи про відмову в цьому особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Цивільний позивач або його представник мають право: подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого і суд про вжиття заходів до забезпечення заявленого ним позову; підтримувати цивільний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилось, - після віддання обвинуваченого до суду; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Цивільний позивач зобов'язаний на вимогу органу дізнання, слідчого, прокурора і суду пред'являти всі необхідні документи, зв'язані з заявленим позовом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР
від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Як цивільних відповідачів може бути притягнуто батьків, опікунів, піклувальників або інших осіб, а також підприємства, установи та організації, які в силу закону несуть матеріальну відповідальність за шкоду, завдану злочинними діями обвинуваченого. Про притягнення як цивільного відповідача особа, яка провадить дізнання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу.
Цивільний відповідач або його представник має право: заперечувати проти пред'явленого позову; давати пояснення по суті пред'явленого позову; подавати докази; заявляти клопотання; ознайомлюватися з матеріалами справи, що стосуються цивільного позову, з моменту закінчення попереднього слідства, а у справах, в яких попереднє слідство не провадилося, - після віддання обвинуваченого до суду; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду, а також подавати скарги на вирок і ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Представниками потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача можуть бути адвокати, близькі родичі, законні представники, а також інші особи за постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, судді або за ухвалою суду.
Коли цивільним позивачем або цивільним відповідачем є підприємство, установа чи організація, то представниками їх інтересів можуть бути спеціально уповноважені ними на те особи.
Зазначені в цій статті представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють.
Особи, які беруть участь у кримінальному судочинстві, у разі наявності реальної загрози їх життю, здоров'ю, житлу чи майну мають право на забезпечення безпеки.
Право на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав мають:
1) особа, яка заявила до правоохоронного органу про злочин або в іншій формі брала участь у виявленні, запобіганні, припиненні і розкритті злочину чи сприяла цьому;
2) потерпілий або його представник у кримінальній справі;
3) підозрюваний, обвинувачений, захисники і законні представники;
4) цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у справі про відшкодування шкоди, завданої злочином;
5) свідок;
6) експерт, спеціаліст, перекладач і понятий;
7) члени сімей та близькі родичі осіб, перелічених у пунктах 1 - 6 цієї статті, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на учасників кримінального судочинства.
Орган дізнання, слідчий, прокурор або суд, одержавши заяву чи повідомлення про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, зобов'язані перевірити цю заяву (повідомлення) і в строк не більше ніж три доби, а у невідкладних випадках - негайно прийняти рішення про застосування або відмову в застосуванні заходів безпеки. Відповідно до свого рішення вони приймають мотивовану постанову чи ухвалу і передають її для виконання органу, на який покладено здійснення заходів безпеки. Ця постанова чи ухвала є обов'язковою для виконання зазначеними органами.
Орган, якому доручено здійснювати заходи безпеки, встановлює перелік необхідних заходів і способів їх реалізації, керуючись при цьому конкретними обставинами і необхідністю усунення існуючої загрози. Про заходи безпеки, умови їх здійснення та правила користування майном або документами, виданими з метою забезпечення безпеки, повідомляється особа, взята під захист.
У разі наявності в заяві (повідомленні) про загрозу безпеці особи, зазначеної у частині другій цієї статті, відомостей про злочин орган дізнання, слідчий, прокурор, суд або суддя в порядку, передбаченому статтями 94, 98 і 99 цього Кодексу, приймає рішення про порушення чи відмову в порушенні кримінальної справи або про передачу заяви (повідомлення) за належністю.
Про прийняте рішення заявнику негайно надсилається повідомлення.
Орган, який здійснює заходи безпеки, письмово інформує орган дізнання, слідчого, прокурора, суд або суддю, у провадженні якого перебуває кримінальна справа, про вжиті заходи та їх результати.
(Доповнено статтею 521 згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Особи, взяті під захист, мають право:
1) подавати клопотання про вжиття заходів безпеки або про їх скасування;
2) знати про застосування щодо них конкретних заходів безпеки;
3) вимагати від органу дізнання, слідчого, прокурора, суду застосування додаткових заходів безпеки або скасування здійснюваних заходів;
4) оскаржити незаконні рішення чи дії органів, які забезпечують безпеку, до відповідного органу вищого рівня, прокурора або суду.
Особи, взяті під захист, зобов'язані:
1) виконувати умови здійснення заходів безпеки і законні вимоги органів, які здійснюють заходи безпеки;
2) негайно інформувати зазначені органи про кожний випадок погрози або протиправних дій щодо них;
3) поводитися з майном та документами, виданими їм у тимчасове користування органом, який забезпечує безпеку, згідно з установленими законодавством правилами.
(Доповнено статтею 522 згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Нерозголошення відомостей про особу, взяту під захист, може забезпечуватися шляхом обмеження відомостей про неї в матеріалах перевірки (заявах, поясненнях тощо), а також протоколах слідчих дій та судових засідань. Орган дізнання, слідчий, прокурор, суд (суддя), прийнявши рішення про застосування заходів безпеки, виносить мотивовану постанову, ухвалу про заміну прізвища, імені, по батькові особи, взятої під захист, на псевдонім. Надалі у процесуальних документах зазначається лише псевдонім, а справжні прізвище, ім'я, по батькові (рік, місяць і місце народження, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання та інші анкетні дані, що містять інформацію про особу, яка перебуває під захистом) вказуються лише у постанові (ухвалі) про заміну анкетних даних. Ця постанова (ухвала) до матеріалів справи не додається, а зберігається окремо в органі, у провадженні якого перебуває кримінальна справа. У разі заміни прізвища особи, взятої під захист, на псевдонім з матеріалів справи вилучаються протоколи слідчих дій та інші документи, в яких зазначено достовірні відомості про цю особу, і зберігаються окремо, а до матеріалів справи додаються копії цих документів із заміною справжнього прізвища на псевдонім.
Відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. На документи, що містять таку інформацію, не поширюються правила, передбачені частинами другою і третьою статті 48, статтями 217 - 219 і 255 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 523 згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Заходи безпеки можуть бути скасовані на підставі закінчення строку конкретного заходу безпеки; усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну осіб, взятих під захист; систематичного невиконання особою, взятою під захист, законних вимог органів, що здійснюють заходи безпеки, якщо ця особа письмово була попереджена про можливість такого скасування.
Приводом для скасування заходів забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, членів їх сімей та близьких родичів може бути: заява учасника кримінального судочинства, члена його сім'ї або близького родича, щодо якого були застосовані заходи безпеки; отримання достовірної інформації про усунення загрози життю, здоров'ю, житлу і майну зазначених осіб.
За наявності підстав для скасування заходів забезпечення безпеки органом дізнання, слідчим, прокурором, судом (суддею) виноситься мотивована постанова чи ухвала про їх скасування.
Рішення про скасування заходів безпеки письмово протягом доби доводиться до відома особи, щодо якої були застосовані ці заходи.
(Доповнено статтею 524 згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Постанова органу дізнання або слідчого про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена до відповідного прокурора або суду, а якщо така постанова винесена прокурором - до вищестоящого прокурора або суду.
Постанова судді або ухвала суду про відмову в застосуванні заходів безпеки або про їх скасування може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, до вищестоящого суду.
(Доповнено статтею 525 згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, зобов'язані роз'яснити особам, що беруть участь у справі, їх права і забезпечити можливість здійснення цих прав.
У разі закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю в діянні складу злочину або за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, а також у разі постановлення виправдувального вироку орган дізнання, слідчий, прокурор і суд зобов'язані роз'яснити особі порядок поновлення її порушених прав і вжити необхідних заходів до відшкодування шкоди, завданої особі внаслідок незаконних засудження, притягнення як обвинуваченого, затримання, застосування запобіжного заходу та у разі незаконного продовження виконання призначеного покарання у випадках, коли кримінальний закон, який усуває караність діяння, набрав чинності.
Підстави і порядок відшкодування шкоди визначаються законодавством України.
(Доповнено статтею 531 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР
від 16.04.84 р. N
6834-X;
із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 07.07.92
р. N 2547-XII)
Суддя або народний засідатель не може брати участі в розгляді кримінальної справи:
1) якщо він є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, а також родичем слідчого, особи, яка провадила дізнання, обвинувача або обвинуваченого;
2) якщо він брав участь у даній справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, особа, яка провадила дізнання, слідчий, обвинувач, захисник або представник інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача чи розглядав по цій справі скаргу в порядку статей 2362, 2364 та 2366 цього Кодексу;
3) якщо він особисто або його родичі заінтересовані в результатах справи;
4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів в об'єктивності судді або народного засідателя.
У складі суду, що розглядає кримінальну справу, не можуть бути особи, які є родичами між собою.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Суддя, який брав участь у розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в касаційному порядку чи в порядку нагляду, а так само брати участь в новому розгляді справи в суді першої інстанції в разі скасування вироку або ухвали про закриття справи, постановлених з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в касаційному порядку, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої інстанції або в порядку нагляду, а так само в новому розгляді справи в касаційній інстанції після скасування ухвали, постановленої з його участю.
Суддя, який брав участь у розгляді в порядку нагляду, не може брати участі в розгляді тієї ж справи в суді першої інстанції і в касаційному порядку, а так само в повторному розгляді справи в порядку нагляду, якщо постанову (ухвалу), винесену з його участю, скасовано.
Суддя, який брав участь у розгляді справи в судовій колегії в кримінальних справах Верховного Суду України, що діяла як суд першої, касаційної або наглядної інстанцій, не може брати участі в розгляді цієї справи на Пленумі Верховного Суду України. Участь у розгляді справи на Пленумі не є перешкодою для участі судді у розгляді тієї ж справи у складі судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду України.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР
від 16.04.84 р. N 6834-X)
При наявності обставин, передбачених статтями 54 і 55 цього Кодексу, суддя і народний засідатель зобов'язані заявити самовідвід. На цих же підставах відвід судді або народному засідателю може бути заявлений прокурором, громадським обвинувачем, підсудним, захисником, громадським захисником, а також потерпілим і його представником, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або їх представниками.
Заяви про відвід подаються до початку судового слідства. Пізніша заява про відвід допускається у випадках, коли підстава для відводу стала відома після початку судового слідства.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Відвід, заявлений судді або народному засідателю, вирішується іншими суддями без судді, якого відводять. Суддя, якого відводять, має право дати пояснення з приводу заявленого відводу. При рівності голосів суддя вважається відведеним.
Відвід, заявлений двом суддям або всьому складові суду, вирішується судом у повному складі простою більшістю голосів. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті.
Заява про відвід судді, який одноособово розглядає справу, подається у письмовому вигляді не менш як за три дні до судового розгляду справи. Відвід, заявлений судді, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови районного (міського) суду. Коли до складу районного (міського) суду обрано одного суддю або коли відвід заявлено голові районного (міського) суду, питання про відвід вирішується постановою голови міжрайонного (окружного) суду. Відвід, заявлений голові військового суду гарнізону, який одноособово розглядає справу, вирішується постановою голови чи заступника голови військового суду регіону, Військово-Морських Сил. В такому ж порядку вирішується питання про відвід, заявлений в судовому засіданні.
У випадках, коли відведено головуючого суду, а також при його самовідводі слухання справи відкладається для заміни його іншим суддею або справа передається до вищестоящого суду для вирішення питання про її підсудність.
В разі відводу народного засідателя останній заміняється іншим народним засідателем.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами
України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Правила, передбачені статтями 54 і 56 цього Кодексу, стосуються прокурора. Проте коли прокурор брав участь у проведенні попереднього слідства в справі, у розгляді справи в суді першої інстанції, в касаційному порядку чи в порядку нагляду, то ці обставини не можуть бути підставою для відводу.
Питання про відвід прокурора на попередньому слідстві вирішує вищестоящий прокурор, а в суді - суд, який розглядає справу, відповідно до правил, передбачених частинами 1 і 2 статті 57 цього Кодексу. Якщо справа розглядається суддею одноособово, від одноособово вирішує питання про відвід прокурора.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Громадським обвинувачем не може бути особа, коли вона є потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або родичем кого-небудь з них, коли вона брала участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, слідчий або особа, яка провадила дізнання, а також коли вона особисто або її родичі заінтересовані в результатах справи.
При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків громадського обвинувача в справі. На цих же підставах вона може бути усунута судом від участі в справі як з власної ініціативи, так і за клопотанням учасників судового розгляду.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу:
1) коли вони є потерпілими, свідками, цивільними позивачами, цивільними відповідачами або родичами кого-небудь з них, а також родичами обвинуваченого;
2) коли вони брали участь у справі як експерти, спеціалісти, перекладачі, захисники або представники інтересів потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
3) коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи;
4) при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.
При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід. За цими підставами відвід слідчому і особі, яка провадить дізнання, може бути заявлений обвинуваченим, потерпілим і його представником, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками, а слідчому - і захисником.
Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Захисником чи громадським захисником не може бути особа, яка брала участь у даній справі як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, особа, яка допитувалася або підлягає допиту як свідок. Захисником чи громадським захисником не може бути також особа, яка є родичем кого-небудь із складу суду, обвинувача або потерпілого.
Адвокат не може брати участі у справі як захисник також і тоді, коли він у даній справі подає або раніше подавав юридичну допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або коли він брав участь у справі як перекладач чи понятий, а також коли в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває у родинних стосунках.
При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків захисника в справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі органом дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Правила, зазначені в статті 54 цього Кодексу, стосуються перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання з тим обмеженням, що їх попередня участь у цій справі як перекладача, експерта, спеціаліста і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.
Відвід, заявлений перекладачеві, експертові і спеціалістові під час провадження дізнання чи попереднього слідства, вирішується особою, яка провадить дізнання, слідчим або прокурором. Відвід, заявлений під час судового розгляду секретареві судового засідання, перекладачеві, експертові і спеціалістові, вирішується судом або суддею, який одноособово розглядає справу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Представником потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача не може бути особа, яка брала участь у цій справі як слідчий або особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, захисник, особа, яка допитувалась або підлягає допиту як свідок, а також особа, що є родичем кого-небудь із складу суду або обвинувача.
Адвокат не може брати участі у справі як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача також і за обставин, зазначених у частині 2 статті 61 цього Кодексу.
При наявності цих обставин особа повинна відмовитися від виконання обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача в даній справі. На цих же підставах вона може бути усунута від участі в справі слідчим, прокурором або судом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
При провадженні попереднього слідства, дізнання і розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню:
1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину);
2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину;
3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого;
4) характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розмір витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
Законом України від 22.04.93 р. N 3132-XII)
Доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями підозрюваного, показаннями обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами, протоколами слідчих і судових дій та іншими документами.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд в справах, які перебувають в їх провадженні, вправі викликати в порядку, встановленому цим Кодексом, будь-яких осіб як свідків і як потерпілих для допиту або як експертів для дачі висновків; вимагати від підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян пред'явлення предметів і документів, які можуть встановити необхідні в справі фактичні дані; вимагати проведення ревізій. Виконання цих вимог є обов'язковим для всіх громадян, підприємств, установ і організацій.
Докази можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, його захисником, обвинувачем, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем і їх представниками, а також будь-якими громадянами, підприємствами, установами і організаціями.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Суд, прокурор, слідчий і особа, яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Ніякі докази для суду, прокурора, слідчого і особи, яка провадить дізнання, не мають наперед встановленої сили.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Як свідок може бути викликана кожна особа, про яку є дані, що їй відомі обставини, які відносяться до справи.
Свідок може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними.
Не можуть бути доказами дані, повідомлені свідком, джерело яких невідоме. Якщо показання свідка базуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Не можуть бути допитані як свідки:
1) захисник підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням обов'язків захисника;
2) адвокат, представник професійної спілки та іншої громадської організації про обставини, які стали йому відомі в зв'язку з виконанням ним обов'язків представника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача;
3) особи, які в зв'язку з своїми фізичними або психічними вадами не здатні правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, і давати про них показання.
Нездатність осіб правильно сприймати обставини, які мають значення для справи, встановлюється експертизою.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Свідок має право:
1) давати показання рідною мовою або іншою мовою, якою він вільно володіє, і користуватися допомогою перекладача;
2) заявляти відвід перекладачу;
3) знати у зв'язку з чим і у якій справі він допитується;
4) власноручно викладати свої показання в протоколі допиту;
5) користуватися нотатками і документами при дачі показань у тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які йому важко тримати в пам'яті;
6) відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї та близьких родичів;
7) знайомитися з протоколом допиту і клопотати про внесення до нього змін, доповнень і зауважень, власноручно робити такі доповнення і зауваження;
8) подавати скарги прокурору на дії дізнавача і слідчого;
9) одержувати відшкодування витрат, пов'язаних з викликом для дачі показань.
У разі наявності відповідних підстав свідок має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законом і в порядку, передбаченому статтями 521 - 525 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 691 згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Особа, викликана органом дізнання, слідчим, прокурором або судом як свідок, зобов'язана з'явитися в зазначені місце і час і дати правдиві показання про відомі їй обставини в справі.
Якщо свідок не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосувати привід через органи внутрішніх справ в порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
У випадку, передбаченому в частині 2 цієї статті, суд вправі також накласти на свідка грошове стягнення до половини мінімального розміру заробітної плати. Питання про грошове стягнення вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи, по якій свідок викликався. Воно може бути вирішено в іншому судовому засіданні з викликом цього свідка. Його неявка без поважних причин не перешкоджає розглядові питання про накладення грошового стягнення.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X;
Законом України від 15.12.92 р. N
2857-XII)
За дачу завідомо неправдивих показань свідок несе кримінальну відповідальність за статтею 178 Кримінального кодексу України.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів попереднього слідства або дізнання свідок несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за відмову дати показання про відомі обставини в справі - за статтею 179 Кримінального Кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 04.05.90 р. N 9166-XI)
Потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду.
Потерпілий може бути допитаний про обставини, які підлягають встановленню по даній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними. Не можуть бути доказами повідомлені потерпілим дані, джерело яких невідоме.
Якщо потерпілий не з'явиться без поважних причин, орган дізнання, слідчий, прокурор або суд мають право застосовувати привід у порядку, передбаченому статтями 135 і 136 цього Кодексу.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів попереднього слідства або дізнання потерпілий несе відповідальність відповідно за частиною 1 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивих показань - за статтею 178 Кримінального Кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 04.05.90 р. N 9166-XI)
Підозрюваний вправі давати показання з приводу обставин, що стали підставою для його затримання або застосування запобіжного заходу, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин по справі.
Показання підозрюваного підлягають перевірці. Визнання підозрюваним своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Обвинувачений вправі давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню, а також з приводу всіх інших відомих йому обставин у справі і доказів, що є в справі.
Показання обвинуваченого, в тому числі й такі, в яких він визнає себе винним, підлягають перевірці. Визнання обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є в справі.
(Із доповненнями, внесеними згідно із Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні в справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання.
Як експерт може бути викликана будь-яка особа, що має необхідні знання для дачі висновку з досліджуваних питань. Питання, які ставляться експертові, і його висновок по них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.
Експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність. У разі необхідності в справі може бути призначено декількох експертів, які дають загальний висновок. Коли експерти не дійшли згоди, то кожний з них складає свій висновок окремо.
Висновок експерта для особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду не є обов'язковим, але незгода з ним повинна бути мотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку.
Якщо експертиза буде визнана неповною або не досить ясною, може бути призначена додаткова експертиза, яка доручається тому самому або іншому експертові.
Коли висновок експерта буде визнано необгрунтованим чи таким, що суперечить іншим матеріалам справи або інакше викликає сумніви в його правильності, може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові або іншим експертам.
Не можуть бути експертами особи, які перебувають у службовій або іншій залежності від обвинуваченого, потерпілого або які раніше були ревізорами в справі.
Експертиза призначається обов'язково:
1) для встановлення причин смерті;
2) для встановлення тяжкості і характеру тілесних ушкоджень;
3) для визначення психічного стану підозрюваного або обвинуваченого при наявності в справі даних, які викликають сумнів щодо його осудності;
4) для встановлення статевої зрілості потерпілої в справах про злочини, передбачені статтею 120 Кримінального кодексу України;
5) для встановлення віку підозрюваного або обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про його кримінальну відповідальність і якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.)
Особа, яка призначена експертом, зобов'язана з'явитися за викликом і дати правильний висновок на поставлені запитання.
За злісне ухилення від явки до суду, до органів попереднього слідства або дізнання експерт несе відповідальність відповідно за частиною 2 статті 1853 або статтею 1854 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків - відповідно за статтями 178 або 179 Кримінального Кодексу України.
Експерт має право: ознайомлюватися з матеріалами справи, які стосуються експертизи; порушувати клопотання про представлення нових матеріалів, необхідних для дачі висновку; з дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду бути присутнім при провадженні допитів та інших слідчих дій і задавати особам, що допитуються, запитання, які стосуються експертизи, а за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки.
Якщо питання, поставлене перед експертом, виходить за межі його компетенції або якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку, експерт у письмовій формі повідомляє орган, що призначив експертизу, про неможливість дати висновок.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 04.05.90 р. N
9166-XI;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Речовими доказами є предмети, які були знаряддям вчинення злочину, зберегли на собі сліди злочину або були об'єктом злочинних дій, гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, і всі інші предмети, які можуть бути засобами для розкриття злочину і виявлення винних або для спростування обвинувачення чи пом'якшення відповідальності.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Речові докази повинні бути уважно оглянуті, по можливості сфотографовані, докладно описані в протоколі огляду і приєднані до справи постановою особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або ухвалою суду. Речові докази зберігаються при справі, за винятком громіздких предметів, які зберігаються в органах дізнання, попереднього слідства і в суді або передаються для зберігання відповідному підприємству, установі чи організації.
При передачі справи від одного органу дізнання чи попереднього слідства до іншого, направленні справи прокуророві чи до суду, а так само при передачі справи з одного суду до іншого речові докази передаються разом із справою.
В окремих випадках речові докази можуть бути до вирішення справи в суді повернуті їх володільцям, якщо це можливо без шкоди для успішного провадження в справі.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Речові докази зберігаються до набрання вироком законної сили або до закінчення строку оскарження постанови чи ухвали про закриття справи.
Документи - речові докази повинні зберігатися весь час при справі, а заінтересованим особам, підприємствам, установам і організаціям за їх клопотанням видаються копії цих документів.
У тих випадках, коли виникає спір про право власності на предмети, які є речовими доказами, вони зберігаються поки набере законної сили рішення суду, винесене по даному спору в порядку цивільного судочинства.
Речові докази, які можуть швидко зіпсуватися і які не можуть бути повернуті володільцеві, негайно здаються відповідним державним або кооперативним організаціям для реалізації. Коли потім виникне необхідність у поверненні речових доказів, то організації, які їх одержали, повертають взамін такі самі речі або сплачують їх вартість по державних цінах, що існують в момент повернення.
Питання про речові докази вирішується вироком, ухвалою чи постановою суду або постановою органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи, при цьому:
1) знаряддя злочину, що належать обвинуваченому, конфіскуються;
2) речі, вилучені з обігу, передаються відповідним установам або знищуються;
3) речі, які не мають ніякої цінності і не можуть бути використані, знищуються, а у випадках, коли заінтересовані особи просять про це, можуть бути передані їм;
4) гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом, передаються в доход держави;
5) гроші, цінності та інші речі, які були об'єктом злочинних дій, повертаються їх законним володільцям, а якщо їх не встановлено, то ці гроші, цінності та речі переходять у власність держави.
Спір про належність речей, що підлягають поверненню, вирішується в порядку цивільного судочинства.
Протоколи слідчих і судових дій, складені і оформлені в порядку, передбаченому цим Кодексом, є джерелом доказів, оскільки в них підтверджуються обставини і факти, що мають значення для вирішення справи.
Документи є джерелом доказів, якщо в них викладені або засвідчені обставини, які мають значення для справи. У тих випадках, коли документи мають ознаки, вказані в статті 78 цього Кодексу, вони є речовими доказами.
При провадженні слідчих дій під час попереднього слідства і дізнання, в судових і в разі необхідності в розпорядчих засіданнях суду першої інстанції, а також у засіданні Пленуму Верховного Суду України ведуться протоколи.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради
Української РСР від 20.03.85 р. N 8627-X)
В протоколі про кожну слідчу дію повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз'яснення їх прав і обов'язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. З метою нерозголошення даних про особу, щодо якої застосовані заходи безпеки, у протоколах слідчих дій, передбачених статтями 95, 96, 107, 145, 170, 171, 173 та 176 цього Кодексу, обмежуються відомості про цю особу в порядку, передбаченому статтею 523 цього Кодексу.
Протокол зачитується всім особам, що брали участь у проведенні слідчої дії, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження. Зазначені особи можуть ознайомлюватися з протоколом особисто.
Вставки і поправки повинні бути застережені в протоколі перед підписами.
Протокол підписують: особа, яка провадила слідчу дію, допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії. Якщо хто-небудь з цих осіб через фізичні вади або з інших причин не може особисто підписати протокол, то для підписання протоколу запрошується стороння особа. До протоколу можуть бути додані фотознімки, матеріали звукозапису, кінозйомок, відеозапису плани, схеми, зліпки та інші матеріали, які пояснюють його зміст.
Коли особа, що брала участь в проведенні слідчої дії, відмовиться підписати протокол, то це зазначається в протоколі і стверджується підписом особи, яка провадила слідчу дію.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.,
від
16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Звукозапис може застосовуватися при допиті підозрюваного, обвинуваченого, свідка і потерпілого, очній ставці, пред'явленні для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій під час попереднього розслідування, а також при розгляді справи в суді.
При проведенні слідчих дій з застосуванням звукозапису про це повідомляються всі учасники слідчої дії до її початку. Фонограма повинна містити відомості, зазначені у частині 1 статті 85 цього Кодексу, та відбивати весь хід слідчої дії. Повторення спеціально для звукозапису будь-якої частини слідчої дії в ході її проведення не дозволяється.
Перед закінченням слідчої дії звукозапис повністю відтворюється учасникам цієї дії. Висловлені ними зауваження і доповнення до звукозапису заносяться на фонограму.
Протокол слідчої дії, проведеної з застосуванням звукозапису, складається з додержанням правил цього Кодексу. В протоколі повинно бути також зазначено про застосування звукозапису і повідомлення про це учасників слідчої дії, про технічні засоби та умови звукозапису, про відтворення звукозапису учасникам слідчої дії та їх заяви з приводу застосування звукозапису. Якщо звукозапис застосовувався під час судового розгляду справи, відповідні відомості повинні бути зазначені у протоколі судового засідання.
В разі відтворення звукозапису показань при проведенні іншої слідчої дії про це зазначається у протоколі відповідної слідчої дії. При проведенні очної ставки відтворення звукозапису попередніх показань учасників очної ставки допускається лише після дачі ними показань на очній ставці та занесення їх до протоколу.
При пред'явленні учасникам процесу матеріалів справи у зв'язку з закінченням попереднього розслідування звукозапис відтворюється обвинуваченому і його захиснику, а в разі клопотання - і іншим учасникам процесу. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі.
Під час судового розгляду відтворення звукозапису показань здійснюється за правилами, зазначеними у статтях 301 і 306 цього Кодексу. Відтворення звукозапису в суді дозволяється лише після попереднього оголошення показань, що зафіксовані у відповідному протоколі слідчої дії або протоколі судового засідання.
(Доповнено статтею 851 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Кінозйомка, відеозапис можуть застосовуватися при проведенні огляду, обшуку, відтворенні обстановки і обставин події та при проведенні інших слідчих дій.
Учасники слідчої дії повідомляються про застосування кінозйомки, відеозапису до початку цієї дії. Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки, відеострічки вони демонструються всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол. Процесуальне оформлення застосування кінозйомки, відеозапису і демонстрування кінострічки, відеострічки при проведенні іншої слідчої дії, пред'явленні матеріалів справи в зв'язку з закінченням попереднього розслідування, а також під час судового розгляду провадиться відповідно до правил, передбачених статтею 851 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 852 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
В протоколі розпорядчого засідання повинні бути зазначені: місце і час засідання суду, назва суду, склад суду, секретар, прокурор, справа, яка розглядається, короткий зміст доповіді, думка прокурора та короткий зміст його висновку, коли такий дається, і всі дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися, клопотання і заяви осіб, що беруть участь у засіданні.
Протокол веде секретар, підписують протокол головуючий і секретар.
Протокол судового засідання веде секретар. У протоколі обов'язково зазначаються: місце і час початку та закінчення судового засідання, назва і склад суду; справа, яка розглядається; секретар, прокурор, громадський обвинувач, підсудний і його захисник, громадський захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники, експерт, спеціаліст, перекладач; свідки, що з'явились, і свідки, які не з'явились, та причина їх неявки; докладні дані про особу підсудного, про час одержання ним обвинувального висновку; роз'яснення підсудному його прав; роз'яснення прав і обов'язків іншим особам, які брали участь у справі; ухвали суду, прийняті на місці; всі розпорядження головуючого і дії суду в тому порядку, в якому вони відбувалися; всі заяви, прохання і клопотання осіб, що брали участь у справі; докладний зміст записаних у першій особі показань підсудного, потерпілого і свідків; відповіді експерта на додаткові запитання; послідовність і короткий зміст судових дебатів; зміст останнього слова підсудного; вказівка про проголошення вироку і роз'яснення порядку і строків його оскарження, а також роз'яснення засудженому права на подання клопотання про помилування.
Протокол повинен бути складений і підписаний головуючим і секретарем протягом трьох діб.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)
Обвинувач, підсудний, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, захисник, які брали участь у судовому засіданні, протягом трьох діб з дня складення протоколу мають право ознайомитися з ним і подати письмові зауваження, вказавши на його неправильність або неповноту.
Суддя, який головував у судовому засіданні, розглядає подані зауваження і в разі згоди з ними посвідчує їх правильність.
При незгоді головуючого з зауваженнями вони вносяться на розгляд судового засідання, як правило, в тому ж складі суду, який розглядав справу, а якщо це неможливо, зауваження розглядаються судом, в складі якого повинні бути двоє з суддів, які розглядали цю справу. В судовому засіданні можуть брати участь особи, які подали зауваження на протокол. Коли справа розглядалась суддею одноособово, він одноособово розглядає зауваження на протокол судового засідання.
Розглянувши зауваження, суд виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову, якою посвідчує правильність зауважень або відхиляє їх.
Зауваження на протокол і ухвала суду чи постанова судді у всіх випадках приєднується до справи.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 17.06.92 р.
N 2464-XII)
Строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, добами (днями) і місяцями. При обчисленні строків не беруться до уваги той день і та година, від яких починається строк.
При обчисленні строку добами строк закінчується о 24 годині останньої доби. Якщо відповідну дію належить провести в суді або в органах дізнання і попереднього слідства, то строк закінчується у встановлений час закінчення робочого дня в цих установах.
При обчисленні строків місяцями строк закінчується у відповідне число останнього місяця.
Якщо закінчення строку припадає на неробочий день, то останнім днем строку вважається наступний робочий день. Якщо закінчення строку, який обчислюється місяцями, припадає на той місяць, який не має відповідного числа, то строк закінчується в останній день цього місяця.
Строк не вважається пропущеним, коли скаргу або інший документ здано до закінчення строку на пошту, а для осіб, що тримаються під вартою, - коли скаргу або інший документ здано адміністрації місця попереднього ув'язнення.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Пропущений з поважних причин строк повинен бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи постановою органу дізнання, слідчого, прокурора, ухвалою суду або постановою судді.
Подача клопотання про поновлення пропущеного строку зупиняє виконання рішення, оскарженого з пропуском строку, до вирішення питання про поновлення строку.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Судові витрати складаються:
1) із сум, що видані і мають бути видані свідкам, потерпілим, експертам, спеціалістам, перекладачам і понятим;
2) із сум, витрачених на зберігання, пересилання і дослідження речових доказів;
3) з інших витрат, що їх зробили органи дізнання, попереднього слідства і суд при провадженні у даній справі.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Свідки, потерпілі, законні представники потерпілих, перекладачі, експерти, спеціалісти і поняті мають право на відшкодування їм витрат по явці за викликом в органи дізнання, попереднього слідства, прокуратури і до суду.
За переліченими вище особами зберігається середній заробіток по місцю роботи за час, витрачений у зв'язку з явкою за викликом. Особам, які не є робітниками чи службовцями, виплачується винагорода за відрив їх від занять.
Експерти, спеціалісти і перекладачі, крім того, мають право на винагороду за виконання своїх обов'язків, якщо виконання дорученої їм роботи не входить в їх обов'язок по службі.
Зазначені виплати провадяться з коштів органів дізнання, попереднього слідства і суду. Порядок виплати і розмір сум, що підлягають виплаті, визначаються відповідною інструкцією.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від
05.10.95 р. N 360/95-ВР)
Судові витрати покладаються на засуджених, крім сум, що видані і мають бути видані перекладачам, або приймаються на рахунок держави.
При визнанні підсудного винним суд постановляє стягти з нього судові витрати. В тому разі, якщо винними буде визнано декількох осіб, суд постановляє, в якому розмірі повинні бути стягнені витрати з кожного з них, ураховуючи при цьому ступінь вини та майновий стан засуджених.
Якщо підсудний буде визнаний винним, але звільнений від покарання, суд має право покласти на нього судові витрати.
При закритті справи у зв'язку з примиренням потерпілого з обвинуваченим у справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, суд може покласти судові витрати на одного з них або на обох.
Судові витрати в разі неспроможності особи, з якої вони мають бути стягнуті, а також судові витрати, пов'язані з виплатою сум перекладачеві, приймаються на рахунок держави.
Якщо у випадку, передбаченому частиною четвертою статті 47 цього Кодексу, оплата праці захисника по поданню юридичної допомоги була проведена за рахунок держави, відшкодування витрат державі може бути покладено на засудженого.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на стаціонарне лікування особи, потерпілої від злочину, за винятком випадку завдання такої шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або в стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло внаслідок протизаконного насильства чи тяжкої образи з боку потерпілого, стягуються судом при постановленні вироку за позовом закладу охорони здоров'я, органу Міністерства фінансів України або прокурора в порядку, передбаченому статтею 28 та частинами другою і третьою статті 93 цього Кодексу.
Якщо позов не було пред'явлено, суд при постановленні вироку вправі з власної ініціативи вирішити питання про відшкодування цих витрат.
У разі, коли при постановленні вироку рішення про відшкодування коштів, витрачених на стаціонарне лікування потерпілого, не було прийнято, стягнення їх провадиться в порядку цивільного судочинства за позовом осіб, зазначених у частині першій цієї статті.
У такому ж порядку відшкодовуються витрати на стаціонарне лікування особи, яка постраждала від злочинного діяння, в разі закриття кримінальної справи чи відмови у порушенні справи за обставин, передбачених пунктами 3, 4, 6, частини першої статті 6, статей 7, 72, 8, 9 і 10 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 931 згідно із
Законом
України від 22.04.93 р. N 3132-XII)
Приводами до порушення кримінальної справи є:
1) заяви або повідомлення підприємств, установ, організацій, посадових осіб, представників влади, громадськості або окремих громадян;
2) повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним;
3) явка з повинною;
4) повідомлення, опубліковані в пресі;
5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину.
Заяви або повідомлення представників влади, громадськості чи окремих громадян про злочин можуть бути усними або письмовими. Усні заяви заносяться до протоколу, який підписують заявник та посадова особа, що прийняла заяву. При цьому заявник попереджується про відповідальність за неправдивий донос, про що відмічається в протоколі.
Письмова заява повинна бути підписана особою, від якої вона подається. До порушення справи слід пересвідчитися в особі заявника, попередити його про відповідальність за неправдивий донос і відібрати від нього відповідну підписку.
Повідомлення підприємств, установ, організацій і посадових осіб повинні бути викладені в письмовій формі.
Повідомлення представників влади, громадськості або окремих громадян, які затримали підозрювану особу на місці вчинення злочину або з поличним, можуть бути усними або письмовими.
У разі явки з повинною встановлюється особа того, хто з'явився, після чого складається протокол, в якому детально викладається зроблена заява. Протокол підписують особа, що з'явилася з повинною, і посадова особа, що склала протокол.
Прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані приймати заяви і повідомлення про вчинені або підготовлювані злочини, в тому числі і в справах, які не підлягають їх віданню.
По заяві або повідомленню про злочин прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані не пізніше триденного строку прийняти одне з таких рішень:
1) порушити кримінальну справу;
2) відмовити в порушенні кримінальної справи;
3) направити заяву або повідомлення за належністю.
Одночасно вживається всіх можливих заходів, щоб запобігти злочинові або припинити його. За наявності відповідних підстав, що свідчать про реальну загрозу життю та здоров'ю особи, яка повідомила про злочин, слід вжити необхідних заходів для забезпечення безпеки заявника, а також членів його сім'ї та близьких родичів, якщо шляхом погроз або інших протиправних дій щодо них робляться спроби вплинути на заявника.
Коли необхідно перевірити заяву або повідомлення про злочин до порушення справи, така перевірка здійснюється прокурором, слідчим або органом дізнання в строк не більше десяти днів шляхом відібрання пояснень від окремих громадян чи посадових осіб або витребування необхідних документів.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
При наявності приводів і підстав, зазначених у статті 94 цього Кодексу, прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя зобов'язані винести постанову, а суд - ухвалу про порушення кримінальної справи, вказавши приводи і підстави до порушення справи, статтю кримінального закону, за ознаками якої порушується справа, а також дальше її спрямування.
Якщо на момент порушення кримінальної справи встановлено особу, яка вчинила злочин, кримінальну справу повинно бути порушено щодо цієї особи.
Справи, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, порушуються народним суддею, а у випадках, передбачених частиною 3 статті 27 цього Кодексу, - прокурором.
Після порушення справи:
1) прокурор направляє справу для провадження попереднього слідства або дізнання;
2) слідчий починає попереднє слідство, а орган дізнання починає дізнання;
3) суд направляє справу прокуророві для провадження попереднього слідства або дізнання, а справи про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, приймає для розгляду в суді.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР)
У разі, коли кримінальну справу порушено щодо певної особи, прокурор (суддя) вправі прийняти рішення про заборону такій особі виїжджати за межі України до закінчення попереднього розслідування чи судового розгляду, про що виносить мотивовану постанову (ухвалу).
(Доповнено статтею 981 згідно із
Законом
України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР)
При відсутності підстав до порушення кримінальної справи прокурор, слідчий, орган дізнання або суддя своєю постановою, а суд - ухвалою відмовляють у порушенні кримінальної справи, про що повідомляють заінтересованих осіб і підприємства, установи, організації.
Якщо в результаті перевірки заяви чи повідомлення, що надійшли, не встановлено підстав для порушення кримінальної справи, але матеріали перевірки містять дані про наявність у діянні особи адміністративного або дисциплінарного проступку чи іншого порушення громадського порядку, прокурор, слідчий, орган дізнання, суддя вправі, відмовивши в порушенні кримінальної справи, надіслати заяву або повідомлення на розгляд громадській організації, товариському суду, комісії в справах неповнолітніх, трудовому колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або передати матеріали для застосування в установленому порядку заходів адміністративного стягнення.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-ХІІ)
Постанову слідчого і органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржено відповідному прокуророві, а якщо таку постанову винесено прокурором - вищестоящому прокуророві. Скарга подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови.
У разі відмови прокурора скасувати постанову про відмову у порушенні кримінальної справи скарга на цю постанову подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до суду в порядку, передбаченому статтею 2361 цього Кодексу.
Постанова судді або ухвала суду про відмову в порушенні кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником протягом семи днів з дня одержання копії постанови або ухвали до вищестоящого суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 354 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 991 згідно
із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Нагляд за законністю порушення справи здійснює прокурор.
Слідчий і орган дізнання зобов'язані не пізніше доби направити прокуророві копію постанови про порушення кримінальної справи або про відмову в порушенні такої справи.
Якщо справу порушено без законних підстав, прокурор закриває її, а у випадках, коли в цій справі ще не провадилося слідчих дій, скасовує постанову про порушення справи.
У разі безпідставної відмови в порушенні справи слідчим або органом дізнання прокурор своєю постановою скасовує постанову слідчого або органу дізнання і порушує справу.
У разі безпідставного порушення справи або безпідставної відмови в порушенні справи суддею або судом прокурор приносить протест на постанову судді або ухвалу суду в порядку, встановленому цим Кодексом.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Органами дізнання є:
1) міліція;
11) податкова міліція - у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки;
2) органи безпеки - у справах, віднесених законом до їх відання;
3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ - у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або в розташуванні частини, з'єднання, установи;
4) митні органи - в справах про контрабанду;
5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових профілакторіїв і виховно-трудових профілакторіїв - у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені в розташуванні зазначених установ;
6) органи державного пожежного нагляду - у справах про пожежі і порушення протипожежних правил;
7) органи охорони державного кордону - у справах про порушення державного кордону;
8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X;
законами України від
15.12.92 р. N 2857-XII,
від 17.06.92 р. N 2468-XII,
від
05.02.98 р. N 85/98-ВР,
від 08.10.99 р. N 1134-XIV)
Органами попереднього слідства є слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 13.06.63 р.,
від
30.08.71 р. N 117-VIII;
законами України від 15.12.92 р. N
2857-XII,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР)
На органи дізнання покладається вжиття необхідних оперативно-розшукових заходів з метою виявлення ознак злочину і осіб, що його вчинили.
Про виявлений злочин і почате дізнання орган дізнання негайно повідомляє прокурора.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
30.06.93 р. N 3351-XII)
За наявності ознак злочину, що не є тяжким, орган дізнання порушує кримінальну справу і, керуючись правилами кримінально-процесуального закону, проводить слідчі дії до встановлення особи, яка його вчинила. Після цього орган дізнання, додержуючи строків, передбачених частиною 1 статті 108 цього Кодексу, складає постанову про передачу справи слідчому, яку подає прокурору для затвердження.
У разі порушення органом дізнання справи про тяжкий злочин він зобов'язаний передати її слідчому через прокурора після виконання невідкладних слідчих дій у межах строків, передбачених частиною 2 статті 108 цього Кодексу.
Якщо у справі про тяжкий злочин, що передана слідчому, не встановлено особу, яка його вчинила, орган дізнання продовжує виконувати оперативно-розшукові дії і повідомляє слідчого про їх наслідки.
Після вступу слідчого у справу орган дізнання зобов'язаний виконувати доручення слідчого щодо проведення слідчих та розшукових дій.
(У редакції Закону України
від 30.06.93 р. N 3351-XII)
(згідно із Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Орган дізнання вправі затримати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, лише при наявності однієї з таких підстав:
1) коли цю особу застали при вчиненні злочину або безпосередньо після його вчинення;
2) коли очевидці, в тому числі й потерпілі, прямо вкажуть на дану особу, що саме вона вчинила злочин;
3) коли на підозрюваному або на його одягу, при ньому або в його житлі буде виявлено явні сліди злочину.
При наявності інших даних, що дають підстави підозрювати особу у вчиненні злочину, її може бути затримано лише в тому разі, коли ця особа намагалася втекти, або коли вона не має постійного місця проживання, або коли не встановлено особи підозрюваного.
Про кожний випадок затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання зобов'язаний скласти протокол із зазначенням підстав, мотивів, дня, години, року, місяця, місця затримання, пояснень затриманого, часу складання протоколу про роз'яснення підозрюваному в порядку, передбаченому частиною другою статті 21 цього Кодексу, права мати побачення із захисником до першого допиту і протягом двадцяти чотирьох годин зробити письмове повідомлення прокурору, а також на вимогу прокурора подати матеріали, що стали підставою для затримання. Протокол затримання підписується особою, яка його склала, і затриманим. Протягом сорока восьми годин з моменту одержання повідомлення про здійснене затримання прокурор зобов'язаний дати санкцію на взяття під варту або звільнити затриманого.
Про затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, орган дізнання сповіщає її сім'ю, якщо місце її проживання відоме.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N
3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від
15.12.92 р. N 2857-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, визначається Положенням про порядок короткочасного затримання осіб, підозрюваних у вчиненні злочину.
(Доповнено статтею 1061 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N
3084-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Виклик і допит підозрюваного провадяться з додержанням правил, встановлених статтями 134 - 136, 145 і 146 цього Кодексу.
Якщо підозрюваний був затриманий або до нього було обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, його допит проводиться негайно, а при неможливості негайного допиту - не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. При допиті такого підозрюваного присутність захисника є обов'язковою, за винятком випадків, передбачених частиною першою статті 46 цього Кодексу.
Перед допитом підозрюваному має бути роз'яснено його права, передбачені статтею 431 цього Кодексу, а також повідомлено, у вчиненні якого злочину він підозрюється, про що робиться відмітка в протоколі його допиту.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
У справі про злочин, що не є тяжким, дізнання провадиться у строк не більше десяти днів, починаючи з моменту встановлення особи, яка його вчинила. Якщо таку особу не встановлено, дізнання зупиняється з додержанням вимог, передбачених статтею 209 цього Кодексу.
У справі про тяжкий злочин дізнання провадиться у строк не більше десяти днів з моменту порушення справи.
(Із змінами, внесеними згідно
із указами
Президії Верховної Ради Української РСР від
10.09.62 р.;
від 16.02.78 р. N 3084-IX;
у редакції Закону
України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Дізнання у справах закінчується складанням постанови про направлення справи для провадження попереднього слідства, яка затверджується прокурором.
За наявності обставин, передбачених статтею 6 цього Кодексу, орган дізнання закриває справу мотивованою постановою, копію якої в добовий строк надсилає прокуророві.
(У редакції Закону України
від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Дії і постанови органів дізнання можуть бути оскаржені прокуророві, а постанова про закриття справи - також і до суду в порядку, передбаченому статтею 2365 цього Кодексу.
В разі надходження скарги прокурор зобов'язаний розглянути її протягом десяти днів і рішення по скарзі повідомити скаржникові.
(У редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Попереднє слідство провадиться у всіх справах, за винятком справ про злочини, зазначені у частині 1 статті 27 і статті 425 цього Кодексу, по яких попереднє слідство провадиться у випадках, коли злочин вчинено неповнолітнім чи особою, яка через свої фізичні або психічні вади не може сама здійснювати своє право на захист, а також коли це визнає за необхідне прокурор чи суд.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від 10.09.62
р.;
від 13.06.63 р.,
від 24.01.67 р.,
від 20.03.86
р.N 8627-X,
від 27.06.86 р. N 2444-XI,
від 29.04.88 р. N
5822-ХІ,
від 03.08.88 р. N 6347-ХІ,
від 14.12.88 р. N
6976-ХІ,
від 07.03.90 р. N 8918-ХІ,
Законом Української РСР від
25.06.91 р. N 1255-XII;
Законом України від 07.07.92 р. N
2547-XII;
у редакції Закону України
від 30.06.93 р. N
3351-XII)
У справах про злочини, передбачені статтями 63, 631, 66, 69, 691, 72, 73, 77, 771, 93 - 99, 109, 111 - 113, 115, 1151, 1152, 117, 119 - 121, 123, 1231, 1232, 1241, частинами 2 і 3 статті 125, статтями 127 - 129, 1291, 130 - 134, 1341, 135, 139, 146, 147, 1472, 1473, 157, 158, 1631, 165 - 176, 1761, 1762, 1763, 1764, 177, 1811, 1812, 1834, 1872, 1873, 1875, 1877, 1878, 188, 1881, 189, 1891, 1892, 1893, 1894, 1895, 190, 1901, 1912, 200, 201, 203 - 205, 209, 2172, 218 - 220, 226, 227, 2271, 2272, 228, 2281, 2288 - 22810, частиною 2 статті 2295, статтями 232 - 245, 2451, 246 - 252, пунктами "г" і "д" статті 253, статтями 254, 2541, 2542, 2543, 255 - 263 Кримінального кодексу України, попереднє слідство провадиться слідчими прокуратури, а в справах про злочини, передбачені статтями 56, 561, 57 - 60, 62, 67, 68, 681, 70, 701, 71, 75, 751 ,76, пунктами "а", "б" і "в" статті 253 Кримінального кодексу України, попереднє слідство провадиться також слідчими органів безпеки.
У справах про злочини, передбачені статтями 78, 781, 79, частинами 2, 3, і 4 статей 81, 82, частинами 2 і 3 статті 83, статтями 86, 862, 87, 88, частинами 2 і 3 статті 89, статтями 90, 91, 100 - 105, частиною 2 статті 107, статтями 108, 1082, 1083, 1084, 110, 116, 118, 122, 124, 136, частинами 2, 3 і 4 статей 140 і 141, статтею 142, частинами 2 і 3 статті 143, статтею 144, частиною 2 статті 145, частиною 2 статті 148, частиною 2 статті 1484, статтями 1485, 1486, 1487, 1488, 153, 1531, 1532, 1533, частинами 2 і 3 статті 154, частиною 2 статті 155, частиною 2 статті 1551, частиною 2 статті 1552, частинами 2 і 3 статті 1553, частиною 2 статті 1555, частинами 2 і 3 статей 1556 і 1557, статтею 1558, статтею 1559, статтями 1562, 1563, 1564, 159, частиною 2 статті 160, частиною 2 статті 161, частиною 2 статті 162, частиною 2 статті 1621, статтями 163, 183, 1831, 1833, 184, 185, 1876, 191, 1911, 192, 193, 1931, 194, 1941, 1981, 1982, частинами 3 і 4 статті 199, статтею 202, частинами 2 і 3 статті 206, статтями 2061, 2062, 207, 208, 2081, 2082, 210, 211, 2111, 212, частинами 1 і 2 статті 213, статтями 215, 2152, 2153, статтями 2154, 2155, 217, 2171, 2173, 2174, 2201, 221, 2211, 222 - 224, 225, 2282, 2283, 2284, 2285, 2286, 2287, 229, 2291, 2292, 2293, 2294, частиною 1 статті 2295, статтями 2296, 2297, 2298, 22911, 22912, 22913, 22914, 22915, 22916, 22917, 22918, 22919, 22920 Кримінального кодексу України, у всіх справах про злочини, вчинені неповнолітніми, попереднє слідство провадиться також слідчими органів внутрішніх справ.
У справах про злочини, передбачені статтями 803, 804, 84, 861 Кримінального кодексу України, попереднє слідство провадиться тим органом, який порушив кримінальну справу. Якщо під час розслідування цих справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 165 - 172 Кримінального кодексу України, зв'язані з злочинами, по яких порушена справа, то вони розслідуються органом, що порушив справу.
У справах про злочини, передбачені статтею 801, частинами 2 і 3 статті 1482 Кримінального кодексу України, попереднє слідство провадиться виключно слідчими податкової міліції. Якщо під час розслідування цих справ будуть встановлені злочини, передбачені статтями 84, 861, 87, 148, 1483 - 1485, 1531, 1563, 165 - 172, 194 Кримінального кодексу України, пов'язані зі злочинами, за якими порушено справу, вони розслідуються виключно слідчими податкової міліції.
У справах про злочини, передбачені статтями 178 - 182, 186, 187 Кримінального кодексу України, попереднє слідство провадиться тим органом, до підслідності якого відноситься злочин, у зв'язку з яким порушено дану справу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 13.06.63 р.,
від 18.01.66 р.,
від
09.11.66 р.,
від 24.01.67 р.,
від 30.08.71 р. N
117-VII,
від 23.07.73 р.N 1898-VIII,
від 14.10.74 р. N
3130-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 29.02.84 р.N
6591-X,
від 16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N
8627-X,
від 01.08.85 р. N 704-XI,
від 10.12.85 р. N
1432-XI,
від 27.06.86 р. N 2444-XI,
від 18.08.86 р. N
2753-XI,
від 31.07.87 р. N 4392-XI,
від 21.08.87 р. N
4452-XI,
від 25.11.87 р. N 4981-XI,
від 01.12.87 р. N
4995-XI,
від 10.02.88 р. N 5397-XI,
від 14.04.88 р. N
5723-XI,
від 14.12.88 р. N 6976-XI,
від 06.03.89 р. N
7226-XI,
від 14.04.89 р. N 7373-XI,
від 16.06.89 р. N 7617-XI,
від 19.01.90 р. N 8711-XI,
від 07.03.90 р. N
8918-XI,
від 20.04.90 р. N 9082-XI,
від 04.05.90 р. N
9166-XI,
від 26.12.90 р. N 596-XII,
від 18.01.91 р. N
647-XII,
від 28.01.91 р. N 661-XII,
від 29.07.91 р. N
1369-XII,
від 25.08.91 р. N 1434а-XII;
Законом Української РСР від
25.06.91 р. N 1255-XII,
законами України від 18.09.91 р. N
1564-XII,
від 12.12.91 р. N 1974-XII,
від 15.05.92 р. N
2354-XII,
від 17.07.92 р. N 2468-XII,
від 07.07.92 р. N
2547-XII,
від 17.09.92 р. N 2613-XII,
від 16.10.92 р. N
2703-XII,
від 26.01.93 р. N 2935-XII,
від 26.01.93 р. N
2936-XII,
від 28.01.93 р. N 2947-XII,
від 03.03.93 р. N
3039-XII,
від 30.06.93 р. N 3351-XII,
від 11.11.93 р. N
3582-XII,
від 23.12.93 р. N 3785-XII,
від 28.01.94 р. N
3888-XII,
від 25.02.94 р. N 4043-XII,
від 20.10.94 р. N
218/94-ВР,
від 15.11.94 р. N 246/94-ВР,
від 16.12.94 р. N
299/94-ВР,
від 15.02.95 р. N 64/95-ВР,
від 11.07.95 р. N
282/95-ВР,
від 12.07.96 р. N 323/96-ВР,
від 01.10.96 р. N
386/96-ВР,
від 02.10.96 р. N 388/96-ВР,
від 20.11.96 р. N
530/96-ВР,
від 05.02.97 р. N 44/97-ВР,
від 07.10.97 р. N
552/97-ВР,
від 05.02.98 р. N 85/98-ВР,
від 24.03.98 р. N
210/98-ВР,
від 14.12.99 р. N 1288-XIV,
від 13.01.2000
р. N 1381-XIV,
від 23.03.2000 р. N 1587-III,
від
20.04.2000 р. N 1685-III,
від 14.09.2000 р. N
1945-III,
від 21.09.2000 р. N 1981-III,
від 16.11.2000
р. N 2114-III,
від 21.12.2000 р. N 2181-III,
від
18.01.2001 р. N 2247-III,
від 05.04.2001 р. N 2362-III,
від
17.05.2001 р. N 2409-III)
Попереднє слідство провадиться лише після порушення кримінальної справи і в порядку, встановленому цим Кодексом.
Слідчий зобов'язаний негайно приступити до провадження слідства в порушеній ним чи переданій йому справі. Коли справа порушена слідчим і прийнята ним до свого провадження, то складається єдина постанова про порушення справи і прийняття її до свого провадження. В разі прийняття до свого провадження раніше порушеної справи слідчий виносить окрему постанову про прийняття справи до свого провадження.
Копію постанови про прийняття справи до свого провадження слідчий протягом доби надсилає прокуророві.
При провадженні попереднього слідства всі рішення про спрямування слідства і про провадження слідчих дій слідчий приймає самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання санкції від прокурора, і несе повну відповідальність за їх законне і своєчасне проведення.
В разі незгоди слідчого з вказівками прокурора про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину і обсяг обвинувачення, про направлення справи для віддання обвинуваченого до суду або про закриття справи слідчий вправі подати справу вищестоящому прокуророві з письмовим викладом своїх заперечень. В цьому разі прокурор або скасовує вказівки нижчестоящого прокурора, або доручає провадження слідства в цій справі іншому слідчому.
Слідчий по розслідуваних ним справах вправі давати органам дізнання доручення і вказівки про провадження розшукних та слідчих дій і вимагати від органів дізнання допомоги при провадженні окремих слідчих дій. Такі доручення і вказівки слідчого є для органів дізнання обов'язковими.
В справах, в яких попереднє слідство є обов'язковим, слідчий вправі в будь-який момент приступити до провадження попереднього слідства, не чекаючи виконання органами дізнання дій, передбачених статтею 104 цього Кодексу.
Постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.
При проведенні різних слідчих дій слідчий вправі використовувати машинопис, звукозапис, стенографування та кінозйомку і відеозапис.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.,
від
16.04.84 р. N 6834-X)
Начальник слідчого відділу здійснює контроль за своєчасністю дій слідчих по розкриттю злочинів і запобіганню їм, вживає заходів до найбільш повного, всебічного і об'єктивного провадження попереднього слідства в кримінальних справах.
Начальник слідчого відділу має право перевіряти кримінальні справи, давати вказівки слідчому про провадження попереднього слідства, про притягнення як обвинуваченого, про кваліфікацію злочину та обсяг обвинувачення, про направлення справи, про провадження окремих слідчих дій, передавати справу від одного слідчого іншому, доручати розслідування справи декільком слідчим, а також брати участь у провадженні попереднього слідства та особисто провадити попереднє слідство, користуючись при цьому повноваженнями слідчого.
Вказівки начальника слідчого відділу в кримінальній справі даються слідчому у письмовій формі і є обов'язковими для виконання.
Оскарження цих вказівок прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 114 цього Кодексу.
Вказівки прокурора в кримінальних справах, які дані відповідно до правил, встановлених цим Кодексом, обов'язкові для начальника слідчого відділу. Оскарження цих вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання.
(Доповнено статтею 1141 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.)
Слідчий вправі затримати і допитати особу, підозрювану у вчиненні злочину, за підставами і в порядку, передбаченими статтями 106, 1061 і 107 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N
3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Попереднє слідство провадиться в тому районі, де вчинено злочин. Коли місце вчинення злочину невідоме, а також з метою найбільш швидкого і повного розслідування його, слідство може провадитися за місцем виявлення злочину або за місцем перебування підозрюваного, обвинуваченого, або за місцем перебування більшості свідків.
Слідчий, встановивши, що дана справа йому не підслідна, зобов'язаний провести всі невідкладні дії, після чого передає справу прокуророві для направлення її за підслідністю.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Спір про підслідність між слідчими в межах одного й того ж району розв'язує районний прокурор, між слідчими транспортної прокуратури, що діє на правах районної або міської прокуратури, - транспортний прокурор, який діє на правах районного, міського прокурора.
Спір про підслідність між слідчими різних районів Республіки Крим, області розв'язує прокурор Республіки Крим, прокурор області, між слідчими різних транспортних прокуратур, що діють на правах районних, міських прокуратур, - транспортний прокурор, який діє на правах прокурора області, між слідчими різних районів міста - прокурор міста Києва, міський прокурор або їх заступники.
Якщо справу порушено в декількох районах або містах різних областей, спір про підслідність розв'язує Генеральний прокурор України або його заступник.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Слідчий має право провадити слідчі дії в інших слідчих районах і вправі доручити провадження цих дій відповідному слідчому або органу дізнання, які зобов'язані це доручення виконати в десятиденний строк.
У межах міста або району, хоча б поділеного на кілька слідчих дільниць, слідчий зобов'язаний особисто провадити всі слідчі дії.
Якщо розслідування особливо складної справи доручається декільком слідчим, то про це зазначається в постанові про порушення справи або виноситься окрема постанова. Один з цих слідчих призначається старшим, він приймає справу до свого провадження і безпосередньо керує діями інших слідчих.
Постанова про призначення в справі декількох слідчих оголошується обвинуваченому.
Попереднє слідство у кримінальних справах повинно бути закінчено протягом двох місяців. В цей строк включається час з моменту порушення справи до направлення її прокуророві з обвинувальним висновком чи постановою про передачу справи до суду для розгляду питання про застосування примусових заходів медичного характеру або до закриття чи зупинення провадження в справі. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування - до трьох місяців. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку попереднього слідства не враховується.
В особливо складних справах строк попереднього слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого - до шести місяців.
Далі продовжувати строк попереднього слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.
При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах.
Правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.
(Із змінами, внесеними згідно
із указами Президії
Верховної Ради Української РСР від
16.02.78 р. N 3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-Х,
від 29.12.89 р. N
8595-ХІ;
законами України від 10.12.91 р. N
1960-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р. N
3351-XII)
Дані попереднього слідства можна оголосити лише з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсягу, в якому вони визнають можливим.
У необхідних випадках слідчий попереджає свідків, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача, захисника, експерта, спеціаліста, перекладача, понятих, а також інших осіб, які присутні при провадженні слідчих дій, про обов'язок не розголошувати без його дозволу даних попереднього слідства. Винні в розголошенні даних попереднього слідства несуть кримінальну відповідальність за статтею 181 Кримінального кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X)
Слідчий, визнавши особу потерпілою від злочину, роз'яснює їй її права, передбачені статтею 49 цього Кодексу, відмічає про це в постанові, що засвідчується підписом потерпілого.
У випадках, коли злочином завдана майнова шкода громадянинові, підприємству, установі чи організації, слідчий роз'яснює потерпілому і його представникові право заявляти цивільний позов, про що відмічає в протоколі допиту або направляє потерпілому письмове повідомлення, копію якого приєднує до справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Якщо в справі заявлено цивільний позов, слідчий зобов'язаний скласти мотивовану постанову про визнання потерпілого цивільним позивачем або про відмову в цьому.
Про винесення постанови повідомляється цивільний позивач або його представник. У разі явки цивільного позивача або його представника йому роз'яснюються права, передбачені статтею 50 цього Кодексу, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного позивача чи його представника.
Визнавши необхідним притягти в справі цивільного відповідача, слідчий виносить мотивовану постанову. Постанова оголошується цивільному відповідачеві або його представникові. При цьому йому роз'яснюються права, передбачені статтею 51 цього Кодексу, про що робиться відмітка на постанові, яка засвідчується підписом цивільного відповідача або його представника.
Слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов'язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.
В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.
Забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.
Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.
Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено в Додатку до Кримінального кодексу України.
Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими і особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна.
Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.
Накладення арешту на майно скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
При провадженні обшуку, виїмки, огляду, пред'явленні осіб і предметів для впізнання, відтворенні обстановки і обставин події, опису майна обов'язкова присутність не менше двох понятих.
До участі у проведенні освідування поняті можуть бути залучені у разі, якщо слідчий визнає це за необхідне.
Як поняті запрошуються особи, не заінтересовані в справі. Понятими не можуть бути потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники органів дізнання і попереднього слідства.
Поняті, присутні при провадженні зазначених вище слідчих дій, засвідчують своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям.
Зауваження понятого з приводу проведених слідчих дій підлягають обов'язковому занесенню до протоколу.
За наявності відповідних підстав поняті мають право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 13.01.2000
р. N 1381-XIV)
У випадках, передбачених статтею 19 цього Кодексу, слідчий при провадженні слідчих дій запрошує перекладача.
Перекладач повинен з'явитися за викликом слідчого і зробити повно і точно доручений йому переклад.
Слідчий роз'яснює перекладачеві його обов'язки і попереджає про кримінальну відповідальність за відмову виконати обов'язки перекладача, а також за завідомо неправильний переклад, про що відбирає від нього підписку.
Перекладач за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
Правила цієї статті поширюються на особу, запрошену до участі в процесі для роз'яснення знаків німого або глухого.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
У необхідних випадках для участі у проведенні слідчої дії може бути залучений спеціаліст, який не заінтересований в результатах справи. Виклик слідчим спеціаліста є обов'язковим для керівника підприємства, установи чи організації, де працює спеціаліст.
Спеціаліст зобов'язаний: з'явитися на виклик; брати участь у проведенні слідчої дії, використовуючи свої спеціальні знання і навики для сприяння слідчому у виявленні, закріпленні та вилученні доказів; звертати увагу слідчого на обставини, пов'язані з виявленням та закріпленням доказів; давати пояснення з приводу спеціальних питань, які виникають при проведенні слідчої дії.
Спеціаліст вправі: звертатися з дозволу слідчого із запитаннями до осіб, які беруть участь у проведенні слідчої дії; робити заяви, пов'язані з виявленням, закріпленням і вилученням доказів. Спеціаліст за наявності відповідних підстав має право на забезпечення безпеки шляхом застосування заходів, передбачених законами України.
Перед початком слідчої дії, в якій бере участь спеціаліст, слідчий пересвідчується в особі та компетентності спеціаліста, з'ясовує його стосунки з обвинуваченим і потерпілим та роз'яснює спеціалістові його права і обов'язки. Про виконання слідчим цих вимог зазначається у протоколі слідчої дії.
В разі відмови або ухилення спеціаліста від виконання своїх обов'язків слідчий повідомляє про це адміністрацію підприємства, установи чи організації за місцем роботи спеціаліста або громадську організацію для відповідного реагування.
(Доповнено статтею 1281 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від
13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Клопотання підозрюваного, обвинуваченого, його захисника, а також потерпілого і його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників про виконання будь-яких слідчих дій слідчий зобов'язаний розглянути в строк не більше трьох діб і задовольнити їх, якщо обставини, про встановлення яких заявлені клопотання, мають значення для справи.
Про результати розгляду клопотання повідомляється особа, яка заявила клопотання. Про повну або часткову відмову в клопотанні складається мотивована постанова.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Про рішення, прийняті слідчим або прокурором під час провадження попереднього слідства у випадках, зазначених у цьому Кодексі, а також у випадках, коли це визнає за необхідне слідчий або прокурор, складається мотивована постанова.
У постанові зазначається місце і час її складання, посада особи, що виносить постанову, її прізвище, справа, в якій провадиться слідство, і обгрунтування прийнятого рішення, а також стаття цього Кодексу, на підставі якої прийнято рішення.
Коли є досить доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою, слідчий виносить мотивовану постанову про притягнення цієї особи як обвинуваченого.
У постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути зазначено: хто склав постанову; місце і час її складання; назву справи; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, день, місяць та рік його народження; злочин, у вчиненні якого обвинувачується дана особа, час, місце та інші обставини вчинення злочину, наскільки вони відомі слідчому, і стаття кримінального закону, якою передбачений цей злочин.
Коли обвинувачений притягається до відповідальності за вчинення декількох злочинів, що підпадають під ознаки різних статей кримінального закону, в постанові про притягнення як обвинуваченого повинно бути вказано, які саме дії ставляться обвинуваченому в вину по кожній з цих статей.
Копія постанови негайно надсилається прокуророві.
Обвинувачення повинно бути пред'явлено не пізніше двох днів з моменту винесення слідчим постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого і в усякому разі не пізніше дня явки обвинуваченого або його приводу.
Обвинувачений викликається до слідчого по телефону, телефонограмою, телеграмою або повісткою, яка вручається обвинуваченому під розписку, з зазначенням часу вручення.
В разі тимчасової відсутності обвинуваченого повістка для передачі йому вручається під розписку кому-небудь з дорослих членів сім'ї, які разом з ним проживають, житлово-експлуатаційній організації або адміністрації за місцем його роботи.
Обвинувачений, що перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Обвинувачений зобов'язаний з'явитися за викликом слідчого у призначений строк.
В разі неявки без поважних причин обвинувачений підлягає приводу.
Поважними причинами неявки обвинуваченого до слідчого в призначений строк визнаються: несвоєчасне одержання повістки, хвороба та інші обставини, які фактично позбавляють його можливості своєчасно з'явитися до слідчого.
Привід обвинуваченого здійснюється органами внутрішніх справ за мотивованою постановою слідчого. Привід обвинуваченого, крім виняткових випадків, здійснюється удень.
Привід обвинуваченого без попереднього виклику може бути застосований тільки в тих випадках, коли обвинувачений ухиляється від слідства або не має постійного місця проживання.
Постанова про привід оголошується обвинуваченому перед її виконанням.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Коли місце перебування обвинуваченого невідоме, а також, коли він ухиляється від слідства, слідчий до закінчення строку, встановленого для провадження попереднього слідства, зобов'язаний вжити всіх необхідних заходів до встановлення місця перебування обвинуваченого.
Коли місце перебування особи, щодо якої винесена постанова про притягнення її в справі як обвинуваченого, не встановлене, слідчий оголошує її розшук. При наявності підстав, передбачених у статті 155 цього Кодексу, слідчий може обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Розшук може бути оголошений як під час попереднього слідства, так і одночасно з його зупиненням.
Про оголошення розшуку слідчий складає постанову, в якій зазначає потрібні відомості про особу розшукуваного. Постанова про розшук і обрання запобіжного заходу направляється до відповідних органів розшуку.
Після оголошення розшуку слідчий продовжує вживати всіх необхідних заходів для встановлення місця перебування обвинуваченого.
При затриманні обвинуваченого, якого розшукували і щодо якого обрано як запобіжний захід тримання під вартою, орган розшуку негайно доповідає про це прокуророві за місцем затримання. Прокурор протягом двадцяти чотирьох годин зобов'язаний перевірити, чи дійсно затриманий є тією особою, яка розшукується, і, упевнившись в наявності законних підстав для арешту, дає санкцію на відправлення заарештованого етапом до місця провадження слідства.
При пред'явленні обвинувачення особі присутність захисника є обов'язковою, крім випадків, передбачених частиною першою статті 46 цього Кодексу.
Слідчий, упевнившись в особі обвинуваченого, оголошує йому постанову про притягнення як обвинуваченого, роз'яснює суть пред'явленого обвинувачення та вручає копію постанови про притягнення як обвинуваченого.
Про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті і вручення копії постанови слідчий складає протокол із зазначенням години і дати пред'явлення обвинувачення, який підписується обвинуваченим, слідчим та захисником.
У разі відмови обвинуваченого поставити підпис у протоколі слідчий робить на ньому відмітку про відмову від підпису і зазначає мотиви відмови, про що сповіщає прокурора.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами
України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 22.06.2000 р. N
1833-III)
Якщо під час попереднього слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення з виконанням вимог, встановлених статтями 131, 132, 133 і 140 цього Кодексу.
Якщо під час попереднього слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошує обвинуваченому.
При пред'явленні обвинувачення слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому, що він під час провадження попереднього слідства має право:
1) знати, в чому його обвинувачують;
2) давати показання по пред'явленому йому обвинуваченню або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
3) подавати докази;
4) заявляти клопотання про допит свідків, про проведення очної ставки, про проведення експертизи, про витребування і приєднання до справи доказів, а також заявляти клопотання з усіх інших питань, які мають значення для встановлення істини в справі;
5) заявляти відвід слідчому, прокуророві, експертові, спеціалістові і перекладачеві;
6) з дозволу слідчого бути присутнім при виконанні окремих слідчих дій;
7) знайомитися з усіма матеріалами справи після закінчення попереднього слідства;
8) мати захисника і побачення з ним до першого допиту;
9) подавати скарги на дії та рішення слідчого і прокурора.
Про роз'яснення обвинуваченому його прав слідчий зазначає в постанові про пред'явлення обвинувачення, що стверджує своїм підписом обвинувачений.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Слідчий зобов'язаний допитати обвинуваченого негайно після його явки або приводу і в усякому разі не пізніше доби після пред'явлення йому обвинувачення.
Допит обвинуваченого, крім виняткових випадків, повинен проводитися удень.
При допиті обвинуваченого за його бажанням може бути присутнім захисник, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу, присутність захисника є обов'язковою.
Обвинувачений допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності - і в місці його перебування.
Обвинувачені допитуються окремо. При цьому слідчий вживає заходів, щоб обвинувачені в одній і тій же справі не могли зноситися між собою.
На початку допиту слідчий повинен запитати обвинуваченого, чи визнає він себе винним у пред'явленому обвинуваченні, після чого пропонує йому дати показання по суті обвинувачення. Слідчий вислухує показання обвинуваченого і, в разі необхідності, ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від
23.12.93 р. .93 р. N 3780-XII,
від 22.06.2000 р. N 1833-III)
Пред'явлення обвинувачення глухим, німим і сліпим та їх допит провадяться за правилами статей 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу в присутності захисника, а в справах глухих і німих, крім захисника, запрошується також і особа, яка розуміє їх знаки.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Про кожний допит обвинуваченого слідчий складає протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.
В протоколі допиту зазначаються місце і дата допиту; посада та прізвище особи, яка проводила допит, і осіб, які були присутні при допиті; час початку і закінчення допиту; прізвище, ім'я та по батькові обвинуваченого, рік, місяць, день і місце його народження; громадянство, національність, освіта, сімейний стан, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, судимість обвинуваченого та інші відомості про нього, що виявляться необхідними за обставинами справи.
Показання обвинуваченого та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.
По закінченні допиту слідчий пред'являє протокол обвинуваченому для прочитання. За проханням обвинуваченого він може бути прочитаний йому слідчим, про що зазначається в протоколі. Обвинувачений має право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення і поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол.
Протокол підписують обвинувачений і слідчий. Якщо протокол написаний на кількох сторінках, обвинувачений підписує кожну сторінку окремо. Якщо в допиті обвинуваченого брали участь прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, захисник або інші особи, вони також підписують протокол.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Обвинуваченому, якщо він того просить, надається можливість
написати свої показання власноручно, про що робиться відмітка в протоколі
допиту. Слідчий, ознайомившись з письмовими показаннями обвинуваченого може
поставити йому додаткові запитання. Ці запитання і відповіді на них заносяться
до протоколу. Правильність запису показань, запитань і відповідей на них
засвідчується підписами обвинуваченого і слідчого.
В разі притягнення посадової особи до кримінальної відповідальності за посадовий злочин, а так само якщо ця особа притягається до відповідальності за інший злочин і може негативно впливати на хід попереднього чи судового слідства, слідчий зобов'язаний відсторонити її від посади, про що виносить мотивовану постанову.
Відсторонення від посади провадиться з санкції прокурора чи його заступника. Копія постанови надсилається для виконання за місцем роботи (служби) обвинуваченого.
Питання про відсторонення від посади осіб, що призначаються Президентом України, вирішується Президентом України на підставі мотивованої постанови Генерального прокурора України.
Відсторонення від посади скасовується постановою слідчого (прокурора), коли в подальшому застосуванні цього заходу відпадає потреба.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
у редакції Закону України від 05.10.95 р. N 358/95-ВР)
При наявності достатніх підстав вважати, що обвинувачений, перебуваючи на волі, скриється від слідства і суду або перешкодить встановленню істини в кримінальній справі, або займатиметься злочинною діяльністю, а також для забезпечення виконання вироку слідчий, прокурор вправі застосувати щодо обвинуваченого один із запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу.
Про застосування запобіжного заходу складається постанова з додержанням правил статті 130 цього Кодексу. В постанові зазначається прізвище, ім'я та по батькові, вік, місце народження обвинуваченого, вчинений ним злочин, стаття кримінального закону, якою передбачено даний злочин, обраний запобіжний захід і підстави його обрання. Постанова про обрання запобіжного заходу оголошується обвинуваченому під розписку. В разі відмови розписатися слідчий відмічає про це на постанові.
Якщо немає підстав для застосування запобіжного заходу, від обвинуваченого відбирається письмове зобов'язання про те, що він повідомить про зміну свого місця перебування, а також про те, що він з'явиться до слідчого і суду за їх викликом.
У виняткових випадках запобіжний захід може бути застосований щодо особи, підозрюваної у вчиненні злочину, і до пред'явлення їй обвинувачення. В цьому разі обвинувачення повинно бути пред'явлене не пізніше десяти діб з моменту застосування запобіжного заходу. Якщо в цей строк обвинувачення не буде пред'явлене, запобіжний захід скасовується.
Запобіжними заходами є:
1) підписка про невиїзд;
2) особиста порука;
3) порука громадської організації або трудового колективу;
31) застава;
4) взяття під варту;
5) нагляд командування військової частини.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від
20.11.96 р. N 530/96-ВР)
Розв'язуючи питання про застосування запобіжного заходу, належить враховувати, крім обставин, зазначених у статті 148 цього Кодексу, також тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, його вік, стан здоров'я, сімейний стан.
Підписка про невиїзд полягає у відібранні від підозрюваного або обвинуваченого письмового зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого.
Якщо підозрюваний або обвинувачений порушить дану ним підписку про невиїзд, то вона може бути замінена більш суворим запобіжним заходом; про це підозрюваному або обвинуваченому повинно бути оголошено при відібранні від нього підписки про невиїзд.
Особиста порука полягає у відібранні від осіб, що заслуговують довір'я, письмового зобов'язання про те, що вони ручаються за належну поведінку та явку обвинуваченого за викликом і зобов'язуються при необхідності доставити його в органи дізнання, попереднього слідства чи в суд на першу про те вимогу. Число поручителів визначає слідчий, але їх не може бути менше двох.
Поручитель повідомляється про суть справи, по якій обирається запобіжний захід, а також попереджається про те, що коли обвинувачений, щодо якого обраний даний запобіжний захід, ухилиться від слідства і суду, то на поручителя може бути накладене грошове стягнення до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
При відмові поручителя від взятого на себе зобов'язання особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 20.11.96 р. N 530/96-ВР)
Якщо обвинувачений ухилиться від явки до органів дізнання чи попереднього слідства, особа, що провадить дізнання, або слідчий складає про це протокол і приєднує його до справи. Питання про грошове стягнення з поручителя вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається поручитель.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Порука громадської організації або трудового колективу полягає у винесенні зборами громадської організації або трудового колективу підприємства, установи, організації, колгоспу, цеху, бригади постанови про те, що дана організація або трудовий колектив ручається за належну поведінку та своєчасну явку обвинуваченого до органу дізнання, слідчого і в суд.
Громадська організація або трудовий колектив повинні бути ознайомлені з характером обвинувачення, пред'явленого особі, що віддається на поруки.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Застава полягає у внесенні на депозит органу попереднього розслідування або суду підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, іншими фізичними чи юридичними особами грошей чи передачі їм інших матеріальних цінностей з метою забезпечення належної поведінки, виконання зобов'язання не відлучатися з місця постійного проживання або з місця тимчасового знаходження без дозволу слідчого чи суду, явки за викликом до органу розслідування і суду особи, щодо якої застосовано запобіжний захід.
Розмір застави встановлюється з урахуванням обставин справи органом, який застосував запобіжний захід. Він не може бути меншим: щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років, - однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо особи, обвинуваченої у вчиненні іншого тяжкого злочину чи раніше судимої особи, - п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; щодо інших осіб - п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У всіх випадках розмір застави не може бути меншим розміру цивільного позову, обгрунтованого достатніми доказами.
При внесенні застави підозрюваному, обвинуваченому, підсудному роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого злочину підозрюється чи обвинувачується особа, щодо якої застосовується запобіжний захід, і що в разі невиконання нею своїх обов'язків застава буде звернена в доход держави.
Міра запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка знаходиться під вартою, до направлення справи до суду може бути обрана лише з дозволу прокурора, який давав санкцію на арешт, а після надходження справи до суду - судом.
Заставодавець може відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав для звернення застави в доход держави. У цьому випадку він забезпечує явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного до органу розслідування чи суду для заміни йому запобіжного заходу на інший. Застава повертається лише після обрання нового запобіжного заходу.
Якщо підозрюваний, обвинувачений, підсудний порушує взяті на себе зобов'язання, застава звертається в доход держави. Питання про звернення застави в доход держави вирішується судом у судовому засіданні при розгляді справи або в іншому судовому засіданні. В судове засідання викликається заставодавець для дачі пояснень. Неявка без поважних причин заставодавця в судове засідання не перешкоджає розгляду питання про звернення застави в доход держави.
Питання про повернення застави заставодавцю вирішується судом при розгляді справи. Застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень.
(Доповнено статтею 1541 згідно із
Законом
України від 20.11.96 р. N 530/96-ВР)
Взяття під варту як запобіжний захід застосовується в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад один рік. У виняткових випадках цей запобіжний захід може бути застосовано в справах про злочини, за які законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі і на строк не більше одного року.
До осіб, обвинувачених у вчиненні злочинів, передбачених статтями 56, 561, 57 - 60, 62, 63, 69, 691, 71, 78 - 79, частиною 4 статті 81, частинами 3 і 4 статті 82, частиною 3 статті 83, частиною 3 статті 84, частиною 2 статті 86, статтями 861, 93, частиною 2 статті 1152, частинами 3 і 4 статті 117, частиною 2 статті 118, статтею 1241, частинами 3 і 4 статті 141, частиною 3 статті 142, частинами 2 і 3 статті 168, частиною 2 статті 169, частиною 2 статті 170, статтями 1901, 2172, частиною 3 статті 2173, частиною 2 статті 2291, частинами 2 і 3 статті 2292, статтею 2294, частиною 2 статті 2295, пунктом "в" статті 234, пунктами "б" і "г" статті 241, статтею 242, пунктом "в" статті 245, статтями 257, 260 - 261 Кримінального кодексу України, взяття під варту може бути застосовано з мотивів самої тільки небезпечності злочину.
Місцями попереднього ув'язнення для тримання осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, є слідчі ізолятори. В окремих випадках ці особи можуть перебувати в тюрмі або місцях тримання затриманих.
У місцях тримання затриманих особи, взяті під варту, можуть перебувати не більше як три доби. Якщо доставка ув'язнених у слідчий ізолятор у цей строк неможлива через віддаленість або відсутність належних шляхів сполучення, вони можуть перебувати в місцях тримання затриманих до десяти діб.
Якщо взяття під варту як запобіжний захід обрано відносно осіб, які вчинили злочин під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, вони можуть перебувати в штрафному ізоляторі виправно-трудової колонії або в дисциплінарному ізоляторі виховно-трудової колонії.
Порядок попереднього ув'язнення визначається Положенням про попереднє ув'язнення під варту, цим Кодексом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 23.07.73 р. N
1898-VIII,
від 14.10.74 р. N 3130-VIII,
від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від
17.06.92 р. N 2468-XII,
від 26.01.93 р. N 2935-XII,
від
11.07.95 р. N 282/95-ВР,
від 24.03.98 р. N 210/98-ВР,
від 14.09.2000
р. N 1945-ІІІ)
Тримання під вартою при розслідуванні злочинів у кримінальних справах не може тривати більше двох місяців. Цей строк може бути продовжено районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування та при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу - до трьох місяців. Дальше продовження строку може бути здійснено лише через особливу складність, справи прокурором Республіки Крим, області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором - до шести місяців з дня взяття під варту.
Строк тримання під вартою понад шість місяців може бути продовжений заступником Генерального прокурора України - до одного року і Генеральним прокурором України - до півтора року.
Дальше продовження строку не допускається, обвинувачений, якого тримають під вартою, підлягає негайному звільненню.
У разі неможливості закінчити розслідування в повному обсязі у наданий законом строк тримання під вартою і при відсутності підстав для зміни запобіжного заходу Генеральний прокурор України або його заступник дають згоду про направлення справи до суду в частині доказаного обвинувачення. Відносно нерозслідуваних злочинів справа виділяється в окреме провадження і закінчується загальним порядком.
Матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніш як за місяць до скінчення граничного строку тримання під вартою, встановленого частиною 2 цієї статті.
Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи при обчисленні строку тримання під вартою як запобіжного заходу не враховується.
При поверненні судом на нове розслідування справи, по якій строк тримання обвинуваченого під вартою скінчився, а за обставинами справи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою змінено бути не може, продовження строку тримання під вартою провадиться прокурором, який здійснює нагляд за слідством, у межах одного місяця з моменту надходження до нього справи. Дальше продовження зазначеного строку провадиться з урахуванням часу перебування обвинуваченого під вартою до направлення справи до суду в порядку і в межах, встановлених частинами 1, 2 і 6 цієї статті.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 29.12.89 р. N 8595-ХІ,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 10.12.91
р. N 1960-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р. N
3351-XII)
Прокурор дає санкцію на арешт підозрюваного або обвинуваченого при наявності підстав, передбачених законом. При вирішенні питання про санкцію на арешт прокурор зобов'язаний ретельно ознайомитися з усіма матеріалами, що містять підстави для взяття під варту, і в необхідних випадках особисто допитати підозрюваного або обвинуваченого, а неповнолітнього підозрюваного чи обвинуваченого - у всіх випадках.
Право дачі санкції на арешт належить Генеральному прокуророві України, прокурорам Республіки Крим, областей, міста Києва і Севастополя, прирівняним до них прокурорам та їх заступникам, міським, районним, іншим, прирівняним до них прокурорам. Таке право надається також заступникам прокурорів міст і районів з населенням понад 150 тисяч, якщо це обумовлено спеціальним наказом Генерального прокурора України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 22.04.93 р.
N 3130-XII)
Постанова про застосування як запобіжного заходу взяття під варту виконується органом, який обрав запобіжний захід. У необхідних випадках орган, що обрав запобіжний захід, вправі доручити виконання постанови органам внутрішніх справ. Один примірник постанови з санкцією прокурора направляється разом з заарештованим у відповідне місце попереднього ув'язнення для виконання.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Коли в особи, відносно якої як запобіжний захід обрано взяття під варту, є неповнолітні діти, які залишаються без нагляду, слідчий зобов'язаний негайно внести з цього приводу подання до комісії в справах неповнолітніх для вжиття необхідних заходів до передачі зазначених неповнолітніх на піклування родичів або влаштування їх в дитячі установи.
Про вжиті заходи слідчий письмово повідомляє прокурора, а також заарештовану особу і копію листа приєднує до справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
При ув'язненні підозрюваного або обвинуваченого слідчий зобов'язаний вжити заходів до охорони майна і житла ув'язненого, якщо майно і житло залишаються без нагляду.
Про арешт підозрюваного або обвинуваченого і його місце перебування слідчий зобов'язаний повідомити його дружину або іншого родича, а також сповістити за місцем його роботи.
Якщо обвинувачений є іноземним громадянином, то постанова про арешт направляється в Міністерство закордонних справ України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Побачення родичів або інших осіб з заарештованим може дозволити особа або орган, які провадять справу. Тривалість побачення встановляється від однієї до двох годин. Побачення може бути дозволено, як правило, не більше одного разу на місяць.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Нагляд командування військової частини за підозрюваним або обвинуваченим, який є військовослужбовцем, полягає у вжитті заходів, передбачених статутами Збройних Сил України, для того, щоб забезпечити належну поведінку та явку підозрюваного або обвинуваченого за викликом особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора, суду. Командування військової частини повідомляється про суть справи, по якій обрано даний запобіжний захід.
Про встановлення нагляду командування військової частини у письмовій формі повідомляє орган, що обрав цей запобіжний захід.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
(згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР
від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Запобіжний захід скасовується або змінюється, коли відпаде необхідність у запобіжних заходах взагалі або в раніше обраному запобіжному заході.
Скасування або зміна запобіжного заходу провадиться за мотивованою постановою слідчого, органу дізнання або прокурора. Копія постанови слідчого, органу дізнання надсилається прокуророві.
Прокурор вправі в письмовій формі запропонувати слідчому, органу дізнання скасувати обраний запобіжний захід або замінити його іншим, чи обрати запобіжний захід, якщо він не був обраний слідчим, органом дізнання. Така пропозиція прокурора для слідчого, органу дізнання є обов'язковою, і її належить негайно виконати.
Запобіжний захід, що був обраний прокурором або за його санкцією чи вказівкою, слідчий, орган дізнання можуть скасувати або змінити тільки за згодою прокурора.
Запобіжний захід, обраний судом, може бути скасований або змінений судом, а в разі направлення ним справи для провадження розслідування - також прокурором або за його згодою слідчим, органом дізнання.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради
Української РСР від 16.02.78 р. N 3084-IX)
Свідок викликається до слідчого повісткою, яка вручається під розписку свідкові, а в разі його тимчасової відсутності - кому-небудь з дорослих членів його сім'ї, житлово-експлуатаційній організації, виконавчому комітету селищної або сільської Ради народних депутатів чи адміністрації за місцем його роботи. Свідок може бути викликаний також телеграмою або телефонограмою.
В повістці повинно бути зазначено, хто викликається як свідок, куди і до кого, день і час явки, наслідки неявки, передбачені статтями 70 і 71 цього Кодексу.
Неповнолітній свідок викликається через законних представників.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Свідка можна допитувати про факти, які стосуються даної справи, а також про особу підозрюваного або обвинуваченого та потерпілого.
Свідок допитується в місці провадження попереднього слідства, а в разі необхідності - в місці його перебування.
Свідок допитується окремо і у відсутності інших свідків. При цьому слідчий вживає заходів до того, щоб свідки, викликані в одній справі, не могли зноситися між собою до закінчення допиту.
Перед допитом слідчий встановлює особу свідка, повідомляє його, в якій справі він викликаний, і попереджає про обов'язок розповісти все відоме йому в справі, а також про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Потім слідчий з'ясовує стосунки між свідком і підозрюваним або обвинуваченим, а також потерпілим і починає допит. Після того як свідок закінчить дачу показань, слідчий ставить йому запитання. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 22.06.2000 р. N 1833-III)
Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом слідчого - віком до шістнадцяти років проводиться за правилами статті 167 цього Кодексу в присутності педагога, а при необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників неповнолітнього.
До початку допиту зазначеним особам роз'яснюється їх обов'язок бути присутніми при допиті, а також право викладати свої зауваження і з дозволу слідчого задавати свідкові запитання. Запитання, поставлені свідкові законними представниками, педагогом або лікарем, і їх зауваження заносяться до протоколу. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу.
Свідкові, який не досяг шістнадцятирічного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за завідомо неправдиві показання він не попереджається.
Допит німого або глухого свідка проводиться за правилами статті 167 цього Кодексу з участю особи, яка його розуміє. Про участь цієї особи в допиті свідка зазначається в протоколі.
Про допит свідка складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі допиту вказуються: прізвище, ім'я та по батькові свідка, його вік, громадянство, національність, освіта, місце роботи, рід занять або посада, місце проживання, а також відомості про його стосунки з обвинуваченим і потерпілим.
У протоколі зазначається, що свідкові роз'яснені його права, обов'язки і відповідальність за відмову давати показання і за дачу завідомо неправдивих показань. Показання свідка та відповіді на поставлені йому запитання викладаються в першій особі і по можливості дослівно.
Свідкові, коли він про це просить, може бути надана можливість особисто написати свої показання в присутності слідчого, про що зазначається в протоколі.
По закінченні допиту слідчий пред'являє свідкові протокол для прочитання. За проханням свідка протокол може бути йому прочитаний слідчим. Свідок і особи, які були присутні при допиті, мають право просити про внесення доповнень і поправок у протокол. Ці доповнення і поправки заносяться слідчим до протоколу.
Протокол підписують свідок, слідчий і особи, що були присутні при допиті. Якщо протокол написаний на декількох сторінках, свідок підписує кожну сторінку окремо.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Виклик потерпілого проводиться за правилами, встановленими статтею 166 цього Кодексу.
Допит потерпілого проводиться з додержанням вимог, зазначених у частинах 1, 2 і 3 статті 167 цього Кодексу. Перед початком допиту слідчий попереджає потерпілого про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань за статтею 178 Кримінального кодексу України. Після цього слідчий з'ясовує стосунки між потерпілим і підозрюваним або обвинуваченим і пропонує потерпілому розповісти про все відоме йому в справі. Забороняється ставити запитання, у формулюванні яких міститься відповідь, частина відповіді або підказка до неї (навідні запитання).
Про допит потерпілого складається протокол з додержанням правил статті 170 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 22.06.2000 р. N 1833-III)
Слідчий вправі провести очну ставку між двома раніше допитуваними особами, в показаннях яких є суперечності.
На початку очної ставки встановлюється, чи знають особи, що викликані на очну ставку, один одного і в яких стосунках вони перебувають між собою. Свідки попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за дачу завідомо неправдивих показань, а потерпілі - за дачу завідомо неправдивих показань.
Викликаним на очну ставку особам по черзі пропонується дати показання про ті обставини справи, для з'ясування яких призначена очна ставка. Після цього слідчий ставить запитання. Особи, викликані на очну ставку, з дозволу слідчого можуть ставити запитання одна одній.
Оголошення показань, даних учасниками очної ставки на попередніх допитах, дозволяється лише після дачі ними показань на очній ставці та запису їх до протоколу.
Слідчий пред'являє протокол очної ставки особам, яких допитано, для прочитання або за їх проханням прочитує їм цей протокол. Допитані особи мають право вимагати доповнення протоколу і внесення до нього поправок. Ці доповнення або поправки підлягають обов'язковому занесенню в протокол. Протокол очної ставки підписує кожна з допитаних осіб та слідчий.
При необхідності пред'явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає протокол допиту.
Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань. Особа, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому разом з іншими особами тієї ж статі у кількості не менше трьох, які не мають різких відмін у зовнішності та одягу.
Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед інших осіб, що пред'являються. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав.
У виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею. Про результати впізнання обов'язково повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання.
При необхідності впізнання може проводитися по фотознімках, відповідно до умов, викладених у цій статті.
Пред'явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, поняті повинні пересвідчитися у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити таке впізнання.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
При необхідності пред'явити для впізнання який-небудь предмет слідчий спочатку допитує впізнаючого про ознаки цього предмета і обставини, при яких він цей предмет бачив, про що складається протокол допиту.
Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань.
Предмет, що підлягає впізнанню, пред'являється впізнаючому в числі інших однорідних предметів. Впізнаючому пропонується вказати предмет, який він має впізнати, і пояснити, за якими ознаками він його впізнав.
Пред'явлення предметів для впізнання проводиться в присутності двох понятих.
Пред'явлені предмети по можливості фотографуються.
Про пред'явлення для впізнання особи або предмета і про наслідки впізнання складається протокол з додержанням правил, зазначених у статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначаються відомості про особу впізнаючого і про те, що він попереджений про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу неправдивих показань, наводяться дані про осіб і предмети, що пред'являються для впізнання, і докладно вказуються ознаки, за якими впізнаючий впізнав особу чи предмет.
У разі проведення впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою статті 174 цього Кодексу, в протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається те, що впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого впізнання.
Протокол підписують всі особи, що брали участь у проведенні впізнання, поняті і слідчий. До протоколу додаються фотознімки, якщо особи або предмети, пред'явлені для впізнання, були сфотографовані.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Обшук проводить слідчий в тих випадках, коли він має достатні дані вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини в справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи.
Слідчий проводить обшук також і в тому випадку, коли він має достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець.
Обшук може проводитися за постановою слідчого і тільки з санкції прокурора або його заступника.
У невідкладних випадках обшук може бути зроблений без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про зроблений обшук та його результати.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Виїмка проводиться в тих випадках, коли слідчий має точні дані, що предмети чи документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці.
Виїмка проводиться за постановою слідчого.
Виїмка документів, що становлять державну таємницю, проводиться тільки з санкції прокурора або його заступника і в порядку, погодженому з керівником відповідної установи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Посадові особи і громадяни не мають права відмовлятися пред'явити або видати документи чи їх копії або інші предмети, які вимагає слідчий під час обшуку і виїмки.
Видача і огляд документів, що містять дані, які становлять державну таємницю, провадяться з додержанням існуючих правил, що забезпечують охорону державної таємниці.
Обшуки і виїмки, крім невідкладних випадків, повинні провадитись удень.
Обшук і виїмка провадяться в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а при відсутності її - представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів.
Обшук і виїмка в приміщеннях, що їх займають підприємства, установи і організації, провадяться в присутності їх представників. Під час обшуку по можливості повинна бути забезпечена присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а при необхідності - також і потерпілого.
Обшукуваним, понятим і відповідним представникам повинно бути роз'яснено їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити заяви з приводу цих дій; ці заяви підлягають занесенню до протоколу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
У приміщеннях, що їх займають дипломатичні представництва, а також в приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та їх сім'ї, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук і виїмку можна провадити лише за згодою дипломатичного представника.
Про згоду дипломатичних представників на обшук або виїмку робиться запит через Міністерство закордонних справ України.
Обшук і виїмка в зазначених приміщеннях провадяться обов'язково в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ.
Перед обшуком або виїмкою слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення, або представникові підприємства, установи чи організації, де проводяться обшук або виїмка, і пропонує їм видати зазначені в постанові предмети або документи, а також вказати місце, де переховується злочинець. У разі відмови виконати його вимоги слідчий проводить обшук або виїмку в примусовому порядку. Якщо особи, які займають приміщення, відсутні, постанова про проведення обшуку або виїмки пред'являється представникові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради народних депутатів і обшук або виїмка проводиться в їх присутності.
Проводячи обшук, слідчий має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо володілець відмовляється їх відкрити. При цьому слідчий повинен уникати не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів.
Слідчий має право заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку або виїмки, а також особам, які під час обшуку або виїмки увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку чи виїмки.
В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників органів внутрішніх справ та відповідних спеціалістів.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 18.01.66 р.,
від 16.04.84 р. N
6834-X)
Обшук особи проводиться відповідно до правил цієї глави Кодексу.
Без винесення постанови обшук особи можна проводити при затриманні її чи ув'язненні під варту або при наявності достатніх підстав вважати, що, перебуваючи в приміщенні чи іншому місці, де проводиться обшук або виїмка, вона ховає при собі предмети чи документи, які мають значення для справи.
Обшук особи може проводити тільки особа тієї самої статі, що й обшукуваний, в присутності понятих тієї ж статі.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Під час обшуку або виїмки слідчий повинен вживати заходів до того, щоб не були розголошені виявлені при цьому обставини особистого життя обшукуваного та інших осіб, які проживають або тимчасово перебувають у цьому приміщенні.
При обшуку або виїмці можуть бути вилучені лише предмети і документи, які мають значення для справи, а також цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна. Предмети і документи, які вилучені законом з обігу, підлягають вилученню незалежно від їх відношення до справи.
Всі документи і предмети, які підлягають вилученню, слідчий повинен пред'явити понятим та іншим присутнім особам і перелічити в протоколі обшуку або виїмки чи в доданому до нього опису з зазначенням їх назви, кількості, міри, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак. У необхідних випадках вилучені предмети і документи повинні бути на місці обшуку або виїмки упаковані і опечатані.
Накладення арешту на кореспонденцію і виїмка її в поштово-телеграфних установах може провадитись тільки з санкції прокурора або його заступника чи за постановою суду.
Про накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію і виїмку її слідчий складає постанову. У цій постанові слідчий пропонує поштово-телеграфній установі затримувати зазначену в постанові кореспонденцію і надсилати йому про це відповідні повідомлення. Виїмка кореспонденції проводиться в присутності двох представників поштово-телеграфної установи, про що складається протокол.
Накладення арешту на кореспонденцію скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Про проведення обшуку або виїмки слідчий складає протокол у двох примірниках з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначаються: підстави для обшуку або виїмки; приміщення чи інше місце, в якому було проведено обшук або виїмку; особа, у якої проведено обшук або виїмку; дії слідчого і результати обшуку або виїмки. Щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, повинно бути зазначено, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений.
В протокол обшуку або виїмки заносяться всі заяви і зауваження присутніх під час обшуку або виїмки осіб, зроблені з приводу тих чи інших дій слідчого. Обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів підписують слідчий, особа, у якої проводився обшук або виїмка, та запрошені особи, що були присутні.
Другий примірник протоколу обшуку або виїмки, а також другий примірник опису вручається особі, у якої проведено обшук або виїмку, а в разі її відсутності - повнолітньому членові її сім'ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради народних депутатів.
При проведенні обшуку або виїмки в підприємстві, установі або організації другий примірник протоколу і опису вручається представникові підприємства, установи або організації.
При наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
З метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи, слідчий проводить огляд місцевості, приміщення, предметів та документів.
Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. В цих випадках, при наявності для того підстав, кримінальна справа порушується негайно після огляду місця події.
Про результати огляду слідчий складає протокол.
(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Огляд проводиться в присутності не менше двох понятих і, як правило, удень.
Слідчий може запросити для участі в огляді спеціалістів, не заінтересованих в результатах справи.
В необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення оглянутого місця та окремих предметів, а також по можливості фотографує їх.
Органи внутрішніх справ зобов'язані подавати слідчому допомогу в проведенні огляду.
Огляд предметів і документів, вилучених під час огляду місця події, при виїмці або обшуку, а також пред'явлення їх підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому та іншим особам слідчий проводить на місці події, обшуку або виїмки, а у випадках, коли це неможливо, за місцем провадження у справі.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Зовнішній огляд трупа слідчий проводить з участю судовомедичного експерта і в присутності двох понятих. Коли неможливо викликати судовомедичного експерта, то запрошується найближчий лікар.
Коли виникне необхідність ексгумації трупа, слідчий складає про це постанову, яку затверджує прокурор. Труп виймається з місця поховання в присутності слідчого, судовомедичного експерта та двох понятих, про що складається протокол, який підписують усі зазначені особи.
При необхідності виявити або засвідчити наявність у обвинуваченого, підозрюваного у потерпілого чи свідка особливих прикмет слідчий виносить про це постанову і проводить освідування.
Якщо необхідно провести судовомедичне освідування обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого або свідка, то таке освідування за вказівкою слідчого проводить судовомедичний експерт або лікар.
Слідчий не вправі бути присутнім при освідуванні особи іншої статі, коли це зв'язане з необхідністю оголювати особу, що підлягає освідуванню. При освідуванні не допускаються дії, які принижують гідність освідуваної особи або небезпечні для її здоров'я.
Про результати освідування, проведеного слідчим, складається протокол, який підписують слідчий та освідуваний. При судовомедичному освідуванні складають акт, а коли освідування проводить лікар, він видає довідку.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
З метою перевірки і уточнення результатів допиту свідка, потерпілого, підозрюваного або обвинуваченого або даних, одержаних при провадженні огляду та інших слідчих дій, слідчий може виїхати на місце і в присутності понятих, а в необхідних випадках з участю спеціаліста, свідка, потерпілого і підозрюваного або обвинуваченого відтворити обстановку і умови, в яких ті чи інші події могли відбуватися в дійсності.
Виконання цих дій допускається при умові, коли вони не принижують гідності осіб, що беруть у них участь, і не є небезпечними для їх здоров'я.
В необхідних випадках слідчий проводить вимірювання, складає план і креслення, а також проводить фотографування.
Про проведення всіх зазначених дій складається протокол, який підписують особи, що брали в них участь, поняті та слідчий.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Протокол огляду, освідування або відтворення обстановки та обставин події складається з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. В протоколі зазначають підстави для проведення цих дій, описують все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в тому саме вигляді, в якому спостерігалось під час проведення дії. До протоколу додають відповідні схеми, фотознімки, плани, документи.
Експертиза призначається у випадках, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу.
При необхідності проведення експертизи слідчий складає мотивовану постанову, в якій, крім даних, зазначених у статті 130 цього Кодексу, вказує підстави для проведення експертизи, прізвище експерта або назву установи, експертам якої доручається провести експертизу, питання, з яких експерт повинен дати висновок, об'єкти, які мають бути досліджені, а також перелічує матеріали, що пред'являються експертові для ознайомлення.
Коли експертиза проводиться не в експертній установі, слідчий, упевнившись в особі експерта, вручає йому копію постанови про призначення експертизи, роз'яснює обов'язки і права, встановлені статтею 77 цього Кодексу, і попереджає його про кримінальну відповідальність за статтею 179 Кримінального кодексу України за відмову від виконання покладених на нього обов'язків, а також про відповідальність за статтею 178 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку. Про виконання цих дій слідчий складає протокол, в якому, крім даних, передбачених статтею 85 цього Кодексу, зазначає також відомості про особу експерта, його компетентність у певній галузі знань і зроблені ним заяви.
Коли експертиза проводиться в експертній установі, експерт зазначає у вступній частині висновку, що він попереджений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку, і стверджує це своїм підписом.
При призначенні і проведенні експертизи обвинувачений має право:
1) заявити відвід експертові;
2) просити про призначення експерта з числа вказаних ним осіб;
3) просити про постановку перед експертизою додаткових питань;
4) давати пояснення експертові;
5) пред'являти додаткові документи;
6) ознайомлюватися з матеріалами експертизи і висновком експерта після закінчення експертизи;
7) заявляти клопотання про призначення нової або додаткової експертизи.
Обвинуваченому за його клопотанням слідчий може дозволити бути присутнім при проведенні експертом окремих досліджень і давати пояснення. Слідчий повинен ознайомити обвинуваченого з постановою про призначення експертизи і роз'яснити йому його права, встановлені цією статтею, про що складається протокол з додержанням вимог статті 85 цього Кодексу.
Постанова про призначення судовопсихіатричної експертизи не оголошується обвинуваченому в тих випадках, коли його психічний стан робить це неможливим.
У випадках, коли експертиза призначається до притягнення особи як обвинуваченого, правила цієї статті застосовуються до підозрюваного у вчиненні злочину.
Одержавши постанову про призначення експертизи, керівник експертної установи доручає проведення експертизи одному або декільком експертам. Ці експерти дають висновок від свого імені і несуть за нього особисту відповідальність.
У разі потреби слідчий має право винести постанову про вилучення або відібрання зразків почерку та інших зразків, необхідних для експертного дослідження. Про відібрання зразків складається протокол.
Зразки зберігаються за правилами зберігання речових доказів (статті 79 - 81 цього Кодексу).
Після проведення необхідних досліджень експерт складає висновок, в якому повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, освіта, спеціальність, учений ступінь і звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав та які провів дослідження, мотивовані відповіді на поставлені питання. Коли при проведенні експертизи експерт виявить факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він вправі на них вказати в своєму висновку. Висновок підписується експертом.
Ознайомившись з висновком експерта, слідчий має право допитати експерта з метою одержання роз'яснення або доповнення висновку. Про допит експерта складається протокол.
Матеріали експертизи пред'являються обвинуваченому.
Про пред'явлення обвинуваченому матеріалів експертизи слідчий складає протокол, в якому зазначає пояснення, зауваження та заперечення обвинуваченого і його клопотання. Питання про задоволення клопотання обвинуваченого вирішує слідчий за правилами статті 129 цього Кодексу.
У випадках, коли експертиза проведена до притягнення особи як обвинуваченого, матеріали експертизи пред'являються підозрюваному у вчиненні злочину.
У випадках, передбачених статтею 75 цього Кодексу, слідчий мотивованою постановою може призначити додаткову або повторну експертизу, яка проводиться з додержанням правил цієї глави Кодексу.
Коли в справі є дані, які дають підстави вважати, що обвинувачений під час вчинення суспільно небезпечного діяння був у неосудному стані, а також, коли він вчинив злочин в осудному стані, але після вчинення злочину захворів душевною хворобою, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, слідчий для визначення психічного стану обвинуваченого призначає судовопсихіатричну експертизу.
Якщо при проведенні судовомедичної або судовопсихіатричної експертизи виникає необхідність тривалого спостереження за обвинуваченим або дослідження його, слідчий з санкції прокурора або його заступника поміщає його у відповідний медичний заклад, про що складає постанову.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Попереднє слідство в кримінальній справі зупиняється у випадках:
1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме;
2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі;
3) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин.
У випадках, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї статті, попереднє слідство може бути зупинене тільки після того, як слідчий винесе постанову про притягнення певної особи як обвинуваченого і виконає всі слідчі дії, проведення яких можливе у відсутності обвинуваченого, а також вживе заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі.
У випадках, зазначених у пункті 3 цієї статті, попереднє слідство може бути зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій для встановлення особи, яка вчинила злочин.
Попереднє слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокуророві. Якщо в справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити і зупинити справу відносно окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі.
Коли місцезнаходження обвинуваченого невідоме, слідчий оголошує його розшук, керуючись статтею 138 цього Кодексу, а слідство зупиняє з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до розшуку обвинуваченого.
У випадках, коли слідством буде встановлено, що обвинувачений після вчинення злочину тимчасово тяжко захворів, слідчий зупиняє провадження у справі з додержанням вимог частини 2 статті 206 цього Кодексу до видужання обвинуваченого.
При цьому обраний щодо обвинуваченого запобіжний захід може бути залишений або скасований.
Після видужання обвинуваченого слідство відновлюється і закінчується провадженням на загальних підставах.
Коли особа, яка вчинила злочин, не встановлена, слідчий зупиняє попереднє слідство в справі з додержанням вимог частини 3 статті 206 цього Кодексу і зобов'язаний як безпосередньо, так і через органи дізнання вживати заходів до встановлення особи, що вчинила злочин.
У разі потреби відновити попереднє слідство слідчий складає мотивовану постанову, копія якої направляється прокуророві.
Справа, в якій слідство зупинено, підлягає закриттю:
1) по закінченні строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зазначених у статті 48 Кримінального кодексу України, а у випадках, зазначених у частині 1 статті 7 цього Кодексу, - і до закінчення цих строків;
2) у випадках, передбачених пунктами 4, 8, 9, 10 і 11 частини 1 та частиною 2 статті 6 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р.
N 3351-XII)
Попереднє слідство закінчується складанням обвинувального висновку або постанови про закриття справи чи постанови про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Кримінальна справа закривається:
1) при наявності підстав, зазначених у статтях 6, 7, 71, 72, 8, 9 і 10 цього Кодексу;
2) при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX)
Слідчий закриває справу мотивованою постановою, в якій, крім даних, передбачених у статті 130 цього Кодексу, зазначає: відомості про особу обвинуваченого, суть справи, підстави для закриття справи, рішення про скасування запобіжного заходу і заходів по забезпеченню цивільного позову та можливої конфіскації майна, а також рішення в питанні про речові докази відповідно до статті 81 цього Кодексу.
Якщо розслідуванням встановлено факти, які вимагають застосування заходів громадського або дисциплінарного впливу чи адміністративного стягнення щодо особи, яка притягалась як обвинувачений, або щодо інших осіб, слідчий, закриваючи кримінальну справу, доводить ці факти до відома громадської організації, товариського суду, трудового колективу або адміністрації підприємства, установи, організації для вжиття відповідних заходів впливу або надсилає матеріали справи до суду для застосування заходів адміністративного стягнення.
Копія постанови про закриття справи надсилається прокуророві, особі, що притягалася до кримінальної відповідальності, особі, за заявою якої була порушена справа, а також потерпілому та цивільному позивачеві.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 22.06.2000 р. N 1833-III)
Постанова слідчого про закриття справи може бути оскаржена прокуророві в семиденний строк з дня одержання письмового повідомлення або копії постанови про закриття справи.
Особа, щодо якої провадилося слідство, має право оскаржити цю постанову в частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.
В разі закриття справи через смерть обвинуваченого близькі родичі і громадські організації вправі з метою реабілітації померлого просити про доведення попереднього слідства до кінця.
В разі оскарження постанови слідчого про закриття справи прокурор знайомиться із справою і не пізніше тридцяти днів з дня надходження скарги скасовує постанову про закриття справи і відновлює попереднє слідство або залишає скаргу без задоволення, про що повідомляє особі, яка подавала скаргу.
В разі відмови прокурора скасувати постанову про закриття справи скаргу на цю постанову може бути подано до суду в порядку, передбаченому статтею 2365 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно
з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 27.06.61
р.,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N
2857-XII)
Попереднє слідство в закритій справі може бути відновлене у межах встановлених строків давності притягнення до кримінальної відповідальності постановою прокурора, начальника слідчого відділу, а у випадках, передбачених частиною третьою статті 2366 цього Кодексу, - постановою судді.
(У редакції Закону України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Визнавши попереднє слідство в справі, яка підлягає направленню для віддання обвинуваченого до суду, закінченим, слідчий повідомляє про це потерпілого та його представника, цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників і роз'яснює їм їх право ознайомитися з матеріалами справи; про це слідчий складає відповідний протокол або додає до справи копію письмового повідомлення.
В разі письмового або усного клопотання зазначених осіб про ознайомлення їх з матеріалами справи слідчий повинен надати потерпілому і його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам можливість ознайомитися з ними. Цивільний відповідач може знайомитися з матеріалами справи в межах, передбачених частиною 2 статті 51 цього Кодексу.
Зазначені особи мають право робити виписки із справи і заявляти клопотання про доповнення слідства, щодо яких слідчий приймає рішення за правилами, передбаченими статтею 129 цього Кодексу.
Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення зазначеним особам не пред'являються.
Оголошення про закінчення слідства і пред'явлення матеріалів справи для ознайомлення оформляється протоколом з додержанням правил статті 220 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Визнавши зібрані докази достатніми для складання обвинувального висновку і виконавши вимоги статті 217 цього Кодексу, слідчий зобов'язаний оголосити обвинуваченому, що слідство в його справі закінчено і що він має право на ознайомлення з усіма матеріалами справи як особисто, так і з допомогою захисника, а також може заявити клопотання про доповнення попереднього слідства. Слідчий зобов'язаний роз'яснити обвинуваченому право заявити клопотання про розгляд його справи у суді першої інстанції одноособово суддею чи колегіально судом у складі трьох осіб у випадках, передбачених законом.
Якщо обвинувачений не виявив бажання ознайомитися з матеріалами справи з участю захисника, йому пред'являються для ознайомлення всі матеріали справи. При ознайомленні з матеріалами справи обвинувачений вправі робити виписки з матеріалів справи і порушувати клопотання. Якщо в справі притягнуто декількох обвинувачених, слідчий повинен пред'явити кожному з них усі матеріали слідства.
Про те, що обвинуваченому оголошено про закінчення слідства і що йому пред'явлено матеріали справи для ознайомлення, зазначається в протоколі про оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явлення йому матеріалів справи.
Якщо у справі бере участь захисник, слідчий надає можливість ознайомитися з усіма матеріалами справи і захисникові, про що складає окремий протокол. При цьому пред'явлення матеріалів справи має бути відкладено до явки захисника, але не більше як на три дні. При неможливості для обраного обвинуваченим захисника з'явитися в цей строк слідчий вживає заходів, передбачених частиною 3 статті 47 цього Кодексу.
Матеріали попереднього слідства пред'являються для ознайомлення підшитими і пронумерованими. Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не пред'являються і зберігаються окремо від кримінальної справи.
Обвинуваченого і його захисника не можна обмежувати в часі, потрібному їм, щоб ознайомитися з усіма матеріалами справи. Однак, якщо обвинувачений і його захисник явно намагатимуться затягнути закінчення справи, слідчий вправі своєю мотивованою постановою визначити певний строк для ознайомлення з матеріалами справи. Така постанова підлягає затвердженню прокурором.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N
986-VIII;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від
20.12.94 р. N 305/94-ВР,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Захисник обвинуваченого при ознайомленні з матеріалами справи має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим віч-на-віч, роз'яснювати обвинуваченому зміст обвинувачення, обмірковувати з обвинуваченим питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії та рішення слідчого і прокурора.
Про оголошення обвинуваченому про закінчення попереднього слідства і про пред'явлення йому матеріалів справи для ознайомлення слідчий складає протокол з додержанням правил статті 85 цього Кодексу. Крім того, в протоколі зазначається, які саме матеріали (кількість томів і аркушів) були пред'явлені для ознайомлення, чи ознайомилися обвинувачений і захисник з матеріалами справи, протягом якого часу проходило ознайомлення із справою і які клопотання були заявлені обвинуваченим та його захисником.
Протокол пред'явлення обвинуваченому матеріалів попереднього слідства підписують обвинувачений, слідчий і захисник, якщо він бере участь у справі.
Клопотання про доповнення попереднього слідства, про зміну кваліфікації злочину і закриття справи можуть бути заявлені обвинуваченим і його захисником усно або письмово. Усні клопотання заносяться до протоколу, письмові клопотання додаються до справи.
Слідчий зобов'язаний задовольнити клопотання обвинуваченого і його захисника, якщо обставини, для з'ясування яких заявлено клопотання, мають значення для справи.
Про відмову задовольнити клопотання слідчий складає мотивовану постанову, яку оголошує обвинуваченому і його захисникові.
Якщо при провадженні додаткових слідчих дій присутній захисник, то він вправі через слідчого задавати питання свідкові, потерпілому, експертові, спеціалістові і обвинуваченому, а також клопотатися про занесення до протоколу обставин, які мають значення для справи. Слідчий може відвести запитання, які ставить захисник, але відведене запитання заносить до протоколу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Після проведення додаткових слідчих дій слідчий зобов'язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника, а також надати можливість ознайомитися потерпілому і його представникові, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві або їх представникам з усіма додатковими матеріалами, а в разі їх клопотання - з усією справою, додержуючись вимог статей 217 - 221 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Після закінчення слідства і виконання вимог статей 217 - 222 цього Кодексу слідчий складає обвинувальний висновок.
Обвинувальний висновок складається з описової і резолютивної частин. В описовій частині зазначаються: обставини справи як їх встановлено на попередньому слідстві; місце, час, способи, мотиви і наслідки злочину, вчиненого кожним з обвинувачених, а також докази, які зібрано в справі, і відомості про потерпілого; показання кожного з обвинувачених по суті пред'явленого йому обвинувачення, доводи, наведені ним на свій захист, і результати їх перевірки; наявність обставин, які обтяжують та пом'якшують його відповідальність.
При посиланні на докази обов'язково зазначаються аркуші справи.
В резолютивній частині наводяться відомості про особу кожного з обвинувачених, коротко викладається суть пред'явленого обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, яка передбачає даний злочин.
Обвинувальний висновок підписує слідчий з зазначенням місця і часу його складання.
Якщо обвинувальний висновок складено мовою, якою не володіє обвинувачений, його має бути перекладено на рідну мову обвинуваченого або іншу мову, якою він володіє. Переклад обвинувального висновку приєднується до справи.
(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
До обвинувального висновку додаються:
1) список осіб, що підлягають виклику в судове засідання, з зазначенням їх адреси і аркушів справи, де викладені їх показання або висновки;
2) довідка про рух справи та про застосування запобіжного заходу з зазначенням часу і місця тримання під вартою кожного з обвинувачених, якщо вони заарештовані;
3) довідки про речові докази, про цивільний позов, про заходи, вжиті до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;
4) довідка про судові витрати в справі за час попереднього слідства з посиланням на відповідні аркуші справи.
У списку осіб, які підлягають виклику в судове засідання, з метою нерозголошення відомостей про осіб, щодо яких у порядку, передбаченому статтями 521 та 523 цього Кодексу, застосовані заходи безпеки, замість їх справжніх прізвища, ім'я і по батькові зазначається псевдонім, а замість адреси - назва органу, який здійснює заходи безпеки, та його адреса.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Склавши обвинувальний висновок, слідчий направляє справу прокуророві.
Коли на підставі висновку судовопсихіатричної експертизи та інших доказів буде встановлено, що особа, яка притягнута або підлягає притягненню до кримінальної відповідальності, під час вчинення суспільно небезпечного діяння була в неосудному стані або в дальшому захворіла душевною хворобою, яка позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, то слідчий складає мотивовану постанову, керуючись статтею 417 цього Кодексу.
(Назва глави із змінами, внесеними згідно
з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 16.04.84
р. N 6834-X)
Здійснюючи нагляд за виконанням законів органами дізнання і попереднього слідства, прокурор у межах своєї компетенції:
1) вимагає від органів дізнання і попереднього слідства для перевірки кримінальні справи, документи, матеріали та інші відомості про вчинені злочини, хід дізнання, попереднього слідства і встановлення осіб, які вчинили злочини; перевіряє не менш як один раз на місяць виконання вимог закону про приймання, реєстрацію і вирішення заяв та повідомлень про вчинені або ті, що готуються, злочини;
2) скасовує незаконні і необгрунтовані постанови слідчих та осіб, які провадять дізнання;
3) дає письмові вказівки про розслідування злочинів, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, кваліфікацію злочину, проведення окремих слідчих дій та розшук осіб, які вчинили злочини;
4) доручає органам дізнання виконання постанов про затримання, привід, взяття під варту, проведення обшуку, виїмки, розшук осіб, які вчинили злочини, виконання інших слідчих дій, а також дає вказівки про вжиття необхідних заходів для розкриття злочинів і виявлення осіб, які їх вчинили, по справах, що перебувають у провадженні прокурора або слідчого прокуратури;
5) бере участь у провадженні дізнання і попереднього слідства і в необхідних випадках особисто провадить окремі слідчі дії або розслідування в повному обсязі по будь-якій справі;
6) санкціонує проведення обшуку, накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмку, відсторонення обвинуваченого від посади та інші дії слідчого і органу дізнання у випадках, передбачених цим Кодексом;
7) продовжує строк розслідування і тримання під вартою як запобіжного заходу у випадках і в порядку, встановлених цим Кодексом;
8) повертає кримінальні справи попереднього слідства з своїми вказівками щодо провадження додаткового розслідування;
9) вилучає від органу дізнання і передає слідчому будь-яку справу, передає справу від одного органу попереднього слідства іншому, а також від одного слідчого іншому з метою забезпечення найбільш повного і об'єктивного розслідування;
10) усуває особу, яка провадить дізнання, або слідчого від дальшого ведення дізнання або попереднього слідства, якщо вони допустили порушення закону при розслідуванні справи;
11) порушує кримінальні справи або відмовляє в їх порушенні; закриває або зупиняє провадження в кримінальних справах; дає згоду на закриття кримінальної справи слідчим в тих випадках, коли це передбачено цим Кодексом; затверджує обвинувальні висновки (постанови); направляє кримінальні справи до суду;
12) вирішує питання про допущення захисника до участі в справі з моменту пред'явлення обвинувачення відповідно до частини 1 статті 44 цього Кодексу.
Прокурор здійснює також інші повноваження, надані йому цим Кодексом.
Вказівки прокурора органам дізнання і попереднього слідства у зв'язку з порушенням і розслідуванням ними кримінальних справ, дані в порядку, передбаченому цим Кодексом, є для цих органів обов'язковими. Оскарження одержаних вказівок вищестоящому прокуророві не зупиняє їх виконання, за винятком випадків, передбачених частиною 2 статті 114 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР
від 30.08.72 р. N
986-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 30.06.93 р.
N 3351-XII)
Прокурор, одержавши від слідчого справу з обвинувальним висновком, зобов'язаний перевірити:
1) чи мала місце подія злочину;
2) чи має діяння, яке ставиться у вину обвинуваченому, склад злочину;
2-1) чи були додержані під час провадження дізнання і попереднього слідства вимоги цього Кодексу про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;
3) чи немає в справі обставин, що тягнуть за собою закриття справи згідно із статтею 213 цього Кодексу;
4) чи пред'явлено обвинувачення по всіх установлених злочинних діях обвинуваченого;
5) чи притягнуті як обвинувачені всі особи, що викриті у вчиненні злочину;
6) чи правильно кваліфіковано дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;
7) чи додержано вимог закону при складанні обвинувального висновку;
8) чи правильно обрано запобіжний захід;
9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, і можливої конфіскації майна;
10) чи виявлено причини та умови, які сприяли вчиненню злочину, і чи вжито заходів до їх усунення;
11) чи додержано органами дізнання або попереднього слідства всіх інших вимог цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від
30.06.93 р. N 3351-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Перевіривши справу з обвинувальним висновком, прокурор або його заступник приймає одне з таких рішень:
1) затверджує обвинувальний висновок або складає новий обвинувальний висновок;
2) повертає справу органові дізнання або слідчому із своїми письмовими вказівками для провадження додаткового розслідування;
3) закриває справу, склавши про це постанову з додержанням вимог статті 214 цього Кодексу.
Прокурор або його заступник вправі змінити складений слідчим список осіб, які підлягають виклику в судове засідання, а також скасувати чи змінити раніше обраний запобіжний захід або обрати запобіжний захід, якщо його не було обрано. В разі скасування, зміни чи обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор або його заступник керується правилами, передбаченими частиною 2 статті 157 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Якщо прокурор або його заступник не згоден з обвинувальним висновком, він вправі скласти новий обвинувальний висновок; при цьому раніше складений обвинувальний висновок із справи вилучається.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
У разі необхідності змінити обвинувачення на більш тяжке або таке, що істотно змінює пред'явлене обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник повертає справу слідчому для додаткового розслідування і пред'явлення нового обвинувачення.
Якщо зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, прокурор або його заступник складає постанову, в якій зазначає зміни, що вносяться до обвинувального висновку.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
Прокурор або його заступник, затвердивши обвинувальний висновок, складений слідчим, або склавши новий обвинувальний висновок, направляє справу до суду, якому вона підсудна, і повідомляє суд про те, чи вважає він за потрібне підтримувати державне обвинувачення.
Одночасно з цим прокурор або його заступник повідомляє обвинуваченого, до якого суду направлена справа.
У виняткових випадках в разі особливої складності або важливості справи, що підсудна районному (міському), міжрайонному (окружному), військовому суду гарнізону, прокурор Республіки Крим, області, міст Києва чи Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) та їх заступники можуть направити її на розгляд відповідно Верховному суду Республіки Крим, обласному, Київському чи Севастопольському міським судам, військовому суду регіону, Військово-Морських Сил. На цих же підставах Генеральний прокурор України і його заступник можуть направити справу, підсудну нижчестоящому суду, на розгляд Верховного Суду України.
Генеральний прокурор України, прокурори Республіки Крим, областей, міста Києва і прирівняні до них прокурори, їх заступники, районні, міські та прирівняні до них прокурори мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від 30.06.93 р.
N 3351-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Одержавши від слідчого закриту кримінальну справу, що надійшла в порядку, передбаченому статтями 73 або 9 цього Кодексу, прокурор перевіряє повноту проведеного розслідування, законність постанови і приймає одне з таких рішень:
1) дає письмову згоду з постановою слідчого і направляє справу до суду для застосування примусових заходів виховного характеру;
2) скасовує постанову слідчого і повертає йому справу з письмовими вказівками;
3) змінює постанову слідчого або виносить нову постанову.
(Доповнено статтею 2321 згідно
із
Законом України від 23.12.93 р. N 3787-XII)
Одержавши справу від органу дізнання або слідчого, прокурор зобов'язаний протягом не більше п'яти днів розглянути справу і дати їй належне спрямування.
Дії слідчого можуть бути оскаржені прокуророві як безпосередньо, так і через слідчого.
Скарги можуть бути як письмові, так і усні. Усні скарги прокурор або слідчий заносить до протоколу.
Слідчий зобов'язаний протягом доби направити прокуророві скаргу, що надійшла до нього, разом із своїми поясненнями.
Подача скарги не зупиняє виконання дії, яка оскаржується, коли це не визнає за потрібне слідчий або прокурор.
Прокурор протягом трьох днів після одержання скарги зобов'язаний розв'язати її і повідомити про результати скаржника.
Скаргу і копію повідомлення про результати розв'язання її приєднують до справи.
Відмова у задоволенні скарги повинна бути мотивована.
Рішення прокурора може бути оскаржене вищестоящому прокуророві.
Скарга на дії прокурора при проведенні ним попереднього слідства або окремих слідчих дій у справі подається вищестоящому прокуророві, який її розв'язує в порядку і в строки, що передбачені статтями 234 і 235 цього Кодексу, а у випадку, передбаченому частиною другою статті 215 цього Кодексу, - до суду.
У разі відмови вищестоящого прокурора скасувати постанову підпорядкованого прокурора про закриття справи ця постанова може бути оскаржена до суду в порядку, передбаченому статтею 2365 цього Кодексу.
(Із доповненнями, внесеними згідно
із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Скарга на постанову районного, міського та прирівняного до них органу дізнання, слідчого, прокурора про відмову в порушенні кримінальної справи у випадках, передбачених частиною другою статті 991 цього Кодексу, подається особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання повідомлення прокурора про відмову в скасуванні постанови.
Скарга на постанову вищестоящого органу дізнання, слідчого, прокурора подається у такому ж порядку відповідно до обласного, Київського міського суду.
(Доповнено статтею 2361 згідно
із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Скарга на постанову прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи розглядається суддею одноособово не пізніше десяти днів з дня її надходження до суду.
Суддя витребує матеріали, на підставі яких було відмовлено в порушенні справи, знайомиться з ними і повідомляє прокурора та особу, яка подала скаргу, про час її розгляду. В разі необхідності суддя заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при відмові у порушенні справи виконані вимоги статті 99 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:
1) скасовує постанову про відмову в порушенні справи і повертає матеріали для проведення додаткової перевірки або порушує справу;
2) залишає скаргу без задоволення.
Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Копія постанови судді надсилається особі, яка винесла постанову, що була оскаржена, прокуророві та особі, яка подавала скаргу.
(Доповнено статтею 2362 згідно із
Законом
України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Санкція прокурора на арешт може бути оскаржена заарештованим, його захисником, законним представником до районного (міського) суду за місцезнаходженням прокурора, який дав санкцію на арешт.
Скарга подається до суду безпосередньо або через адміністрацію місць попереднього ув'язнення, яка зобов'язана протягом доби надіслати скаргу до відповідного суду.
(Доповнено статтею 2363 згідно із
Законом
України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Скарга на санкцію прокурора на арешт розглядається суддею одноособово. Одержавши скаргу, суддя витребує матеріали, на підставі яких дано санкцію на арешт, і знайомиться з ними.
Прокурор, дії якого оскаржуються, зобов'язаний надіслати витребувані суддею матеріали справи не пізніше наступного дня після надходження такої вимоги.
Скарга призначається до розгляду в триденний строк з моменту одержання матеріалів, на підставі яких дано санкцію на арешт. В разі необхідності в судовому засіданні заслуховується пояснення заарештованого, його захисника, законного представника.
Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора, який вправі взяти участь у розгляді скарги і висловити свої доводи.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при дачі санкції на арешт виконані вимоги статей 148, 150, 155, 156 і 157 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:
1) залишає скаргу без задоволення;
2) скасовує санкцію на арешт.
В разі скасування суддею рішення про арешт заарештований підлягає негайному звільненню з-під варти, а особа, у провадженні якої знаходиться справа, зобов'язана протягом доби з моменту одержання постанови судді вирішити питання про обрання іншого запобіжного заходу.
Постанова судді надсилається особі, у провадженні якої знаходиться справа, прокуророві, який дав санкцію на арешт, особі, яка подавала скаргу, а також адміністрації місця попереднього ув'язнення.
Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
(Доповнено статтею 2364 згідно
із
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
із
змінами, внесеними згідно із
Законом України від 22.06.2000 р. N
1833-III)
Постанова районного, міського та прирівняного до них органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття кримінальної справи може бути оскаржена особою, інтересів якої вона стосується, або її представником до районного (міського) суду за місцерозташуванням органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, протягом семи днів з дня отримання повідомлення прокурора про залишення скарги на цю постанову без задоволення.
Скарга на постанову вищестоящого органу дізнання, слідчого, прокурора подається у такому ж порядку відповідно до обласного, Київського міського суду.
(Доповнено статтею 2365 згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Скарга на постанову органу дізнання, слідчого, прокурора про закриття справи розглядається суддею одноособово не пізніше п'яти днів, а у разі складності справи - десяти днів з дня надходження закритої справи до суду.
Суддя витребує справу, знайомиться з нею, а в разі необхідності заслуховує пояснення особи, яка подала скаргу на постанову.
Про час розгляду скарги суддя повідомляє прокурора і особу, що подала скаргу, які вправі взяти участь у її розгляді та висловити свої доводи.
Розглянувши скаргу, суддя залежно від того, чи були при закритті справи виконані вимоги статей 213 і 214 цього Кодексу, приймає одне з таких рішень:
1) залишає скаргу без задоволення;
2) скасовує постанову про закриття справи і поновлює слідство або дізнання.
Скасовуючи постанову про закриття справи і відновлюючи попереднє слідство або дізнання, суддя вказує, які обставини належить з'ясувати при проведенні попереднього розслідування.
Постанова судді оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Копія постанови судді надсилається особі, яка прийняла рішення про закриття справи, особі, яка подала скаргу на постанову, і прокурору, який відмовив у поновленні попереднього слідства або дізнання.
(Доповнено статтею 2366 згідно із
Законом
України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Суддя при наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні, не вирішуючи наперед питання про винність, виносить постанову про віддання обвинуваченого до суду.
У справах про злочини, за які мірою покарання може бути призначено довічне позбавлення волі, проводиться розпорядче засідання суду. При цьому незалежно від підстав внесення справи в розпорядче засідання суд вирішує всі питання, віднесені до відання розпорядчого засідання.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.72 р. N
986-VIII;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 22.02.2000 р.
N 1483-III)
Кримінальна справа в розпорядчому засіданні розглядається в складі судді та двох народних засідателів.
Розгляд справи в розпорядчому засіданні відбувається з участю прокурора. Про день розгляду справи в розпорядчому засіданні прокурор сповіщається не пізніше як за три доби. Неявка прокурора не є перешкодою до слухання справи.
Розгляд справи в розпорядчому засіданні починається з доповіді судді. Після цього суд заслухує думку прокурора. Потім запрошуються викликані в розпорядче засідання за розсудом судді або суду особи, які вислухуються у зв'язку із заявленими ними клопотаннями. По цих клопотаннях суд заслухує висновок прокурора. Ухвала виноситься в нарадчій кімнаті.
Про результати розгляду клопотання повідомляються особа або організація, які заявили клопотання.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Кримінальна справа повинна бути розглянута одноособово суддею або судом у розпорядчому засіданні не пізніше п'яти діб, а у випадках складності справи - не пізніше десяти діб з дня її надходження до суду.
Судді одноособово чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язані з'ясувати щодо кожного з обвинувачених такі питання:
1) чи підсудна дана справа суду, на розгляд якого вона надійшла;
11) чи були додержані під час провадження дізнання і попереднього слідства вимоги цього Кодексу про забезпечення права підозрюваного і обвинуваченого на захист;
2) чи немає в справі підстав для її закриття або зупинення;
3) чи зібрані необхідні докази для розгляду справи в судовому засіданні;
4) чи притягнуті до відповідальності всі особи, які зібраними в справі доказами викриті у вчиненні злочину;
5) чи правильно кваліфіковані дії обвинуваченого за статтями кримінального закону;
51) чи роз'яснено право на розгляд його справи одноособово суддею або колегіально у випадках, передбачених законом;
6) чи складено обвинувальний висновок відповідно до вимог цього Кодексу;
7) чи правильно обрано запобіжний захід щодо обвинуваченого;
8) чи вжито під час дізнання або попереднього слідства заходів до усунення причин та умов, що сприяли вчиненню злочину;
9) чи вжито заходів до забезпечення відшкодування збитків, заподіяних злочином, витрат на стаціонарне лікування потерпілого та можливої конфіскації майна;
10) чи було додержано під час порушення справи, провадження дізнання або попереднього слідства інших вимог цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
законами України від 22.04.93 р. N
3132-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 20.12.94 р. N
305/94-ВР)
В постанові судді про віддання обвинуваченого до суду повинні бути зазначені: місце і дата її винесення, посада і прізвище судді, назва справи, прізвище, ім'я і по батькові обвинуваченого, підстави для віддання до суду, статті закону, за якими обвинувачений віддається до суду, і рішення в інших питаннях, зв'язаних з відданням до суду і підготовкою справи до розгляду в суді.
Суд в розпорядчому засіданні чи суддя одноособово виносить одне з таких рішень:
1) про віддання обвинуваченого до суду;
2) про повернення справи на додаткове розслідування;
3) про зупинення провадження в справі;
4) про направлення справи за підсудністю;
5) про закриття справи.
У випадку необхідності змінити запобіжний захід суд в ухвалі, а суддя - в постанові повинен мотивувати прийняте в цьому питанні рішення.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 17.06.92
р. N 2464-XII)
При наявності достатніх підстав для розгляду справи в судовому засіданні суд, не вирішуючи наперед питання про винність, виносить ухвалу, а суддя - постанову про віддання обвинуваченого до суду. При цьому суд повинен вирішити також питання, передбачені статтями 242 і 253 цього Кодексу.
В разі віддання обвинуваченого до суду, суд у розпорядчому засіданні чи суддя одноособово може виключити з обвинувального висновку окремі пункти обвинувачення або застосувати кримінальний закон про менш тяжкий злочин, не змінюючи при цьому формулювання обвинувачення.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 17.06.92
р. N 2464-XII)
Суд у розпорядчому засіданні повертає справу на додаткове розслідування у випадках:
1) істотної неповноти або неправильності проведеного дізнання чи попереднього слідства, які не можуть бути усунуті в судовому засіданні;
2) істотного порушення вимог кримінально-процесуального закону;
3) наявності в справі підстав для пред'явлення притягнутій до відповідальності особі обвинувачення, яке їй до цього не було пред'явлено;
4) наявності підстав для притягнення до кримінальної відповідальності інших осіб, коли окремий розгляд справи про них неможливий;
5) неправильного роз'єднання або об'єднання справ.
При поверненні справи на додаткове розслідування суд зобов'язаний зазначити в ухвалі, які саме обставини повинні бути з'ясовані при додатковому розслідуванні і які слідчі дії при цьому повинні бути проведені.
Повертаючи справу на додаткове розслідування, суд зобов'язаний вирішити питання про запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Якщо орган дізнання або слідчий не вжили заходів до забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна і якщо суд безпосередньо не може вжити таких заходів, суддя чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язують відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення.
При наявності обставин, передбачених статтею 6, частиною 1 статті 7, статтями 71, 72, 8, 9 і 10 цього Кодексу, суд у розпорядчому засіданні закриває справу. При цьому суд скасовує застосовані запобіжні заходи, заходи до забезпечення цивільного позову і конфіскації майна, а також вирішує питання про речові докази, зокрема про гроші, цінності та інші речі, нажиті злочинним шляхом.
Копія ухвали про закриття справи негайно вручається обвинуваченому, потерпілому і направляється прокуророві.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX)
Коли при вирішенні питання про віддання до суду з'ясовується, що обвинувачений зник і місцеперебування його невідоме, суддя або суд у розпорядчому засіданні виносить постанову або ухвалу про зупинення провадження в справі до розшуку обвинуваченого.
В разі засвідченого лікарем, який працює в лікувальній установі, тяжкого захворювання обвинуваченого, що виключає можливість його участі в судовому засіданні, суддя або суд у розпорядчому засіданні виносить постанову або ухвалу про зупинення провадження в справі до видужання обвинуваченого.
Коли суддя або суд у розпорядчому засіданні встановить, що справа непідсудна даному суду, він виносить постанову або ухвалу про направлення справи за підсудністю.
В ухвалі розпорядчого засідання суду зазначаються місце і час засідання суду, назва суду, склад суду, секретар, прокурор, назва справи, прийняті судом рішення і покладені в їх основу мотиви.
Ухвалу підписують усі судді, які брали участь у розпорядчому засіданні. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою окрему думку, яка додається до справи, але не оголошується.
Суддя, одержавши від потерпілого заяву з проханням порушити справу, при наявності достатніх даних, які вказують на вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 27 цього Кодексу, своєю постановою порушує справу і віддає обвинуваченого до суду.
Підсудному не пізніше як за три доби до дня слухання справи повинна бути вручена повістка про виклик його в судове засідання з зазначенням статті кримінального закону, за якою він обвинувачується.
Зустрічні обвинувачення в справах про злочини, зазначені в частині 1 статті 27 цього Кодексу, можуть бути об'єднані в одну справу.
На ухвалу розпорядчого засідання і постанову судді прокурор має право у семиденний строк з дня їх винесення внести до вищестоящого суду окреме подання.
Постанова судді в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, а також ухвала суду в розпорядчому засіданні про закриття кримінальної справи можуть бути в цей же строк з дня одержання їх копій оскаржені потерпілим і його представником, а також обвинуваченим, його захисником і законним представником у частині, яка стосується підстав і мотивів закриття справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Після вирішення питання про віддання обвинуваченого до суду суддя одноособово або суд в розпорядчому засіданні вирішує такі питання:
1) про участь прокурора та громадського обвинувача в судовому засіданні;
2) про участь захисника та громадського захисника в судовому засіданні;
3) про визнання потерпілого цивільним позивачем, якщо цивільний позов не був заявлений на попередньому слідстві;
4) про список осіб, що підлягають виклику в судове засідання;
41) про забезпечення безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання;
5) про витребування додаткових доказів;
6) про клопотання, заявлені обвинуваченим, його захисником чи законним представником, потерпілим або його представником;
7) про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;
8) про заходи до забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна;
9) про виклик у необхідних випадках перекладача;
10) про день і місце слухання справи в судовому засіданні; до прийняття рішення з цього питання суддя або суд попередньо узгоджують із захисником і прокурором можливість їх участі у цей час у судовому засіданні;
11) всі інші питання, які стосуються підготовчих до суду дій.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами
України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Копія обвинувального висновку і повістка про виклик до суду вручаються підсудному під розписку не пізніше як за три доби до дня розгляду справи в суді. У копіях обвинувального висновку та додатках до нього, що вручаються підсудному, з метою забезпечення безпеки осіб, які підлягають виклику в судове засідання, їх адреси не зазначаються.
Коли при вирішенні питання про віддання до суду змінено обвинувальний висновок або список осіб, які підлягають виклику до суду, то підсудному вручається і копія ухвали суду чи постанови судді.
Якщо зазначені в цій статті документи складено мовою, якою не володіє підсудний, вони вручаються підсудному перекладеними на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.
Всі інші особи повідомляються про день розгляду справи в суді в той же строк.
Свідки, експерти, перекладачі викликаються до суду повісткою. Особи, щодо яких були застосовані заходи безпеки, викликаються в судове засідання виключно через орган, який здійснює ці заходи.
Якщо підсудний неповнолітній, то копія обвинувального висновку вручається йому і його законному представникові.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Після віддання обвинуваченого до суду суддя повинен забезпечити прокуророві, громадському обвинувачеві, підсудному, його захисникові, громадському захисникові, потерпілому, цивільному позивачеві і їх представникам, коли вони про це заявлять клопотання, можливість ознайомитися з матеріалами справи, а цивільному відповідачеві і його представникові - з матеріалами, що стосуються цивільного позову. Зазначені особи мають право робити з матеріалів необхідні виписки.
Матеріали про застосування заходів безпеки щодо осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві, для ознайомлення не пред'являються.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом
України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Справа повинна бути призначена до розгляду в суді не пізніше десяти діб, а у випадках складності справи - не пізніше двадцяти діб з дня надходження її до суду.
Суд першої інстанції при розгляді справи повинен безпосередньо дослідити докази в справі: допитати підсудних, потерпілих, свідків, заслухати висновки експертів, оглянути речові докази, оголосити протоколи та інші документи.
Судове засідання по кожній справі відбувається безперервно, крім часу, призначеного для відпочинку.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
22.04.93 р. N 3129-XII)
Кожна справа повинна бути розглянута в одному й тому ж складі суддів. Коли хто-небудь із суддів позбавлений можливості продовжувати брати участь у засіданні, він повинен бути замінений іншим суддею, і розгляд справи розпочинається з початку, за винятком випадків, передбачених статтею 259 цього Кодексу.
Якщо із складу суду вибуває головуючий, розгляд справи відкладається.
У справі, для розгляду якої необхідний значний час, може бути викликаний запасний народний засідатель. Запасний народний засідатель перебуває в залі судового засідання з початку розгляду справи і в разі вибуття народного засідателя із складу суду заміняє його.
Коли запасний засідатель при цьому не вимагає відновлення судових дій з початку, розгляд справи продовжується.
Головуючий в судовому засіданні керує судовим засіданням, спрямовуючи судове слідство на забезпечення повного, всебічного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи і встановлення істини, усуває з судового слідства все те, що не стосується розглядуваної справи, і забезпечує належний виховний рівень судового процесу.
Коли хто-небудь з учасників судового розгляду заперечує проти дій головуючого, які обмежують або порушують їх права, це заперечення заноситься до протоколу.
Обвинувач, підсудний, захисник, потерпілий, а також цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники в судовому розгляді користуються рівними правами щодо подання доказів, участі в в дослідженні доказів і заявлення клопотань.
Розгляд справи в засіданні суду першої інстанції відбувається з участю підсудного, явка якого до суду є обов'язковою.
Розгляд справи при відсутності підсудного допускається лише у виняткових випадках:
1) коли підсудний перебуває за межами України і ухиляється від явки до суду;
2) коли справу про злочин, за який не може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, підсудний просить розглянути у його відсутності. Проте суд має право і в цьому разі визнати явку підсудного обов'язковою.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
В судовому засіданні підсудний має право:
1) заявляти відводи;
11) на колегіальний розгляд справи у випадках, передбачених законом;
2) мати захисника або взяти захист своїх інтересів на себе;
3) заявляти клопотання і висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду;
4) просити суд про приєднання до справи документів, про виклик свідків, про призначення експертизи і витребування інших доказів;
5) давати показання по суті справи в кожний момент судового слідства або відмовитися давати показання і відповідати на запитання;
6) просити суд про оголошення доказів, що є в справі;
7) задавати питання іншим підсудним, свідкам, експертові, спеціалістові, потерпілому, цивільному позивачеві і цивільному відповідачеві;
8) брати участь в огляді речових доказів, місця вчинення злочину і документів;
9) брати участь у судових дебатах при відсутності захисника;
10) звертатися до суду з останнім словом.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від
20.12.94 р. N 305/94-ВР)
Прокурор підтримує перед судом державне обвинувачення, бере участь у дослідженні доказів, подає суду свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного.
Прокурор, підтримуючи обвинувачення, керується вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке грунтується на розгляді всіх обставин справи.
Коли в результаті судового розгляду прокурор прийде до переконання, що дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсудному обвинувачення, він повинен відмовитися від обвинувачення і викласти суду мотиви відмови.
Відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов'язку розглядати справу далі і вирішити її на загальних підставах.
Прокурор пред'являє або підтримує пред'явлений потерпілим цивільний позов, якщо цього вимагає охорона державних чи громадських інтересів або прав громадян.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
У судочинстві в кримінальних справах допускається участь представників громадських організацій і трудових колективів.
Представники громадських організацій і трудових колективів можуть бути за ухвалою суду допущені до участі в судовому розгляді кримінальних справ як громадські обвинувачі або громадські захисники.
Громадський обвинувач і громадський захисник виділяються за рішенням загальних зборів громадської організації або трудового колективу, а також зборів колективу цеху, відділу чи іншого підрозділу. Повноваження зазначених осіб стверджуються виписками з протоколів відповідних зборів.
Громадський обвинувач вправі подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, порушувати перед судом клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, заявляти відводи, брати участь у судових дебатах, викладаючи суду думку про доведеність обвинувачення, суспільну небезпечність підсудного і вчиненого ним діяння. Громадський обвинувач може висловити міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання щодо підсудного і з інших питань справи. Громадський обвинувач вправі відмовитись від обвинувачення, коли дані судового розгляду дають для цього підстави.
Громадський захисник вправі подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, порушувати перед судом клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, заявляти відводи, брати участь у судових дебатах, викладаючи суду думку про обставини, що пом'якшують відповідальність підсудного або виправдують його, а також про можливість пом'якшення покарання підсудному, умовного його засудження, відстрочки виконання вироку або звільнення від покарання і передачі на поруки громадській організації чи трудовому колективу, від імені яких громадський захисник виступає, або просити суд про закриття справи з інших питань, зазначених у цьому Кодексі.
У справах неповнолітніх суд вправі залучити до участі в судовому розгляді представників підприємств, установ і організацій, в яких навчався чи працював неповнолітній, комісій та інспекцій у справах неповнолітніх, а в разі потреби й інших організацій (статті 442 і 443 цього Кодексу).
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Захисник сприяє підсудному в здійсненні його прав і в захисті його законних інтересів. Захисник має право на побачення з підсудним, бере участь у дослідженні доказів, порушує перед судом клопотання про витребування і приєднання до справи нових доказів, що виправдують підсудного або пом'якшують його відповідальність, заявляє інші клопотання, викладає суду свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду.
Захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом
України від 23.12.93 р. N 3780-XII)
Потерпілий під час судового розгляду справи має право: давати показання; заявляти відводи і клопотання; висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду; давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин справи; задавати питання свідкам, експертові, спеціалістові і підсудним; брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів, а в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, - підтримувати обвинувачення. Потерпілий може брати участь у судових дебатах в усіх справах, в яких не виступає прокурор чи громадський обвинувач.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники мають право: бути присутніми при розгляді справи в суді, заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення, брати участь у дослідженні доказів і в судових дебатах щодо доведеності вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків.
(згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР
від 30.08.71 р. N 117-VIII)
У випадках, передбачених статтею 19 цього Кодексу, в судове засідання запрошується перекладач.
При допиті німого або глухого запрошується особа, яка розуміє їх знаки. Щодо цієї особи діють правила, встановлені цим Кодексом для перекладача.
У необхідних випадках в судове засідання може бути викликаний спеціаліст, який бере участь у судовому слідстві стосовно до правил, встановлених статтею 1281 цього Кодексу.
(Доповнено статтею 2701 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII)
Підтримання порядку під час судового засідання покладається на головуючого.
Всі учасники судового розгляду, а також всі присутні в залі судового засідання повинні беззаперечно виконувати розпорядження головуючого про додержання порядку в судовому засіданні.
Всі учасники судового розгляду звертаються до суду, дають свої показання і роблять заяви стоячи. Відступати від цього правила можна лише з дозволу головуючого.
Особи молодші за шістнадцять років, коли вони не є підсудними, потерпілими або свідками в справі, не допускаються до залу суду.
Якщо підсудний порушить порядок засідання або не підкориться розпорядженням головуючого, останній попереджає підсудного про те, що в разі повторення ним зазначених дій його буде видалено з залу засідання. При повторному порушенні порядку судового засідання підсудного за ухвалу суду можна видалити з залу засідання тимчасово або на весь час судового розгляду справи. У цьому випадку вирок після його винесення негайно оголошується підсудному.
В разі невиконання розпорядження головуючого прокурором, громадським обвинувачем, захисником чи громадським захисником головуючий робить їм попередження. При дальшому непідкоренні будь-якої із зазначених осіб розпорядженням головуючого розгляд справи за ухвалою суду може бути відкладено, коли неможливо без шкоди для справи замінити цю особу іншою. Одночасно суд повідомляє про це відповідно вищестоящого прокурора, Міністерство юстиції України, кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури.
За непідкорення розпорядженню головуючого або порушення порядку під час судового засідання свідок, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та інші громадяни несуть відповідальність за частиною 1 статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
від 04.05.90 р. N 9166-XI;
Законом України від 23.12.93
р. N 3780-XII)
В усіх питаннях, які вирішуються судом під час судового розгляду, суд виносить ухвали. Ухвали про направлення справи для провадження додаткового розслідування, про порушення справи по новому обвинуваченню або щодо нової особи, про закриття справи, про обрання, зміну або скасування запобіжного заходу, про застосування заходів безпеки, про відводи і про призначення експертизи, а також окремі ухвали виносяться судом у нарадчій кімнаті і викладаються у вигляді окремого документа, який підписується всім складом суду.
Всі інші ухвали можуть за розсудом суду виноситься або у зазначеному вище порядку, або після наради суддів на місці з занесенням ухвали до протоколу судового засідання.
Ухвали, винесені судом під час судового розгляду, підлягають оголошенню, крім ухвал, що виносяться в порядку, передбаченому частиною третьою статті 521 і частиною першою статті 523 цього Кодексу.
При одноособовому розгляді справи в зазначених у цій статті випадках суддя виносить постанови.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Під час розгляду справи суд, при наявності до того підстав, може своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо підсудного.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен керуватися відповідними статтями глави 13 цього Кодексу.
Розгляд справи в суді провадиться тільки щодо обвинувачених і лише по тому обвинуваченню, по якому їх віддано до суду.
В разі необхідності доповнити чи змінити пред'явлене обвинувачення або порушити кримінальну справу по новому обвинуваченню чи щодо нових осіб суд додержується правил, установлених в статтях 276, 277, 278 цього Кодексу.
Коли дані судового слідства вказують, що підсудний вчинив ще й інший злочин, по якому обвинувачення не було йому пред'явлено, суд, не зупиняючи розгляду справи, виносить ухвалу, а суддя - постанову про порушення кримінальної справи по новому обвинуваченню і направляє свою ухвалу та необхідні матеріали для проведення дізнання чи попереднього слідства в загальному порядку.
У тих випадках, коли нове обвинувачення тісно зв'язане з початковим і окремий розгляд їх неможливий, вся справа повертається для додаткового розслідування. У зв'язку з новим обвинуваченням суд може змінити або обрати запобіжний захід щодо підсудного.
Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.
Ухвала суду чи постанова судді про порушення справи по новому обвинуваченню оскарженню не підлягає, але прокурор може внести на неї окреме подання.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Зміна обвинувачення в суді допускається, якщо цим не погіршується становище підсудного і не порушується його право на захист.
Коли зміна обвинувачення тягне за собою порушення права підсудного на захист, суд направляє справу для нового попереднього слідства чи дізнання.
Коли зміна початкового обвинувачення не тягне за собою застосування статті кримінального закону з більш тяжкою санкцією і не зв'язана з істотною зміною обвинувачення за фактичними обставинами, суд продовжує розгляд справи і виносить вирок.
Суд, встановивши під час судового слідства, що злочин вчинила будь-яка з осіб, не притягнутих до кримінальної відповідальності, вислухує думку прокурора, коли він бере участь у справі, і виносить мотивовану ухвалу, а суддя - постанову про порушення щодо цієї особи кримінальної справи. Цю ухвалу (постанову) суд (суддя) оголошує в судовому засіданні і направляє прокуророві для проведення попереднього слідства чи дізнання.
Коли справа, порушена щодо інших осіб, тісно зв'язана з розглядуваною справою і окремо розглядати ці справи неможливо, суд направляє все провадження в справі для проведення попереднього слідства чи дізнання. Суд має право обрати запобіжний захід щодо особи, відносно якої порушена справа.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Порушення справи щодо свідка, потерпілого, експерта або перекладача за завідомо неправдиві показання, висновок чи неправильний переклад може мати місце лише одночасно з постановленням вироку.
При цьому суд має право обрати щодо особи, відносно якої порушена справа, запобіжний захід.
Коли справа не може бути розглянута в даному судовому засіданні в зв'язку з неявкою кого-небудь з викликаних осіб або в зв'язку з необхідністю витребувати нові докази, суд відкладає розгляд справи і вживає необхідних заходів для виклику осіб, що не з'явилися в судове засідання, або для витребування нових доказів.
Коли підсудний ухилився від суду або коли він захворів на психічну або іншу тяжку тривалу хворобу, яка виключає розгляд справи, суд зупиняє провадження в справі щодо цього підсудного до його розшуку або видужання і продовжує розгляд справи щодо інших підсудних, якщо в справі притягнуто до відповідальності декількох осіб. Розшук підсудного, який ухилився від суду, оголошується ухвалою суду чи постановою судді.
Коли необхідно відкласти розгляд справи, суд зобов'язаний до закриття судового засідання вислухати всі клопотання учасників судового розгляду і розв'язати їх.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Повернення справи на додаткове розслідування з мотивів неповноти або неправильності попереднього слідства може мати місце як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду лише тоді, коли ця неповнота або неправильність не може бути усунута в судовому засіданні.
Якщо виникне питання про повернення справи на додаткове розслідування, суд, вислухавши думку прокурора та інших учасників судового розгляду, вирішує це питання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою в нарадчій кімнаті.
Після додаткового розслідування справа направляється до суду в загальному порядку.
Ухвала (постанова) про направлення справи на додаткове розслідування оскарженню не підлягає, але прокурор може внести на неї окреме подання.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
30.06.93 р. N 3351-XII)
Якщо під час судового розгляду справи будуть установлені підставі для закриття справи, передбачені пунктами 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 статті 6 і статтями 71, 72, 8, 9, 10 цього Кодексу, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду і висновок прокурора, своєю мотивованою ухвалою, а суддя - постановою, закриває справу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від
23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом
України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
У призначений для розгляду справи час головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа буде розглядатися.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами
України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 20.12.94 р. N 305/94-ВР)
Відкривши судове засідання, головуючий оголошує, хто із учасників судового розгляду і викликаних осіб з'явився, і повідомляє про причини неявки відсутніх.
Якщо в судове засідання з'явилися представники громадських організацій або трудових колективів для участі в справі як громадські обвинувачі або громадські захисники, суд перевіряє їх повноваження і вирішує питання про допуск їх до участі в справі, про що виносить відповідну ухвалу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Коли в розгляді справи бере участь перекладач, головуючий роз'яснює йому обов'язок правильно робити потрібний в судовому засіданні переклад і попереджає його про відповідальність за статтею 178 Кримінального кодексу України за завідомо неправильний переклад, про що від перекладача відбирається підписка.
Суд встановлює особу підсудного, з'ясовуючи його прізвище, ім'я, по батькові, місце, рік, місяць і день народження, місце проживання, заняття, сімейний стан та інші потрібні дані, що стосуються його особи.
Після цього головуючий запитує підсудного, чи вручені йому і коли саме копія обвинувального висновку і копія ухвали розпорядчого засідання, якщо нею змінено обвинувальний висновок, або повістка в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу.
В разі невручення підсудному зазначених документів або вручення їх в строк менший як три дні до розгляду справи в судовому засіданні розгляд справи належить відкласти на три дні з обов'язковим врученням підсудному цих документів для ознайомлення.
При несвоєчасному врученні підсудному зазначених документів справа може бути розглянута в судовому засіданні лише тоді, коли про це просить підсудний.
Після виконання дій, зазначених у попередній статті, головуючий оголошує учасникам судового розгляду склад суду в даній справі, прізвище запасного судді, якщо він є, прізвище прокурора, громадського обвинувача, захисника, громадського захисника, перекладача, експерта, спеціаліста, секретаря і роз'яснює підсудному та іншим учасникам судового розгляду належне їм право відводу та запитує їх, чи заявляють вони проти будь-кого відвід. Питання про відвід вирішується судом за правилами статті 57 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Коли підсудний не з'явиться без поважних причин в судове засідання в справах, в яких явка його є обов'язковою (стаття 262 цього Кодексу), суд відкладає розгляд справи і може покласти на підсудного судові витрати по відкладеному засіданню.
Крім того, суд має право винести ухвалу, а суддя - постанову про привід підсудного і про заміну запобіжного заходу на більш суворий або про обрання запобіжного заходу, коли його не було обрано раніше.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Якщо в судове засідання не з'явиться прокурор або захисник і якщо неможливо замінити їх іншими особами, слухання справи належить відкласти. Заміна захисника, що не з'явився, допускається тільки за згодою підсудного.
Прокуророві, а також захисникові, які вперше вступили у справу, суд зобов'язаний надати час, необхідний для ознайомлення з матеріалами справи і для підготовки до участі в судовому засіданні.
Про неявку прокурора або адвоката в судове засідання суд повідомляє відповідні органи.
Неявка громадського обвинувача і громадського захисника не є перешкодою до слухання справи.
Якщо в судове засідання не з'явиться потерпілий, суд, вислухавши думку учасників судового розгляду, вирішує питання про розгляд справи або відкладення його в залежності від того, чи можливо у відсутності потерпілого з'ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси. До потерпілого, який не з'явився без поважних причин, суд може застосувати привід відповідно до статті 72 цього Кодексу. За злісне ухилення від явки до суду потерпілий несе відповідальність за частиною 1 статті 1853 Кодексу України про адміністративні правопорушення. При неявці без поважних причин потерпілого або його представника в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, справа підлягає закриттю, однак за клопотанням підсудного справа в цих випадках може бути розглянута по суті у відсутності потерпілого.
Суд у виняткових випадках може звільнити потерпілого, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 04.05.90 р. N 9166-XI;
Законом України від
13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Якщо в судове засідання не з'явиться цивільний позивач або представник його інтересів, суд не розглядає цивільного позову, проте за потерпілим зберігається право заявити позов у порядку цивільного судочинства.
Суд може за клопотанням цивільного позивача розглянути цивільний позов у його відсутності. У випадках, коли позов підтримує прокурор або коли позов заявлений підприємством, установою чи організацією, суд розглядає цивільний позов незалежно від явки цивільного позивача або його представника.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Якщо не всі викликані свідки і експерти з'явилися, суд вислухує думку учасників судового розгляду про можливість розгляду справи і виносить ухвалу, а суддя - постанову про дальший розгляд справи чи про відкладення його, вживаючи, при необхідності, щодо свідків заходів, зазначених у статтях 70 і 71, а щодо експертів - заходів, зазначених у статті 77 цього Кодексу.
Суд у виняткових випадках може звільнити свідка, щодо якого здійснюються заходи безпеки, від обов'язку з'являтися в судове засідання за наявності письмового підтвердження показань, даних ним раніше.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно із
законами
України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
У разі винесення судом ухвали про відкладення розгляду справи суд може допитати свідків, експерта або спеціаліста, потерпілого, цивільного позивача,, цивільного відповідача або їх представників, які з'явилися. Якщо після відкладення розгляду справи вона розглядається в тому ж складі суду, повторний виклик зазначених осіб у судове засідання провадиться лише в необхідних випадках.
(Доповнено статтею 2921 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N 8627-X)
Коли визнано можливим почати слухання справи, головуючий дає розпорядження про видалення свідків із залу судового засідання в окрему кімнату і вживає заходів до того, щоб допитані свідки не зносилися з недопитаними. Потерпілого і експерта з залу суду не видаляють.
Після виконання дій, зазначених у попередніх статтях, головуючий зобов'язаний роз'яснити підсудному його права, передбачені статтею 263 цього Кодексу.
Головуючий роз'яснює потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві, громадському обвинувачеві, громадському захисникові, спеціалістові і експертові їх права та обов'язки в судовому засіданні і попереджає експерта про кримінальну відповідальність за статтею 179 Кримінального кодексу України за відмову виконати обов'язки експерта і за статтею 178 Кримінального кодексу України за дачу завідомо неправдивого висновку.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Головуючий опитує учасників судового розгляду, чи мають вони клопотання про виклик нових свідків і експертів, про витребування і приєднання до справи нових доказів.
Особа, яка заявила такі клопотання, повинна вказати, для встановлення яких обставин вона просить викликати нових свідків, витребувати чи приєднати до справи нові докази. З'ясування обставин, для підтвердження яких викликаються нові свідки, повинно мати місце у відсутності цих свідків.
При заявленні клопотання суд вислухує думку прокурора та інших учасників судового розгляду і розв'язує ці клопотання мотивованою ухвалою, а суддя - постановою.
Відхилення клопотань не позбавляє права заявляти ті ж клопотання протягом усього судового слідства.
Суд може з власної ініціативи винести ухвалу про виклик у судове засідання нових свідків, про призначення експертизи і витребування документів та інших доказів.
У тих випадках, коли суд визнає за необхідне викликати нових свідків і експертів чи витребувати інші докази, він або відкладає розгляд справи, або забезпечує явку свідків і експертів чи витребування інших доказів, продовжуючи розгляд справи.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Після закінчення підготовчих дій головуючий оголошує про початок судового слідства. Судове слідство починається з читання обвинувального висновку, а якщо обвинувальний висновок був змінений - також і ухвали розпорядчого засідання суду, в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, - з оголошення заяви потерпілого, а в справах про злочин, перелічені в статті 425 цього Кодексу, - ухвали суду чи постанови судді про порушення кримінальної справи і віддання правопорушника до суду. Якщо в справі заявлено цивільний позов, оголошується також позовна заява.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X)
Після оголошення документів, зазначених у статті 297 цього Кодексу, головуючий роз'яснює підсудному, а коли підсудних декілька, - кожному з них суть обвинувачення і запитує, чи зрозуміле їм обвинувачення, чи визнають вони себе винними і чи бажають давати показання. Якщо в справі заявлено цивільний позов, головуючий запитує підсудного і цивільного відповідача, чи визнають вони позов.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X)
Після з'ясування питання, чи визнає підсудний себе винним і чи бажає давати суду показання, головуючий запитує учасників судового розгляду про їх думку, в якій послідовності належить допитувати підсудних, потерпілих, свідків, експертів і провадити дослідження інших доказів.
Порядок дослідження справи встановлюється ухвалою суду чи постановою судді, яка заноситься до протоколу.
Судове слідство провадиться судом у повному обсягу, незалежно від визнання підсудним пред'явлених йому обвинувачень.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Допит підсудного починається з пропозиції головуючого дати в справі показання, після чого підсудного допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник. Після цього підсудному можуть бути задані питання іншими підсудними. Потім підсудного допитують суддя та народні засідателі. Суд має право на протязі всього допиту підсудного учасниками судового розгляду задавати йому питання для уточнення і доповнення його відповідей.
Допит підсудного у відсутності іншого підсудного допускається за мотивованою ухвалою суду тільки у виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека підсудного. Після повернення підсудного до залу суду головуючий ознайомлює його з показаннями, які були дані у його відсутності, і надає йому можливість задавати питання підсудному, що був допитаний у його відсутності, а також дати пояснення з приводу цих показань.
У судовому засіданні підсудний має право користуватись нотатками.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Оголошення судом показань підсудного, даних під час дізнання, попереднього слідства або на суді, дозволяється як за ініціативою суду, так і за клопотанням прокурора та інших учасників судового розгляду у таких випадках:
1) при наявності істотних суперечностей між показаннями, які підсудний дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;
2) в разі відмови підсудного давати показання на судовому слідстві;
3) коли справа розглядається у відсутності підсудного.
Перед дачею кожним свідком чи потерпілим показань головуючий встановлює його особу, роз'яснює свідкові його права і обов'язок повідомити все, що він знає в справі, та попереджає його про кримінальну відповідальність за статтями 178 і 179 Кримінального кодексу України за дачу суду завідомо неправдивих показань і за відмову дати показання.
Потерпілому головуючий роз'яснює його права і попереджає його про кримінальну відповідальність за статтею 178 Кримінального кодексу України за завідомо неправдиві показання.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Свідки допитуються по одному у відсутності інших, ще не допитаних свідків.
Кожному свідкові перед допитом його по суті задаються питання, щоб з'ясувати його стосунки з підсудним і потерпілим, і пропонується розповісти все те, що йому відомо в справі.
Після того, як свідок розповів усе, що йому відомо в справі, його допитують прокурор, громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.
Якщо свідка викликано в судове засідання за клопотанням прокурора або інших учасників судового розгляду, запитання цьому свідкові ставить спочатку той учасник судового розгляду, за клопотанням якого свідка викликано. Свідок, викликаний з ініціативи суду, допитується в загальному порядку.
Суд протягом усього допиту свідка учасниками судового розгляду має право ставити йому запитання для уточнення і доповнення відповідей.
Для забезпечення безпеки свідка, який підлягає допиту, суд (суддя) за власною ініціативою або за клопотанням прокурора, адвоката чи самого свідка виносить мотивовану ухвалу про проведення допиту свідка з використанням технічних засобів з іншого приміщення, у тому числі за межами приміщення суду, та надання права учасникам процесу слухати його показання, ставити запитання та слухати відповіді на них.
У разі, коли існує загроза ідентифікації голосу свідка, допит може супроводжуватися створенням акустичних перешкод.
Якщо допитати свідка з використанням технічних засобів неможливо, суд (суддя) допитує його у відсутності підсудного. Допитаний свідок видаляється із залу судового засідання.
Після повернення підсудного до залу суду головуючий знайомить його з показаннями свідка і надає йому можливість дати пояснення з цього приводу.
Підсудний і учасники судового розгляду мають право ставити запитання свідкові.
Свідок відповідає на запитання у відсутності підсудного.
Допитані свідки залишаються в залі судового засідання і не можуть покинути його до закінчення судового розгляду без дозволу головуючого.
(Із доповненнями, внесеними згідно із
Законом України від
13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Кожний учасник судового розгляду має право задавати свідкові додаткові запитання для з'ясування або доповнення відповідей, даних на запитання інших осіб.
Кожного свідка можна додатково допитати або передопитати в присутності інших уже допитаних свідків або на очній ставці.
Свідок, даючи показання, може мати при собі нотатки в тих випадках, коли показання стосуються будь-яких розрахунків та інших даних, які важко тримати в пам'яті.
Свідкові дозволяється зачитувати документи, які стосуються даного ним показання. Ці документи належить пред'явити суду і учасникам судового розгляду на їх вимогу; за ухвалою суду вони можуть бути приєднані до справи.
Суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду може оголосити показання свідка, дані під час дізнання, попереднього слідства або на суді, у випадках:
1) наявності істотних суперечностей між показаннями, які свідок дав на суді і під час попереднього слідства або дізнання;
2) неявки в судове засідання свідка, явка якого з тих або інших причин неможлива;
3) коли справа розглядається у відсутності свідка в порядку, передбаченому частиною другою статті 292 цього Кодексу.
У судовому засіданні може бути також оголошено показання свідка, допитаного судом відповідно до статті 2921 цього Кодексу.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N
8627-X;
Законом України від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Допит неповнолітнього свідка віком до чотирнадцяти років, а за розсудом суду - до шістнадцяти років проводиться в суді за правилами, зазначеними в статті 168 цього Кодексу.
По закінченні допиту неповнолітній свідок видаляється із залу суду, крім випадків, коли суд з власної ініціативи або за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду визнає присутність цього свідка в залі суду необхідною.
У виняткових випадках, коли цього вимагають інтереси справи або безпека свідка, допит неповнолітнього свідка за ухвалою суду може бути у відсутності підсудного.
Після повернення підсудного до залу суд зобов'язаний ознайомити його з показаннями свідка і надати йому можливість задавати питання свідкові, а також дати пояснення з приводу показань свідка.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Потерпілий допитується за правилами допиту свідків. Допит потерпілого проводиться перед допитом свідків.
Свідкові, потерпілому або підсудному під час судового слідства можуть бути пред'явлені для впізнання особа чи предмет.
Пред'явлення для впізнання проводиться після того, як впізнаючий при допиті вкаже на ознаки, за якими він може впізнати особу чи предмет.
При пред'явленні особи чи предмета для впізнання впізнаючий повинен вказати, чи впізнає він особу або предмет і за якими саме ознаками.
Експертиза в суді призначається з додержанням правил, передбачених главою 18 цього Кодексу.
Експерт у судовому засіданні бере участь у дослідженні доказів і може з дозволу суду ставити запитання підсудному, потерпілому і свідкам про обставини, які мають значення для його висновку.
Після з'ясування обставин, що мають значення для висновку експерта, головуючий пропонує прокуророві, підсудному, його захисникові та іншим учасникам судового розгляду подати у письмовому вигляді питання, які вони бажають поставити експертові.
Суд обмірковує ці питання, враховуючи при цьому думку учасників судового розгляду, усуває ті з них, які не стосуються справи або не належать до компетенції експерта, а також формулює ті питання, які він ставить перед експертом з власної ініціативи.
Після цього суд виносить ухвалу, а суддя - постанову, в якій викладає поставлені на вирішення експертизи питання. Ці питання передаються експерту, який складає висновок.
Висновок експерта повинен відповідати вимогам, зазначеним у статті 200 цього Кодексу. Він оголошується в судовому засіданні і приєднується до справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Після оголошення висновку експертові можуть задаватися питання для роз'яснення і доповнення його висновку.
Питання експертові спочатку задає прокурор, потім громадський обвинувач, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, їх представники, захисник, громадський захисник, підсудний, суддя та народні засідателі.
Питання, поставлені експертові, та відповіді на них заносяться до протоколу судового засідання.
У випадках, передбачених статтею 75 цього Кодексу, суд мотивованою ухвалою, а суддя - постановою може призначити додаткову або повторну експертизу.
Додаткова або повторна експертиза проводиться з додержанням вимог статей 310 і 311 цього Кодексу.
У випадках призначення додаткової або повторної експертизи розгляд справи може бути відкладено.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Речові докази повинні бути оглянуті судом і пред'явлені учасникам судового розгляду, а коли це необхідно, - свідкам і експертам.
Особи, яким пред'явлені речові докази, можуть звертати увагу суду на ті або інші особливості, які мають значення для вирішення справи, про що відмічається в протоколі судового засідання.
Огляд речових доказів, які не можна доставити в судове засідання, проводиться в разі необхідності на місці їх знаходження.
Документи, що є доказами в справі, повинні бути оглянуті або оголошені в судовому засіданні. Ці дії можуть провадитися як за ініціативою суду, так і за клопотанням учасників судового розгляду в будь-який момент судового слідства.
Суд, визнавши необхідним оглянути місце події, проводить огляд з участю прокурора, громадського обвинувача, підсудного, його захисника, громадського захисника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та їх представників, а коли цього вимагають обставини справи, - то й з участю свідків і експертів.
Прибувши на місце огляду, головуючий оголошує судове засідання продовженим, і суд приступає до огляду. При цьому підсудному, свідкам, потерпілому та експертам можуть бути поставлені у зв'язку з оглядом запитання.
Обвинувач, підсудний, його захисник та інші учасники судового розгляду мають право при огляді звертати увагу суду на все те, що, на їх думку, може сприяти з'ясуванню обставин справи.
Про проведення огляду і його результати зазначається в протоколі судового засідання.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X)
Якщо при розгляді справи в суді буде встановлено, що підсудний під час вчинення суспільно небезпечних дій був у стані неосудності або в дальшому захворів на психічну хворобу, яка позбавляє його можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, суд виносить про це ухвалу, а суддя - постанову і продовжує розгляд справи за правилами, встановленими главою 34 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Після розгляду судом усіх доказів, що є в справі, головуючий опитує учасників судового розгляду, чи бажають вони доповнити судове слідство і чим саме. У випадках заявлення клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя - постанову. Після розв'язання клопотань і виконання додаткових дій головуючий оголошує судове слідство закінченим.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
По закінченню судового слідства суд переходить до судових дебатів.
Дебати полягають у промовах прокурора, громадського обвинувача, потерпілого і його представника - в справах, зазначених у частині 1 статті 27 цього Кодексу, а також у справах, в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі, - цивільного позивача, цивільного відповідача або їх представників, громадського захисника, захисника, а при його відсутності - самого підсудного.
Учасники судового розгляду мають право в судових дебатах посилатися тільки на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо під час судових дебатів виникне потреба подати нові докази, суд відновлює судове слідство. Після закінчення відновленого судового слідства суд знову відкриває судові дебати з приводу додаткового досліджених обставин.
Суд не вправі обмежувати тривалість судових дебатів певним часом. Головуючий зупиняє учасників судових дебатів лише в тих випадках, коли вони в промовах виходять за межі розглядуваної справи.
Після закінчення промов учасники судових дебатів мають право обмінятися репліками. Право останньої репліки належить захисникові, а коли його немає - підсудному.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X)
Після промови захисника або підсудного головуючий оголошує судові дебати закінченими і надає підсудному останнє слово.
Суд не вправі обмежувати тривалість останнього слова підсудного певним часом.
Задавати питання підсудному під час його останнього слова не дозволяється. Коли підсудний в останньому слові повідомить про нові обставини, які мають істотне значення для справи, суд з своєї ініціативи, а також за клопотанням прокурора чи інших учасників судового розгляду відновлює судове слідство.
По закінченні відновленого судового слідства суд відкриває дебати з приводу додатково досліджених обставин і надає останнє слово підсудному.
Після останнього слова підсудного суд негайно видаляється до нарадчої кімнати для постановлення вироку, про що головуючий оголошує присутнім у залі судового засідання.
Суди України постановляють вироки ім'ям України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
у редакції Закону України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті. Під час наради і постановлення вироку в нарадчій кімнаті можуть бути лише судді, які входять до складу суду в даній справі. Присутність у нарадчій кімнаті запасних суддів або секретаря судового засідання та інших осіб не допускається. З настанням нічного часу суд вправі перервати нараду для відпочинку.
Судді не мають права розголошувати міркування, що висловлювались у нарадчій кімнаті.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Вирок суду повинен бути законним і обгрунтованим.
Суд обгрунтовує вирок лише на тих доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Постановляючи вирок, суд повинен вирішити такі питання:
1) чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний;
2) чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;
3) чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;
4) чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;
5) чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують відповідальність підсудного, і які саме;
6) чи слід у випадках, передбачених статтею 26 Кримінального кодексу України, визнавати підсудного особливо небезпечним рецидивістом;
7) яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;
8) в якому виді виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або в тюрмі повинен відбувати покарання засуджений до позбавлення волі;
9) чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, і чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а також кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;
10) що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;
11) що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;
12) на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;
13) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;
14) чи слід у випадках, передбачених статтею 14 Кримінального кодексу України, застосовувати до підсудного примусове лікування чи встановити над ним опікування;
15) чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.
Коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1 - 7 цієї статті, окремо по кожному злочину.
Якщо у вчиненні злочину обвинувачується декілька осіб, суд вирішує питання, зазначені в цій статті, окремо щодо кожного з підсудних.
Примусове лікування, передбачене пунктом 14 цієї статті, може бути застосоване лише при наявності відповідного висновку лікувальної установи.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно
з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 10.09.62
р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII;
законами України від
22.04.93 р. N 3132-XII,
від 13.01.2000 р. N 1381-XIV)
Перед тим, як постановити вирок, відбувається нарада суддів під керівництвом головуючого.
Головуючий ставить на вирішення суду питання, зазначені в статті 324 цього Кодексу. При цьому він повинен ставити кожне питання в такій формі, щоб на нього можна було дати тільки позитивну або негативну відповідь.
При вирішенні кожного окремого питання ніхто з суддів не має права утримуватися від голосування. Головуючий голосує останнім. Всі питання вирішуються простою більшістю голосів.
Коли під час наради при постановленні вироку суд визнає необхідним з'ясувати будь-яку обставину, яка має значення для справи, то він, не постановляючи вироку, своєю ухвалою, а суддя - постановою відновлює судове слідство в справі. Слідство при цьому належить провадити в межах з'ясування обставин, які викликали його відновлення.
Після закінчення відновленого судового слідства, залежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок або, якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, щоб винести ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Вирок суду може бути обвинувальний або виправдувальний. Обвинувальний вирок і виправдувальний вирок повинні бути судом мотивовані.
Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється лише при умові, коли в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена.
Якщо підсудний визнається винним у вчиненні злочину, суд постановляє обвинувальний вирок і призначає підсудному покарання, передбачене кримінальним законом. Суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною.
Виправдувальний вирок постановляється у випадках, коли не встановлено події злочину, коли в діянні підсудного немає складу злочину, а також коли не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
Якщо при постановленні виправдувального вироку за недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, суд після набрання вироком законної сили виносить ухвалу про направлення справи прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.
(Із доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Постановляючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру цивільного позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
При виправданні підсудного через недоведення його участі у вчиненні злочину або при відсутності події злочину суд відмовляє в цивільному позові.
При виправданні підсудного за відсутністю в його діях складу злочину суд залишає позов без розгляду.
При задоволенні цивільного позову суд до набрання вироком законної сили може постановити про вжиття заходів до забезпечення цивільного позову, якщо таких заходів не було вжито раніше.
При постановленні вироку суд вирішує питання про речові докази, керуючись правилами, викладеними в статті 81 цього Кодексу.
Речі, що не є речовими доказами в справі, повертаються їх законному володільцеві, хоч би останній і не пред'явив цивільного позову.
Якщо виникне спір про право власності на зазначені речі, він підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Питання про судові витрати суд вирішує з додержанням правил статті 93 цього Кодексу.
Розв'язавши питання, що підлягають вирішенню в нарадчій кімнаті, суд складає вирок.
Вирок повинен бути написаний одним із суддів, який брав участь у його постановленні.
Вирок повинен складатися з трьох частин - вступної, мотивувальної і резолютивної.
Виправлення у вироку повинні бути застережені та підписані всіма суддями в нарадчій кімнаті до проголошення його.
У вступній частині вироку вказується, що він постановлений ім'ям України відповідно до статті 321 цього Кодексу, зазначається назва суду, який виносить вирок, місце і час постановлення вироку, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, перекладач, якщо він брав участь у судовому засіданні, прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, і кримінальний закон, що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, які визначають ступінь винності, та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою - підстави для цього.
Суд зобов'язаний також мотивувати призначення покарання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не зв'язані з позбавленням волі; застосування умовного засудження; застосування умовного засудження до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці; призначення покарання нижче найнижчої межі, передбаченої кримінальним законом за даний злочин, перехід до іншого, більш м'якого покарання; призначення покарання у вигляді направлення у виховно-трудовий профілакторій; вирішення питань, зв'язаних з відстрочкою виконання вироку відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України; звільнення підсудного від покарання.
Коли суд вирішить визнати підсудного особливо небезпечним рецидивістом, у мотивувальній частині вироку зазначаються підстави такого рішення і робиться посилання на статтю 26 Кримінального кодексу України.
В мотивувальній частині обвинувального вироку суд у випадках, передбачених частинами 7 і 8 статті 25 Кримінального кодексу України, зобов'язаний навести мотиви призначення засудженому до позбавлення волі певного виду виправно-трудової чи виховно-трудової колонії або призначення йому позбавлення волі у вигляді ув'язнення в тюрмі.
Якщо суд відповідно до статті 14 Кримінального кодексу України визнає необхідним застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.
При наявності клопотань громадських організацій або трудових колективів про умовне засудження і про передачу їм підсудного для перевиховання і виправлення суд у мотивувальній частині вироку зазначає мотиви задоволення чи відхилення цих клопотань, а при відсутності таких клопотань - мотиви покладення на певний трудовий колектив або особу, за їх згодою, обов'язку по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлене підсудному і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, які ставлять під сумнів невинність виправданого.
У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених частиною 3 статті 29 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
В резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано умовне засудження; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік попереднього ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.
При визнанні підсудного особливо небезпечним рецидивістом про це зазначається в резолютивній частині вироку.
Щодо засуджених до позбавлення волі у виправно-трудовій або виховно-трудовій колонії суд зобов'язаний визначити на підставі статті 25 Кримінального кодексу України вид виправно-трудової чи виховно-трудової колонії, в якій засуджений повинен відбувати покарання.
У випадках, передбачених статтею 37 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про звернення з поданням до відповідних державних органів про позбавлення засудженого військового або спеціального звання, орденів, медалей або почесного звання.
У випадках, передбачених статтею 14 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування або встановити над ним опікування.
Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло ніяких сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.
Коли підсудному було пред'явлено декілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких з них підсудний виправданий, а по яких - засуджений.
Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбуття покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.
Коли призначається покарання нижче найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на статтю 44 Кримінального кодексу України і зазначається обрана судом міра покарання.
Якщо суд визнає можливим застосувати відстрочку виконання вироку відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість відстрочки, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою, суд покладає обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Призначаючи покарання у вигляді громадської догани, суд, якщо визнає за необхідне проінформувати про це громадськість, у резолютивній частині вироку зазначає спосіб доведення вироку до її відома.
Якщо суд визнає можливим застосувати умовне засудження з передачею засудженого для перевиховання і виправлення громадській організації чи трудовому колективу, суд у резолютивній частині вироку зазначає, якій саме громадській організації чи трудовому колективу передано засудженого на перевиховання і виправлення чи на який трудовий колектив або особу, за їх згодою, покладено обов'язок по нагляду за умовно засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
В резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинним і по суду виправданим; вказується про скасування запобіжного заходу, про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно
з указами
Президії Верховної Ради Української РСР від 10.09.62
р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
(згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР
від 30.08.71 р. N 117-VIII)
При постановленні вироку за сукупністю злочинів суд призначає покарання, керуючись статтями 42 і 43 Кримінального кодексу України.
Початок строку відбуття покарання у вигляді позбавлення волі або виправних робіт, коли підсудний до винесення вироку не перебував під вартою, обчислюється з моменту приведення вироку у виконання.
Коли підсудний до винесення вироку тримався під вартою в цій справі, в строк відбуття покарання зараховується строк перебування під вартою.
У тих випадках, коли обвинувачений, знаходячись під вартою, перебував у медичній установі, час перебування в ній зараховується в строк відбуття покарання.
Якщо підсудний до винесення вироку знаходився під вартою, то в разі призначення покарання у вигляді виправних робіт час перебування під вартою зараховується в строк відбуття виправних робіт з розрахунку один день ув'язнення за три дні виправних робіт. Якщо підсудний був засуджений до виправних робіт, а при повторному розгляді тієї ж справи - до позбавлення волі, відбутий строк виправних робіт зараховується в строк позбавлення волі з розрахунку три дні виправних робіт за один день позбавлення волі.
Вирок підписують усі судді чи один суддя, коли справа розглядалась ним одноособово. Суддя, який залишився в меншості, має право викласти письмово свою думку, яка приєднується до справи, але оголошенню не підлягає.
Коли кримінальна справа, в якій є окрема думка, не розглядалася судом касаційної інстанції, то після того, як вирок суду набрав законної сили, окрема думка разом з справою направляється голові вищестоящого суду для вирішення питання про необхідність перегляду справи в порядку нагляду.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Суд, що розглядає справу по першій інстанції, при наявності підстав, передбачених статтею 232 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу, а суддя - окрему постанову.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VII,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один з суддів проголошує вирок.
Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі і склад суду, заслухують вирок стоячи.
Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.
Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 22.02.2000 р. N 1483-III)
При виправданні підсудного чи звільненні його від відбуття покарання або при засудженні його до покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, суд, якщо підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання.
При умовному засудженні до позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці суд з урахуванням особи та обставин справи вправі звільнити засудженого з-під варти.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 01.12.87 р. N 4995-XI)
Постановляючи вирок, за яким до підсудного застосовується та чи інша міра покарання, суд повинен обміркувати питання про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і має право обрати запобіжний захід або ж скасувати, змінити чи підтвердити раніш обраний.
Взяття під варту як запобіжний захід допускається лише при наявності підстав, зазначених у відповідних статтях глави 13 цього Кодексу.
Копія вироку вручається засудженому або виправданому в триденний строк після проголошення вироку.
Якщо вирок складений мовою, якої не знає засуджений чи виправданий, йому повинен бути вручений письмовий переклад вироку на його рідній мові або на мові, якою він володіє.
До набрання вироком законної сили головуючий або голова відповідного суду зобов'язані дати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на побачення з засудженим, який перебуває під вартою.
При наявності у засудженого до позбавлення волі неповнолітніх дітей, які залишилися без нагляду, суд зобов'язаний одночасно з постановленням вироку порушити окремою ухвалою, а суддя - постановою питання перед комісією в справах неповнолітніх або відповідним органом опіки та піклування про необхідність влаштування цих неповнолітніх або встановлення над ними опіки чи піклування.
Якщо у засудженого до позбавлення волі залишились без нагляду майно і житло, суд зобов'язаний вжити через відповідні органи заходів для їх збереження.
Про вжиті заходи повідомляється засуджений.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
(Розділ із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від
30.08.71 р. N 117-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від
16.04.84 р. N 6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X;
законами
України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
22.04.93 р. N 3129-XII,
від 23.12.93 р. N 3780-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
(Назва глави в редакції
Закону України від 15.12.92
р. N 2857-XII)
Засуджений, його захисних і законний представник, а також потерпілий та його представник вправі оскаржити в касаційному порядку вирок суду.
Прокурор та його заступники в межах своїх повноважень мають право внести касаційне подання на вирок незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити касаційне подання тільки у справах, у розгляді яких вони брали участь.
Цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники вправі оскаржити вирок у частині, що стосується цивільного позову.
Особа, виправдана по суду, вправі оскаржити в касаційному порядку виправдувальний вирок у частині мотивів і підстав виправдання.
Вирок Верховного Суду України оскарженню в касаційному порядку не підлягає, на нього не може бути внесено касаційне подання прокурора.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Вироки, які не набрали законної сили, можуть бути оскаржені і на них можуть бути внесені подання в касаційному порядку:
1) вироки районних (міських), міжрайонних (окружних) судів - до Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів;
2) вироки Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських, міжобласного суду - до Верховного Суду України;
Касаційні скарги і касаційні подання на вироки військових судів гарнізонів подаються відповідно до військового суду регіону, Військово-Морських Сил. Касаційні скарги і касаційні подання на вироки військового суду регіону, Військово-Морських Сил подаються до військової колегії Верховного Суду України.
Касаційні скарги і подання вносяться через суд, який постановив вирок. Подача скарги або внесення подання безпосередньо до касаційної інстанції у встановлений строк не є перешкодою для їх розгляду.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
15.12.92 р. N 2857-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
У випадку внесення подання або подачі скарги на вирок суд першої інстанції сповіщає про це зазначених в статті 347 цього Кодексу осіб, інтересів яких стосується подання чи скарга. Ці особи мають право ознайомитися в суді з поданням чи скаргою і подати свої заперечення.
Заперечення, які надійшли на скаргу чи подання, приєднуються до справи або надсилаються як додаток до справи не пізніше трьох діб з моменту їх надходження.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Скарга і касаційне подання на вирок суду першої інстанції можуть бути подані протягом семи діб з моменту проголошення вироку, а засудженим, який перебуває під вартою, - протягом такого ж строку з моменту вручення йому копії вироку.
Протягом строку, встановленого для оскарження вироку, справа ніким не може бути витребувана з суду. Прокурор, а також засуджений або виправданий і відповідно його захисник, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач і їх представники вправі ознайомитися в суді з матеріалами справи і з скаргою чи касаційним поданням, поданими в справі.
Строк не вважається пропущеним, коли до закінчення його касаційне подання або скаргу здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
В разі пропущення строку на оскарження вироку або внесення на нього касаційного подання з поважних причин особи, що мають право на подання касаційної скарги або внесення подання, можуть клопотатися перед судом, який постановив вирок, про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні. Суд має право викликати особу, що порушила клопотання, для дачі пояснень. Особа, яка подала заяву про відновлення пропущеного строку, може взяти участь у засіданні суду і за власним бажанням.
Ухвала суду чи постанова судді про відмову у відновленні пропущеного строку може бути оскаржена або на неї може бути внесено подання в загальному порядку до вищестоящого суду, який має право відновити пропущений строк.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України
від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Подача касаційної скарги чи внесення касаційного подання на вирок зупиняє його виконання.
Після закінчення строку, встановленого на оскарження вироку чи внесення на нього касаційного подання, суд, що постановив вирок, не пізніше доби надсилає справу разом з поданою скаргою чи внесеним поданням у касаційну інстанцію і визначає дату розгляду справи касаційною інстанцією.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
До розгляду справи касаційною інстанцією, але не пізніше як за три доби до нього учасники судового розгляду мають право подати безпосередньо до касаційної інстанції викладені на письмі додаткові до подання чи скарги доводи і міркування, а також свої зауваження на скарги інших осіб і подання прокурора.
До початку розгляду в касаційній інстанції справи прокурор, який вніс подання, особа, що подала скаргу, мають право доповнити, змінити або відкликати їх, вищестоящий прокурор, його заступник мають право доповнити або змінити подання. Засуджений має право відкликати також скаргу свого захисника, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 46 цього Кодексу. Зміни, що тягнуть за собою погіршення становища засудженого чи виправданого, може бути внесено до подання або скарги не пізніш як за три доби до початку розгляду. З такими змінами до розгляду подання або скарги повинні бути ознайомлені особи, зазначені у статті 347 цього Кодексу, інтересів яких вони стосуються.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
23.12.93 р. N 3780-XII)
Прокурор має право внести окреме подання на ухвалу суду чи постанову судді.
Підсудний, його захисник і законний представник, а також потерпілий і його представник у випадках, передбачених статтею 252 цього Кодексу, мають право у семиденний строк з дня одержання копій ухвали суду і постанови судді подавати на них скарги.
Ухвали, винесені в суді першої інстанції під час розгляду справи, яка закінчується постановленням вироку, окремому оскарженню не підлягають; заперечення проти них можуть бути включені до касаційної скарги чи подання в даній справі, а ухвали, які не зв'язані з вироком, можуть бути оскаржені учасниками процесу або на них може бути внесено подання прокурором окремо, але після винесення вироку.
Ухвали Верховного Суду України оскарженню в касаційному порядку не підлягають, на них не може бути внесено подання прокурора. Вони можуть бути опротестовані в порядку нагляду.
Питання про відновлення пропущеного строку на подачу окремої скарги чи внесення подання вирішується за правилами статті 351 цього Кодексу.
Подача окремої скарги чи внесення подання зупиняє виконання ухвали.
Направлення окремих скарг і подань до вищестоящого суду проводиться за правилами статті 352 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Оскаржувати ухвали суду і постанови судді мають право особи, які не є учасниками судового розгляду цієї справи, коли ухвала суду або постанова судді стосується їх інтересів.
Якщо прокурор вносить окреме подання або потерпілий подає окрему скаргу на ухвалу про закриття справи, суд зобов'язаний повідомити про це підсудного і роз'яснити йому, що він має право подати свої письмові заперечення на подання чи скаргу.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
(Назва глави із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Касаційні, окремі подання і скарги на вироки, ухвали і постанови районних (міських), міжрайонних (окружних) судів розглядають судові колегії в кримінальних справах Верховного суду Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів; на вироки, ухвали і постанови військових судів гарнізонів - військовий суд відповідного регіону, Військово-Морських Сил; на вироки, ухвали і постанови Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських, міжобласного суду, військових судів регіонів, Військово-Морських Сил - відповідно судова колегія в кримінальних справах та військова колегія Верховного Суду України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Про день розгляду справи в касаційній інстанції суд першої інстанції своєчасно повідомляє учасників судового процесу та прокурора.
Крім того, касаційна інстанція не пізніш як за три дні до судового засідання повинна вивісити об'яву про час і місце розгляду справи. Неявка учасників судового процесу, яких повідомлено про день розгляду справи, не є перешкодою для її розгляду в касаційній інстанції, але суд на свій розсуд може викликати їх.
Питання про участь засудженого в засіданні суду, що розглядає справу в касаційному порядку, вирішується цим судом. Засуджений, що з'явився в судове засідання, у всіх випадках допускається давати пояснення.
Якщо з'явилися інші учасники процесу або їх представники, то касаційна інстанція зобов'язана допустити їх до участі в розгляді справи.
В засідання суду касаційної інстанції може брати участь захисник.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Суд касаційної інстанції повинен розглянути справу, що надійшла за касаційною скаргою або поданням, у день, призначений судом першої інстанції. В разі особливої складності справи або в інших виняткових випадках розгляд справи може бути перенесено за ухвалою судової колегії або постановою голови Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил не більш як на десять днів, за ухвалою судової колегії або постановою Голови Верховного Суду України чи його заступника - не більш як на один місяць.
Про зміну дати розгляду справи суд касаційної інстанції завчасно повідомляє осіб, які беруть участь у справі.
(Доповнено статтею 3581 згідно з
Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
із змінами, внесеними згідно із
законами України від
15.12.92 р. N 2857-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Касаційна інстанція розглядає справу у відкритому судовому засіданні з додержанням вимог статті 20 цього Кодексу.
Головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа підлягає розгляду. Після цього він встановлює, хто з'явився в справі і чи були повідомлені про час розгляду справи особи, вказані в статті 358 цього Кодексу, залежно від чого суд вирішує питання про можливість розгляду справи. Далі головуючий оголошує склад суду, прізвище прокурора, перекладача і опитує осіб, які з'явилися в справі, чи є у них заяви про відвід. Ці заяви суд розв'язує відповідно до статей 54 - 58, 61 - 63 цього Кодексу.
Головуючий опитує осіб, що з'явилися в справі, чи є у них клопотання. Відносно заявлених клопотань суд виносить ухвалу.
Розгляд справи починається доповіддю одного з членів суду, який викладає суть справи і основні доводи скарги або подання. Коли справа розглядається за поданням, то після доповіді члена суду прокурор обгрунтовує подання. Якщо подано додаткові матеріали, суд знайомить з ними прокурора, а також інших осіб, які беруть участь у розгляді справи. Потім підсудний, його захисник, потерпілий і його представник, цивільний позивач і цивільний відповідач або їх представники, якщо вони беруть участь у засіданні, дають пояснення. Після цих пояснень прокурор висловлює міркування щодо вироку у справі. Заслухавши пояснення учасників процесу і міркування прокурора, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали.
Розпорядок судового засідання і заходи, які застосовуються до порушників, визначаються відповідно до статей 271 і 272 цього Кодексу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Касаційна інстанція може прийняти від прокурора або від учасників процесу до свого розгляду матеріали, яких раніше не було в справі, коли ці матеріали можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.
Якщо пропущений строк на оскарження вироку судом першої інстанції буде відновлений, а за поданням прокурора або скаргами учасників процесу в справі вже винесено касаційну ухвалу, касаційна інстанція зобов'язана прийняти скаргу до свого провадження і винести по ній додаткову касаційну ухвалу.
У випадках, коли додаткова касаційна ухвала тягне за собою скасування або зміну раніше винесеної касаційної ухвали, суд виносить окрему ухвалу, якою доводить про це до відома голови відповідного суду для вирішення питання про принесення протесту.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
При розгляді справи в касаційному порядку суд перевіряє законність та обгрунтованість вироку за наявними в справі і додатково поданими матеріалами. Суд не зв'язаний доводами касаційної скарги чи поданням і перевіряє справу в повному обсязі щодо всіх засуджених, в тому числі і тих, які скарг не подали і щодо яких не принесено касаційного подання.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92
р. N 2857-XII)
В результаті розгляду справи в касаційному порядку суд ухвалює одно з таких рішень: залишає вирок без зміни, а скаргу чи подання - без задоволення; скасовує вирок і направляє справу на нове розслідування або на новий судовий розгляд; скасовує вирок і закриває справу; змінює вирок.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Суд при розгляді справи в касаційному порядку може пом'якшити призначене судом першої інстанції покарання або застосувати закон про менш тяжкий злочин, але не вправі посилити покарання, а так само застосувати закон про більш тяжкий злочин.
Вирок може бути скасовано в зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або за м'якістю покарання лише у випадках, коли на цих підставах вніс подання прокурор або скаргу потерпілий.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Виправдувальний вирок може бути скасований в касаційному порядку не інакше як за поданням прокурора або за скаргою потерпілого, або за скаргою особи, виправданої по суду.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92
р. N 2857-XII)
Підставами для скасування чи зміни вироку при розгляді справи в касаційному порядку є: однобічність або неповнота дізнання, попереднього чи судового слідства; невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи; істотне порушення кримінально-процесуального закону; неправильне застосування кримінального закону; невідповідність призначеного судом покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Однобічним або неповним визнається дізнання, попереднє чи судове слідство, коли залишились недослідженими такі обставини, з'ясування яких може мати істотне значення для справи.
Дізнання, попереднє чи судове слідство у всякому разі визнається однобічним і неповним:
1) коли не були допитані особи, показання яких мають істотне значення для справи, а також не були витребувані документи, речові докази або інші матеріали для підтвердження або спростування обставин, які мають істотне значення для справи;
2) коли не були досліджені обставини, зазначені в ухвалі суду, який направив справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд;
3) коли необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових матеріалів, поданих при розгляді справи в суді касаційної інстанції;
4) коли не була з'ясована з достатньою повнотою особа обвинуваченого (підсудного).
Вирок вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам справи:
1) коли висновки суду не підтверджуються доказами, розглянутими в судовому засіданні;
2) коли суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
3) коли при наявності суперечних доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
4) коли висновки суду, які викладені у вироку, містять істотні суперечності.
Вирок на зазначених підставах підлягає скасуванню лише в тих випадках, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи могла вплинути на вирішення питання про винність засудженого або невинність виправданого, на правильність застосування кримінального закону або на визначення міри покарання.
Істотними порушеннями кримінально-процесуального закону є такі порушення, які обмежили засудженого в здійсненні його права на захист або обмежили права потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, або інакше перешкоджали чи могли перешкодити суду об'єктивно, повно та всебічно розглянути справу і винести законний і обгрунтований вирок.
Вирок у всякому разі належить скасувати:
1) якщо справу не було закрито при наявності підстав, передбачених статтею 282 цього Кодексу;
2) якщо справу розглянуто в незаконному складі суду;
3) якщо справу розглянуто у відсутності підсудного в тих випадках, коли за законом його присутність обов'язкова;
4) якщо справу розглянуто судом без участі захисника в тих випадках, коли за законом його участь обов'язкова;
5) якщо справу розглянуто без участі перекладача в тих випадках, коли підсудний не володіє мовою, на якій провадилося судочинство;
6) якщо порушено таємницю наради суддів у нарадчій кімнаті;
7) якщо вирок суду не підписаний ким-небудь з членів суду;
8) якщо в справі відсутній протокол судового засідання або якщо він не підписаний головуючим чи секретарем;
9) якщо суд порушив вимоги статей цього Кодексу, які встановлюють: відкритий судовий розгляд справи, обов'язковість пред'явлення обвинувачення та пред'явлення обвинуваченому матеріалів попереднього слідства, незмінність складу суду в справі, надання підсудному права на захисну промову при відсутності захисника, а також надання підсудному останнього слова.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 22.04.93
р. N 3129-XII)
Неправильним застосуванням кримінального закону, що тягне за собою скасування або зміну вироку, є:
1) незастосування судом кримінального закону, який підлягає застосуванню;
2) застосування кримінального закону, який не підлягає застосуванню;
3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змістові.
Невідповідним тяжкості злочину та особі засудженого визнається таке призначене судом покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею кримінального закону, але за своїм розміром є явно несправедливим як внаслідок м'якості, так і суворості покарання.
Касаційна інстанція скасовує обвинувальний вирок і закриває справу у випадках, зазначених у статтях 6, 7, 71, 72, 8, 9, і 10 цього Кодексу, а також закриває справу повністю або частково у випадках, коли визнає, що зроблені судом першої інстанції висновки не підтверджуються матеріалами справи і що при цьому новий розгляд справи у відповідній частині не може дати достатніх даних для винесення обвинувального вироку.
Якщо касаційна інстанція скасовує обвинувальний вирок і закриває справу за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину при умові, що особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, розглянута справа направляється прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX)
Касаційна інстанція має право змінити вирок і пом'якшити призначене покарання, коли визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого.
Касаційна інстанція вправі також змінити кваліфікацію злочину, зазначену у вироку, не застосовуючи закону про більш тяжкий злочин.
Скасовуючи вирок з направленням справи на новий розгляд, суд зазначає в ухвалі, чи повинно бути провадження в справі почато з додаткового дізнання або попереднього слідства, з віддання до суду чи судового розгляду.
В разі скасування вироку з направленням справи на додаткове розслідування, справа надсилається прокуророві через суд, який постановив вирок.
У випадку скасування вироку в результаті порушень, які допущені при розгляді справи в суді, справа направляється для нового розгляду в суд, який постановив вирок, але в іншому складі або в інший суд.
Вказівки суду, який розглядає справу в касаційному порядку, є обов'язковими при додатковому розслідуванні і при повторному розгляді справи судом.
Суд, що розглядає справу в касаційному порядку, не вправі встановлювати або вважати доведеними факти, які не були встановлені у вироку або відкинуті ним, а так само не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу і про переваги одних доказів над іншими, про застосування судом першої інстанції того або іншого кримінального закону і про міру покарання.
Після скасування першого вироку справа підлягає розгляду в загальному порядку.
Посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції допускається тільки при умові, якщо перший вирок було скасовано за м'якістю покарання або в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за касаційним поданням прокурора або за скаргою потерпілого, а також, коли при новому розслідуванні справи після скасування вироку буде встановлено обставини, що свідчать про вчинення обвинуваченим більш тяжкого злочину.
Вдруге винесений вирок може бути оскаржений і на нього може бути внесено подання на загальних підставах.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
По справі, розглянутій в касаційному порядку, суд постановляє ухвалу з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 цього Кодексу.
Касаційна ухвала складається з вступної, мотивувальної і резолютивної частин, в яких повинні бути зазначені:
1) місце і час постановлення ухвали;
2) назва і склад суду, що постановив ухвалу, прокурор та інші особи, які брали участь у розгляді справи в засіданні касаційної інстанції;
3) зміст резолютивної частини вироку;
4) особа, яка подала касаційну скаргу або подання;
5) суть скарги або подання;
6) матеріали, подані в порядку статті 361 цього Кодексу, якщо суд поклав їх в основу свого рішення;
7) короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні;
8) висновки суду касаційної інстанції по скарзі чи поданню;
9) докладні мотиви прийнятого судом рішення;
10) результати розгляду справи.
При залишенні скарги чи подання без задоволення в ухвалі касаційної інстанції повинні бути зазначені підстави, в силу яких скарга чи подання визнані неправильними.
При скасуванні або зміні вироку в ухвалі повинно бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необгрунтованість вироку.
Направляючи справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, касаційна інстанція повинна зазначити в ухвалі ті обставини, які належить з'ясувати, і ті процесуальні дії, які для цього належить виконати.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X,
від 20.03.85 р. N 8627-X;
Законом України від 15.12.92 р. N
2857-XII)
Після складення ухвали і підписання її всіма членами суду суд повертається до залу судового засідання, де ухвалу оголошує один з членів суду.
У виняткових випадках в справах, які вимагають значного часу для складення ухвали, суд має право при розгляді справи обмежитися складенням і оголошенням лише резолютивної частини ухвали, яку підписують всі члени суду з тим, щоб не пізніше п'яти днів була складена і оголошена учасникам судового розгляду повна мотивована ухвала суду. Про час оголошення мотивованої ухвали повинно бути зазначено в раніше складеній резолютивній частині ухвали.
Член суду касаційної інстанції, залишившись при окремій думці, вправі викласти її письмово в нарадчій кімнаті. Ця окрема думка приєднується до справи і не підлягає оголошенню.
Окрема думка доводиться до відома голови відповідного суду для вирішення питання про принесення протесту в порядку нагляду.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Ухвала касаційної інстанції є остаточною і може бути опротестована лише в порядку нагляду.
Ухвала надсилається не пізніше трьох діб після її винесення, а у випадках, передбачених частиною 2 статті 379 цього Кодексу, - після складення і оголошення мотивованої ухвали разом з справою, касаційною скаргою або поданням і додатково поданими матеріалами до суду, який постановив вирок, для виконання.
Якщо на підставі ухвали касаційної інстанції засуджений підлягає звільненню з-під варти, копія ухвали надсилається протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання.
Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії ухвали повідомити суд, який виніс вирок, про звільнення ув'язненого з-під варти на виконання ухвали касаційної інстанції.
Суд першої інстанції зобов'язаний перевірити виконання ухвали касаційної інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Суд, що розглядає справу в касаційному порядку, при наявності підстав, передбачених статтею 232 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Окремі скарги та подання касаційна інстанція розглядає в такому ж порядку, як і касаційні скарги та подання.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
(Назва глави із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Перегляд у порядку нагляду вироку, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, допускається лише за протестом того прокурора, голови суду та їх заступників, яким це право надано законодавством України.
Протести мають право приносити:
1) Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор України, їх заступники - на вироки, ухвали і постанови будь-якого суду, що діє на території України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду України;
2) голова Верховного суду Республіки Крим, обласного, голова Київського і Севастопольського міських судів та їх заступники, прокурор Республіки Крим, прокурор області, прокурори міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та заступники цих прокурорів - на вироки, ухвали і постанови районних (міських) міжрайонних (окружних) судів і касаційні ухвали судової колегії у кримінальних справах Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів.
Голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил, військовий прокурор (на правах прокурора області) вправі принести протест на вирок, ухвалу і постанову військового суду гарнізону.
Протест може бути доповнений або змінений особою, що його принесла. Протест, який приніс прокурор, може бути доповнений або змінений також вищестоящим прокурором.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Перегляд у порядку нагляду обвинувального вироку, ухвали і постанови суду в зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин, через м'якість покарання або з інших підстав, що тягнуть за собою погіршення становища засудженого, а також виправдувального вироку або ухвали чи постанови суду про закриття справи допускається лише протягом року після набрання ними законної сили.
Перегляд у порядку нагляду обвинувального вироку, ухвали і постанови суду з інших підстав строком не обмежується.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Для вирішення питання про принесення протесту в порядку нагляду особи, зазначені в статті 384 цього Кодексу, мають право витребувати справи з відповідного суду.
Право витребування справи чи категорії справ з районного (міського) народного суду належить також районним і міським прокурорам та їх заступникам, які можуть звертатися з поданням до вищестоящого прокурора про принесення протесту в порядку нагляду.
Якщо особа, яка витребувала справу в порядку нагляду, не встановить в ній підстав для принесення протесту, вона повідомляє про це особу, підприємство, установу або організацію, за клопотанням яких була витребувана справа для перевірки, з зазначенням мотивів відмови і повертає справу у відповідний суд.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від
16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор України та їх заступники вправі зупинити до вирішення справи в порядку нагляду виконання опротестованих вироку, ухвали і постанови будь-якого суду України, крім постанови Пленуму Верховного Суду України.
Голова Верховного Суду України, Генеральний прокурор України, їх заступники, голова Верховного суду Республіки Крим, голова обласного, Київського і Севастопольського міських судів, голова військового суду регіону, Військово-Морських Сил, прокурор Республіки Крим, прокурор області, міст Києва, Севастополя та прирівняні до них прокурори при наявності достатніх підстав, що свідчать про порушення закону, мають право одночасно з витребуванням кримінальної справи зупинити виконання вироку, ухвали і постанови суду до їх опротестування, але на строк не більш як три місяці або до розгляду протесту в суді.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-Х;
законами України від 15.12.92 р. N
2857-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Справи в порядку нагляду розглядають:
1) президія Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського, Севастопольського міських судів - за протестами Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора України та їх заступників, голови Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського, Севастопольського міських судів та їх заступників, прокурора Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя, заступників цих прокурорів на вироки і ухвали районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, на постанови суддів та касаційні ухвали Верховного суду Республіки Крим, обласних судів, Київського, Севастопольського міських судів;
2) військовий суд регіону, Військово-Морських Сил - за протестами Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора України, їх заступників, голови військового суду регіону, Військово-Морських Сил, військового прокурора (на правах прокурора області) на вироки, ухвали і постанови військових судів гарнізонів;
3) судова колегія в кримінальних справах і військова колегія Верховного Суду України - за протестами Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора України, їх заступників - відповідно на вироки і ухвали районних (міських) судів, міжрайонних (окружних) судів, Верховного суду Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів, міжобласного суду, військових судів гарнізонів, регіонів, Військово-Морських Сил, а також на постанови президій Верховного суду Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських судів і постанови суддів;
4) Пленум Верховного Суду України - за протестами Голови Верховного Суду України, Генерального прокурора України, їх заступників на вироки і ухвали судової колегії у кримінальних справах Верховного Суду України і на постанови суддів цього ж суду.
Якщо в розгляді даної справи в суді першої інстанції або в касаційному порядку брала участь більшість членів президії Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського, Севастопольського міських судів , голова цього суду або прокурор Республіки Крим, області, міст Києва, Севастополя при наявності підстав для принесення протесту направляє справу з поданням відповідно Голові Верховного Суду України або Генеральному прокурору України для вирішення питання про принесення протесту в порядку нагляду у Верховний Суд України. У тих випадках, коли протест по такій справі принесено Генеральним прокурором України, Головою Верховного Суду України або їх заступниками, справа розглядається у порядку нагляду судовою колегією в кримінальних справах Верховного Суду України.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Підставами для скасування чи зміни вироку, ухвали або постанови суду при розгляді справи в порядку нагляду є обставини, перелічені в статті 367 цього Кодексу.
Вироки, ухвали і постанови суду першої інстанції, а також ухвали і постанови касаційної інстанції і наглядної інстанції підлягають скасуванню або зміні, коли суд, розглядаючи протест, визнає, що цим вироком, ухвалою або постановою прийнято незаконне або необгрунтоване рішення судом першої інстанції, необгрунтовано залишені в силі, скасовані або змінені вищестоящим судом попередні ухвали, постанови чи вирок у справі або якщо при розгляді справи в касаційній чи наглядній інстанції були допущені порушення закону, які вплинули або могли вплинути на правильність винесеної ним ухвали чи постанови.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
В розгляді кримінальних справ у порядку нагляду президією Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військовим судом регіону, Військово-Морських Сил обов'язково беруть участь прокурори Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя або їх заступники, військові прокурори (на правах прокурора області) або їх заступники, які підтримують принесені ними чи вищестоящим прокурором протести або висловлюють свої міркування у справі, що розглядається за протестом голови відповідного суду.
Протест у порядку нагляду в судовій колегії Верховного Суду України розглядається з участю прокурора.
При розгляді справи у порядку нагляду Пленумом Верховного Суду України участь Генерального прокурора України або його заступника є обов'язковою.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Справа в порядку нагляду розглядається президією Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військовим судом регіону, Військово-Морських Сил не пізніше двадцяти днів, а судовою колегією в кримінальних справах і військовою колегією Верховного Суду України - не пізніше одного місяця з дня надходження справи з протестом.
У необхідних випадках на засідання суду, що розглядає справу в порядку нагляду, для дачі пояснень можуть бути запрошені засуджений, виправданий, їх захисники, законні представники неповнолітніх, потерпілий і його представник, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники. Запрошеним на засідання особам забезпечується можливість ознайомлення з протестом.
Розгляд справи розпочинається доповіддю судді. У президії Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів та у військовому суді регіону, Військово-Морських Сил справу і протест доповідає член президії або суддя, який раніше не брав участі в розгляді даної справи. В судовій колегії в кримінальних справах і військовій колегії Верховного Суду України, його Пленумі справу і протест доповідає Голова, заступник Голови або суддя Верховного Суду України.
Після доповіді судді названі в частині 2 цієї статті особи дають пояснення. Потім прокурор підтримує принесений ним чи вищестоящим прокурором протест або висловлює свої міркування по справі, що розглядається за протестом голови суду чи його заступника.
Пленум Верховного Суду України і президія Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів виносять постанову, а судова колегія в кримінальних справах і військова колегія Верховного Суду України, військовий суд регіону, Військово-Морських Сил - ухвалу. Зміст постанови і ухвали повинен відповідати вимогам, зазначеним у статті 378 цього Кодексу.
Постанови Пленуму Верховного Суду України і президії Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів приймаються відкритим голосуванням більшістю голосів членів Пленуму чи президії, які беруть участь у голосуванні.
Ухвала судової колегії в кримінальних справах і військової колегії Верховного Суду України, військового суду регіону, Військово-Морських Сил підписується всіма суддями, а постанова президії Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів - головуючим. Постанова Пленуму підписується Головою Верховного Суду України і секретарем Пленуму. Ухвала або постанова суду приєднується до справи разом з протестом.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
При розгляді справи в порядку нагляду член суду, залишившись при окремій думці, може викласти її письмово. Окрема думка приєднується до справи і доводиться до відома Голови Верховного Суду України для вирішення питання про принесення протесту.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
В результаті розгляду справи в порядку нагляду суд може: залишити протест без задоволення; скасувати вирок і всі дальші судові ухвали та постанови і закрити справу або передати її на нове розслідування чи новий судовий розгляд; скасувати касаційну ухвалу, а також дальші судові ухвали та постанови, якщо їх було винесено, і передати справу на новий касаційний розгляд; скасувати ухвали і постанови, винесені в порядку нагляду, і залишити в силі, із зміною або без зміни, вирок суду і касаційну ухвалу; внести зміни до вироку, ухвали або постанови суду.
Якщо суд в результаті розгляду справи в порядку нагляду скасовує обвинувальний вирок і закриває справу за недоведеністю участі засудженого у вчиненні злочину при умові, що особа, яка вчинила цей злочин, залишається не виявленою, справа направляється прокурору для вжиття заходів до встановлення особи, винної у вчиненні цього злочину.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
При розгляді справи в порядку нагляду суд не зв'язаний доводами протесту і перевіряє справу в повному обсягу, відповідно до статті 363 цього Кодексу.
Суд при розгляді справи в порядку нагляду може пом'якшити призначене засудженому покарання або застосувати закон про менш тяжкий злочин, але не вправі посилити покарання, а так само застосувати закон про більш тяжкий злочин.
Якщо в справі засуджено або виправдано декількох осіб, суд не має права скасувати вирок, ухвалу чи постанову з метою погіршення становища тих виправданих або засуджених, щодо яких не принесено протесту.
Визнавши неправильним виправдання підсудного чи закриття справи в суді першої інстанції або призначення засудженому покарання, яке за своєю м'якістю не відповідає вчиненому, суд вправі, з додержанням умов, передбачених статтею 385 цього Кодексу, скасувати вирок чи ухвалу і направити справу для нового розгляду відповідно в суд першої інстанції або касаційної інстанції. При цьому, повертаючи справу в суд першої інстанції, суд наглядної інстанції повинен вказати стадію, з якої справа повертається на новий розгляд.
Коли безпідставне закриття справи або незаконне пом'якшення покарання засудженому було допущено при розгляді справи в порядку нагляду, вищестояща наглядна інстанція вправі скасувати ухвалу чи постанову нижчестоящої наглядної інстанції і залишити в силі, із зміною або без зміни, вирок суду і касаційну ухвалу.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Вказівки суду, який розглядає справу в порядку нагляду, є обов'язковими при додатковому розслідуванні і при повторному розгляді справи судом.
Суд, що розглядає справу в порядку нагляду, не вправі встановлювати або вважати доведеними факти, які не були встановлені у вироку або відкинуті ним, а так само не вправі вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність обвинувачення, про достовірність чи недостовірність того або іншого доказу і про переваги одних доказів над іншими, про застосування судом першої інстанції того або іншого кримінального закону і про міру покарання.
Суд при розгляді справи в порядку нагляду, скасовуючи касаційну ухвалу, не вправі визначити наперед висновки, що їх може зробити касаційна інстанція при повторному розгляді справи.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Суд, що розглядає справу в порядку нагляду, при наявності підстав, передбачених статтею 232 цього Кодексу, виносить окрему ухвалу (постанову).
(Доповнено статтею 3951 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Розгляд справи судом першої інстанції після скасування першого вироку наглядною інстанцією і посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин здійснюються з додержанням правил, передбачених статтею 377 цього Кодексу.
Вироки, ухвали і постанови суду, що набрали законної сили, можуть бути скасовані в зв'язку з нововиявленими обставинами.
Нововиявленими обставинами вважаються:
1) фальшивість доказів, неправильність показань свідка або висновку експерта, на яких грунтується вирок;
2) зловживання суддів, які винесли вирок, ухвалу чи постанову, а також зловживання прокурора, слідчого чи особи, яка провадила дізнання в даній справі;
3) всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні вироку, ухвали або постанови і які самі по собі або разом з раніше виявленими обставинами, доводять неправильність засудження або виправдання підсудного.
Зловживання прокурорів, слідчих, осіб, що провадили дізнання, та суддів є підставою для перегляду справи тільки тоді, коли ці зловживання встановлені судовим вироком, який набрав законної сили, а при неможливості постановлення судового вироку - матеріалами розслідування.
Перегляд виправдувального вироку допускається лише протягом встановлених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності і не пізніше одного року з дня виявлення нових обставин.
При наявності доказів, які підтверджують, що особа вчинила більш тяжкий злочин, ніж той, за який вона була засуджена, справа може бути відновлена в зв'язку з нововиявленими обставинами тільки протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності, встановленого для цього більш тяжкого злочину.
При наявності доказів, які підтверджують невинність засудженого або вчинення ним менш тяжкого злочину, відновлення справи в зв'язку з нововиявленими обставинами строками не обмежене.
Смерть засудженого не є перешкодою до перегляду справи в інтересах реабілітації засудженого.
Заяви про перегляд справи заінтересовані особи, підприємства, установи, організації і посадові особи подають прокуророві.
Прокурор у всіх випадках, коли йому стануть відомі нові обставини в справі, зобов'язаний особисто або через органи дізнання чи слідчих провести необхідне розслідування цих обставин.
Про призначення розслідування нововиявлених обставин виноситься постанова, і розслідування провадиться за правилами, встановленими цим Кодексом для проведення попереднього слідства.
Закінчивши розслідування нововиявлених обставин, районний, міський прокурор при наявності підстав для відновлення справи направляє її разом з матеріалами розслідування або вироком, що набрав законної сили, яким винні у зловживанні або фальсифікації доказів у справі уже засуджені, і своїм висновком відповідно прокуророві Республіки Крим, прокуророві області, прокуророві міст Києва чи Севастополя, військовому прокурору (на правах прокурора області), який і вирішує питання про принесення протесту до Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, військового суду регіону, Військово-Морських Сил.
Справи, в яких вирок винесено Верховним судом Республіки Крим, обласним, Київським, Севастопольським міськими, міжобласним судом, військовим судом регіону, Військово-Морських Сил, прокурор Республіки Крим, прокурор області або прокурор міст Києва, Севастополя, військовий прокурор (на правах прокурора області) направляє Генеральному прокурору України, який вирішує питання про принесення протесту до Верховного Суду України.
Коли прокурор не вбачає підстав для перегляду справи в зв'язку з нововиявленими обставинами, він відмовляє в цьому своєю мотивованою постановою, про що повідомляє осіб та підприємства, установи, організації, які подали заяви. Ця постанова прокурора може бути оскаржена вищестоящому прокуророві.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 15.12.92 р. N 2857-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Протест прокурора про перегляд справи в зв'язку з нововиявленими обставинами розглядається судом за правилами, встановленими для перегляду справ у порядку нагляду. Проте суд не може вносити у вирок змін, які випливають з нововиявлених обставин.
Попередній розгляд справи в касаційному порядку чи в порядку нагляду не перешкоджає її розгляду в тій же судовій інстанції в порядку відновлення в зв'язку з нововиявленими обставинами.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на касаційне оскарження та внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання. В разі подачі касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи касаційною інстанцією.
У тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декількох підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення касаційною інстанцією ухвали.
Вирок, який не підлягає касаційному оскарженню, набирає сили з моменту його проголошення.
Обвинувальний вирок виконується після набрання ним законної сили.
До набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває під вартою, не може бути переведений в місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості.
Виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, виконуються негайно після проголошення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України
від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Ухвала і постанова суду першої інстанції набирають законної сили і виконуються після закінчення строку на касаційне оскарження і внесення касаційного подання або, в разі подачі окремої скарги чи внесення окремого подання, - після розгляду їх вищестоящим судом.
Ухвали і постанови касаційної і наглядної інстанцій набирають законної сили негайно після їх оголошення.
Ухвала і постанова суду, які не підлягають оскарженню, набирають сили і виконуються негайно після їх винесення.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від 15.12.92
р. N 2857-XII)
Вирок, ухвала і постанова суду, що набрали законної сили, є обов'язковими для всіх державних і громадських підприємств, установ і організацій, посадових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
Законом України від 15.12.92 р. N 2857-XII)
Вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніш як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з касаційної інстанції.
Суд разом з своїм розпорядженням про виконання обвинувального вироку надсилає копію вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок.
З метою забезпечення виховного впливу вироку суд надсилає його копію в необхідних випадках на підприємство, в установу, організацію за місцем роботи засудженого.
У разі умовного засудження відповідно до статті 45 Кримінального кодексу України або застосування відстрочки виконання вироку до позбавлення волі відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України суд надсилає копію вироку органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого, а щодо неповнолітнього - також і комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів для здійснення контролю за поведінкою засудженого. Крім того, копія вироку надсилається громадським організаціям або трудовому колективу, яким засудженого передано на перевиховання і виправлення, або трудовому колективу чи особі, на яких судом покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Якщо у виправданого або у особи, щодо якої справа закрита, були вилучені документи, цінності та інші предмети чи був накладений арешт на майно, копія вироку, що набрав законної сили, або ухвала касаційної інстанції направляються відповідним органам для повернення вилучених документів, цінностей та інших предметів, а також для зняття арешту з майна.
Вирок не може бути звернено до виконання або виконуватися в частині засудження за діяння, карність якого була усунута нововиданим кримінальним законом.
Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на народного суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.
Органи, що виконують вирок або ухвалу, повідомляють суд, який постановив вирок або ухвалу, про виконання вироку чи ухвали.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
Законом України від 07.07.92 р. N 2547-XII)
Виконання вироку про засудження особи до позбавлення волі, вислання чи заслання або до виправних робіт може бути відстрочене:
1) при тяжкій хворобі засудженого, яка перешкоджає відбуттю покарання, - до його видужання;
2) при вагітності засудженої на момент виконання вироку - на строк не більше одного року;
3) при наявності у засудженої малолітніх дітей - до досягнення трирічного віку;
4) коли негайне відбуття покарання може потягти за собою винятково тяжкі наслідки для засудженого або його сім'ї в силу особливих обставин (пожежа, стихійне лихо, тяжка хвороба або смерть єдиного працездатного члена сім'ї) - на строк, встановлений судом, але не більше одного року з дня набрання вироком законної сили.
Відстрочка виконання вироку не допускається щодо особливо небезпечних рецидивістів, а також щодо осіб, засуджених за особливо небезпечні державні злочини, незалежно від строку покарання, і щодо осіб, засуджених за інші тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років.
Сплата штрафу може бути відстрочена або розстрочена не більше як на один рік у тому разі, коли засуджений не може сплатити його негайно.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 21.07.72 р. N
862-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
Звільнення від покарання і пом'якшення покарання у випадках, передбачених частинами 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу України, провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.
Ухвала суду про звільнення від покарання або пом'якшення покарання грунтується тільки на обставинах справи, встановлених судом при постановленні вироку, та їх юридичній оцінці, яку дано цим судом.
(Доповнено статтею 4051 згідно із
Законом
України від 07.07.92 р. N 2547-XII)
Коли особу, яка позбавлена волі за вироком суду, під час відбуття покарання поміщено до лікарні в зв'язку з душевною або іншою хворобою, то час перебування засудженого в лікувальній установі зараховується в строк позбавлення волі.
Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням відповідно до статей 52 і 53 Кримінального кодексу України застосовуються суддею районного (міського) суду за місцем відбуття покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії або комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, а щодо осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, - також і за спільним поданням адміністрації і громадських організацій за місцем роботи засудженого.
Умовно-дострокове звільнення від покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні, застосовуються суддею військового суду гарнізону за місцезнаходженням засудженого за поданням командування дисциплінарного батальйону.
Зазначені подання розглядаються судом в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду без витребування судової справи з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.
При розгляді судом спільного подання органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії в справах неповнолітніх суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду цього подання.
Якщо суд відмовить в умовно-достроковому звільненні засудженого від покарання або заміні невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням, розгляд повторного подання в цьому питанні щодо осіб, засуджених за тяжкі злочини до позбавлення волі на строк не нижче п'яти років, може мати місце не раніше як через рік з дня винесення постанови про відмову, а щодо засуджених за інші злочини та неповнолітніх засуджених - не раніше як через шість місяців.
Постанова суду про умовно-дострокове звільнення від покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким покаранням оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.
В разі опротестування зазначеної постанови виконання її зупиняється.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 21.07.72 р. N
862-VIII,
від 23.03.77 р. N 1851-IX,
від 16.04.84 р. N
6834-Х;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці відповідно до частин 1, 2 і 3 статті 522 Кримінального кодексу України застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів при наявності зобов'язання засудженого зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довести своє виправлення.
Якщо суд відмовить в умовному звільненні з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням засудженого до праці, розгляд повторного подання в цьому питанні провадиться за умов, передбачених у частині 5 статті 407 цього Кодексу.
Розгляд подання про умовне звільнення з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці осіб, які були умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці або умовно звільнені з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці і направлення для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, у випадках, передбачених законом, може мати місце не раніш як через один рік з дня винесення постанови про направлення в місця позбавлення волі.
(Доповнено статтею 4071 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України
від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Коли особа, засуджена до позбавлення волі або направлення у виховно-трудовий профілакторій, під час відбуття покарання захворіла на хронічну душевну або іншу тяжку хворобу, яка перешкоджає відбуттю покарання, суддя районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи чи виховно-трудового профілакторію на підставі висновку лікарської комісії вправі винести постанову про звільнення цієї особи від дальшого відбуття покарання.
При звільненні від дальшого відбуття покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру чи передати його на піклування органів охорони здоров'я.
Якщо на душевну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбуття покарання.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Звільнення від дальшого відбування покарання осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці або умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, які дістали інвалідність першої чи другої групи, або направлення таких осіб для відбування позбавлення волі з підстав, передбачених у статті 1091 Виправно-трудового кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем їх роботи за поданням органу, що відає виконанням покарання, на підставі висновку лікарсько-трудової експертної комісії.
(Доповнено статтею 4081 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX;
із змінами, внесеними згідно із
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Скасування умовного засудження і направлення засудженого для відбування покарання, призначеного вироком, відповідно до частин 5 і 6 статті 45 Кримінального кодексу України провадиться суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього - за спільним поданням органу внутрішніх справ і комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу, яким засудженого передано на перевиховання і виправлення, або трудового колективу, на який судом покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Скасування відстрочки виконання вироку до позбавлення волі і направлення засудженого для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, відповідно до частини 5 статті 461 Кримінального кодексу України провадиться суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу внутрішніх справ, комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів або трудового колективу, на який покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Звільнення від покарання засудженого, щодо якого виконання вироку відстрочено, відповідно до частини 6 статті 461 Кримінального кодексу України провадиться суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу внутрішніх справ, а щодо неповнолітнього - за спільним поданням органу внутрішніх справ і комісії в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
При розгляді передбачених у цій статті питань у судовому засіданні беруть участь представники органів, які здійснюють контроль за поведінкою засуджених, а також представники відповідних громадських організацій і трудових колективів або особа, на яку покладено обов'язок по нагляду за засудженим і проведенню з ним виховної роботи.
Постанова судді в цих питаннях оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.
(Доповнено статтею 4082 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
із
змінами, внесеними згідно із
законами України від 17.06.92 р. N
2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Відстрочка відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, відповідно до статті 462 Кримінального кодексу України застосовується суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженої за поданням органу, що відає виконанням покарання, погодженим з прокурором.
Скасування відстрочки відбування покарання вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років, у випадках, передбачених частинами четвертою і п'ятою статті 462 Кримінального кодексу України, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем проживання засудженої за поданням органу внутрішніх справ.
Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які підтверджують підстави застосування або скасування відстрочки відбування покарання, і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої.
Постанова судді з питань, передбачених цією статтею, оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.
(Доповнено статтею 4083 згідно із
Законом
України від 27.07.94 р. N 137/94-ВР)
Питання про відстрочку виконання вироку, відповідно до статті 405 цього Кодексу про розстрочення чи відстрочку сплати штрафу, про неприведення до виконання вироку у випадках, передбачених частиною 3 статті 49 Кримінального кодексу України і частиною 6 статті 404 цього Кодексу, а також всякого роду сумніви і суперечки, що виникають при виконанні вироку, включаючи застосування кримінального закону, що має зворотну силу, відповідно до частин 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу України, вирішується судом, який постановив вирок.
Коли вирок виконується за межами району суду, який постановив вирок, ці питання розв'язує суддя районного (міського) суду, а щодо осіб, засуджених військовими судами, - суддею військового суду гарнізону за місцем виконання вироку.
Приведення у відповідність з новим законом, який звільняє від покарання або пом'якшує покарання, вироку щодо осіб, які відбувають покарання, вирішується в порядку, передбаченому частинами 2 і 3 статті 54 Кримінального кодексу України, ухвалою суду за місцем відбування покарання.
Питання про звільнення засудженого від відбування покарання в зв'язку з хворобою чи інвалідністю, відповідно до статей 408 і 4081 цього Кодексу, вирішуються суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання незалежно від того, яким судом було винесено вирок.
Питання про звільнення від покарання або заміну покарання більш м'яким, відповідно до частини 2 статті 46 Кримінального кодексу України, вирішує суддя військового суду гарнізону за місцезнаходженням засудженого.
(Із змінами і доповненнями, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 07.07.92 р. N 2547-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Питання про направлення особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, в місця позбавлення волі відповідно до вироку в разі ухилення її від виконання вироку вирішується суддею районного (міського) суду за місцем затримання засудженого на підставі матеріалів органу внутрішніх справ.
Питання про направлення особи, умовно засудженої до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, і особи, умовно звільненої з місця позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, і особи, умовно звільненої з місця позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, для відбування позбавлення волі, призначеного вироком, в разі ухилення їх від роботи в місці, визначеному органами, які відають виконанням вироку, або систематичного чи злісного порушення ними трудової дисципліни, громадського порядку чи встановлених для них правил проживання відповідно до частини 5 статті 251 і частини 5 статті 522 Кримінального кодексу України вирішується суддею районного (міського) суду за місцем роботи умовно засудженого або умовно звільненого за спільним поданням органу, який відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Питання про направлення в місця позбавлення волі відповідно до вироку осіб, умовно засуджених до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, і осіб, умовно звільнених з місць позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, які самовільно виїхали за межі адміністративного району за місцем їх роботи, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем затримання засудженого на підставі матеріалів органу внутрішніх справ.
Передбачені цією статтею питання розглядаються судом з участю прокурора і представника органу, що відає виконанням покарання.
Постанова судді в цих питаннях є остаточною і оскарженню не підлягає, але може бути опротестована в порядку нагляду.
(Доповнено статтею 4091 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р.N 6834-Х;
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Зміна призначеного засудженому виду виправно-трудової установи з відповідним режимом шляхом переведення його з однієї виправно-трудової колонії в іншу колонію іншого виду режиму, з виховно-трудової колонії у виправно-трудову колонію, з виправно-трудової колонії в тюрму та із тюрми у виправно-трудову колонію за підставами, встановленими статтями 26, 46 і 47 Виправно-трудового кодексу України, провадиться суддею районного (міського) суду за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією або комісією в справах неповнолітніх при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Питання про заміну виправних робіт штрафом або громадською доганою відповідно до статті 29 Кримінального кодексу України, про заміну виправних робіт позбавленням волі відповідно до частини 2 статті 30 Кримінального кодексу України, про заміну штрафу виправними роботами або громадською доганою відповідно до статті 32 Кримінального кодексу України, про заміну невідбутого строку перебування у виховно-трудовому профілакторії позбавленням волі відповідно до статті 341 Кримінального кодексу України вирішуються суддею районного (міського) суду за поданням органу, що відає виконанням покарання, а про заміну виправних робіт за місцем роботи виправними роботами в інших місцях, що визначаються органами, які відають виконанням виправних робіт, відповідно до частини 1 статті 30 Кримінального кодексу України - суддею районного (міського) суду за поданням органу внутрішніх справ або за клопотанням громадської організації чи трудового колективу.
Всі питання, передбачені цією статтею, розглядаються судом за місцем виконання вироку з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.
Якщо справа розглядається судом за поданням адміністрації виправно-трудової установи, погодженим із спостережною комісією або комісією в справах неповнолітніх, суд повідомляє відповідну комісію про час і місце розгляду подання.
Після доповіді в справі суд заслухує пояснення викликаних осіб і висновок прокурора, потім у нарадчій кімнаті виносить постанову.
Постанова суду в зазначених питаннях оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.
Якщо суд відмовить у переведенні з тюрми у виправно-трудову колонію, з виправно-трудової колонії особливого режиму в колонію суворого режиму, з випрано-трудової колонії загального, посиленого або суворого режиму в колонію-поселення, повторний розгляд подання в цьому питанні може мати місце не раніше як через шість місяців з дня винесення постанови про відмову.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 27.06.61 р.,
від
10.09.62 р.,
від 30.08.71 р. N 117-VIII,
від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій або виховно-трудовій колонії, дисциплінарному батальйоні, а також про тимчасове переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму при необхідності провадження слідчих дій у справі про злочин, вчинений іншою особою, вирішуються слідчим або органом дізнання з санкції прокурора Республіки Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів у випадках залишення або переведення засудженого на строк до двох місяців, з санкції заступника Генерального прокурора України - до чотирьох місяців, а з санкції Генерального прокурора України - до шести місяців.
Якщо тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі або переведення його з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи в тюрму необхідно в зв'язку з розглядом справи в суді, ці питання вирішуються судом, в провадженні якого знаходиться справа.
(Доповнено статтею 4101 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X;
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
Питання, зв'язані з виконанням вироку, вирішуються судом у судовому засіданні з участю прокурора.
В судове засідання, як правило, викликається засуджений, а за його клопотанням і захисник. Якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову, викликається також при необхідності цивільний позивач і цивільний відповідач. Неявка цих осіб не зупиняє розгляду справи.
При вирішенні судом питання про звільнення від відбуття покарання в зв'язку з хворобою чи інвалідністю обов'язкова присутність представника лікарської комісії, що дала висновок про стан здоров'я засудженого.
Розгляд справи починається доповіддю суддів, після чого заслуховуються пояснення осіб, що з'явились в судове засідання, і думка прокурора. Потім суддя виходить до нарадчої кімнати для винесення постанови.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.09.62 р.,
від 23.03.77 р. N
1851-IX;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Питання про застосування примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами і відбувають покарання у виправно-трудовій установі, якщо примусове лікування не було їм призначене вироком суду відповідно до статті 14 Кримінального кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ними покарання за поданням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії.
Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного відповідно до частини 2 статті 14 Кримінального кодексу України або частини 2 статті 77 Виправно-трудового кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.
Суддя розглядає зазначені в цій статті питання з участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудової установи або медичного закладу, що звернулася з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого. Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань.
Після доповіді судді заслуховуються пояснення осіб, викликаних в судове засідання, і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову.
Постанова судді в цих питаннях оскарженню не підлягає, але може бути опротестована прокурором.
(Доповнено статтею 4111 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 01.07.77 р. N 1851-IX;
законами України
від 01.07.77 р. N 2281-IX,
від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
(згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР
від 30.08.71 р. N 117-VIII)
Коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов'язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до статті 43 Кримінального кодексу України. Це питання вирішується в порядку, передбаченому статтею 411 цього Кодексу: постановою судді районного (міського) суду, якщо всі вироки постановлені суддями одноособово; ухвалою районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, якщо хоча б один з вироків постановлено районним (міським), міжрайонним (окружним) чи військовим судом гарнізону в колегіальному складі; ухвалою Верховного суду Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського міських судів, якщо хоча б один з вироків постановлено Верховним судом Республіки Крим, обласним, Київським і Севастопольським міськими судами, міжобласним судом, військовим судом регіону, Військово-Морських Сил.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х;
у редакції Закону України від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Клопотання осіб, які відбули покарання, про погашення судимості і клопотання громадських організацій чи трудового колективу про дострокове зняття судимості, відповідно до статті 55 Кримінального кодексу України, розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.
Клопотання про погашення судимості розглядаються з участю особи, яка його порушила, а про дострокове зняття судимості - з участю також і представника громадської організації або трудового колективу, які порушили клопотання. Ці клопотання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи.
В розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неявка прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду клопотання суддею.
Після розгляду клопотань про погашення судимості та про дострокове зняття судимості суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголошується в судовому засіданні, і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про погашення або про дострокове зняття судимості.
Постанова судді про задоволення клопотання про погашення або дострокове зняття судимості чи про відмову в цьому є остаточною і оскарженню не підлягає.
Якщо суддя відмовить у погашенні чи достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
24.02.94 р. N 4018-XII)
Питання про включення до загального трудового стажу часу роботи в колонії-поселенні і відбування виправних робіт без позбавлення волі у випадках, передбачених відповідно статтями 33 і 103 Виправно-трудового кодексу України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання.
Зазначене питання розглядається суддею щодо особи, яка відбула покарання в колонії-поселенні, за спільним клопотанням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії при виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів, а щодо особи, яка відбула виправні роботи без позбавлення волі, - за її клопотанням. До клопотання повинні бути додані копія вироку, довідка про відбуття покарання і характеристика відповідно адміністрації колонії-поселення або адміністрації та громадської організації підприємства, установи чи організації про роботу і поведінку особи в період відбування нею покарання.
Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, а також орган, що відає виконанням покарання, який порушив клопотання, і особа, щодо якої вирішується питання.
В судовому засіданні головуючий оголошує клопотання, потім вислухуються пояснення особи, яка порушила клопотання, досліджуються докази і заслухується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи, після чого суддя виносить у нарадчій кімнаті мотивовану постанову.
Постанова судді може бути оскаржена або опротестована прокурором.
Копія постанови після набрання нею чинності видається особі, яка порушила клопотання.
(Доповнено статтею 4141 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII;
із змінами, внесеними згідно з Указом Президії
від
16.04.84 р. N 6834-X;
законами України від 17.06.92 р. N
2464-XII,
від 24.02.94 р. N 4018-XII)
Нагляд за законністю виконання вироків здійснюється прокурором.
Розпорядження прокурора, що стосуються виконання вироків, ухвал і постанов суду, обов'язкові для всіх органів і посадових осіб, які їх виконують.
Застосування примусових заходів медичного характеру, встановлених статтею 13 Кримінального кодексу України, до осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, або захворіли після вчинення злочину на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними, провадиться за ухвалою суду.
Примусові заходи медичного характеру застосовуються лише до осіб, які є суспільно небезпечними.
Попереднє слідство в справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особою в стані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення ними злочину, провадиться органами попереднього слідства за правилами, передбаченими статтями 111 - 130, 148 - 222 цього Кодексу.
При попередньому слідстві провадяться всі необхідні слідчі дії для всебічного і повного з'ясування обставин вчиненого суспільно небезпечного діяння і особи того, хто його вчинив, а також обставин, які характеризують цю особу та її душевне захворювання.
По закінченні попереднього слідства, якщо буде встановлено неосудність особи, що вчинила суспільно небезпечне діяння, складається постанова про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. В постанові повинні бути викладені всі обставини, які підтверджують вчинення цією особою суспільно небезпечного діяння, а також дані, які підтверджують, що ця особа захворіла на душевну хворобу. Ця постанова разом з справою надсилається прокуророві.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Одержавши справу з постановою, складеною відповідно до статті 417 цього Кодексу, прокурор:
1) погодившись з постановою, затверджує її і надсилає справу до суду;
2) визнавши, що психіатрична експертиза та інші докази, зібрані в справі, є недостатніми для того, щоб зробити висновок про психічний стан обвинуваченого, або що в справі не зібрано достатніх доказів про те, що суспільно небезпечне діяння, щодо якого провадилось попереднє слідство, вчинено даною особою, повертає справу з своєю письмовою вказівкою слідчому для проведення додаткового попереднього слідства.
Справи, що надійшли до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 418 цього Кодексу, суддя або голова суду, якщо погодиться з постановою слідчого, вносить безпосередньо в судове засідання, а при незгоді з цією постановою - вносить на розгляд розпорядчого засідання суду.
Розгляд зазначених справ провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та захисника за правилами, передбаченими главами 25 і 26 цього Кодексу.
Участь особи, щодо якої розглядається справа, не є обов'язковою і може мати місце лише в тому разі, якщо цьому не перешкоджає характер її захворювання.
В судовому засіданні допитуються свідки та перевіряються докази, що доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру. У необхідних випадках в судове засідання викликається експерт.
Якщо особа, щодо якої розглядається справа, викликана в судове засідання, суд вислухує її пояснення, а потім висновок експерта. Після закінчення судового слідства висловлює свою думку прокурор, потім захисник.
Заслухавши думку прокурора і захисника, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого порушена справа;
2) чи вчинено це діяння особою, щодо якої розглядається справа;
3) чи вчинила особа зазначене діяння в стані неосудності, чи захворіла вона після вчинення злочину на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання;
4) чи слід застосувати до цієї особи заходи медичного характеру і якщо слід, то які саме.
Коли буде встановлено, що дана особа вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності або після вчинення злочину захворіла на душевну хворобу, яка виключає застосування покарання, суд, коли визнає за потрібне, виносить ухвалу, а суддя - постанову про застосування до цієї особи примусових заходів медичного характеру, з зазначенням яких саме. Коли суд визнає непотрібним застосовувати примусові заходи медичного характеру, справу належить закрити, про що виноситься ухвала (постанова).
Якщо неосудність особи на момент вчинення суспільно небезпечного діяння або на час розгляду справи не встановлена, суд виносить ухвалу, а суддя - постанову про направлення справи для попереднього розслідування в загальному порядку.
Якщо вчинення суспільно небезпечного діяння особою, щодо якої розглядається справа, не буде доведене, суд своєю ухвалою, а суддя - постановою закриває справу.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
Скасування або зміна призначених судом примусових заходів медичного характеру може мати місце лише за ухвалою суду чи постановою судді, який застосував ці заходи, або суду за місцем лікування.
Скасування або зміна примусових заходів медичного характеру може мати місце, коли особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння в стані неосудності, видужала або коли в результаті змін в стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру.
Розгляд питання про скасування чи зміну примусових заходів медичного характеру провадиться за правилами статті 419 цього Кодексу за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядкований медичний заклад, де тримають дану особу. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів.
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 10.02 .88 р. N
5397-XI;
Законом України від 17.06.92 р. N 2464-XII)
Коли особа, щодо якої були застосовані примусові заходи медичного характеру внаслідок її душевного захворювання після вчинення злочину, видужає, то суд на підставі висновку медичної комісії в порядку статті 419 цього Кодексу виносить ухвалу, а суддя - постанову про скасування застосованого заходу медичного характеру та направлення справи для провадження попереднього слідства чи судового розгляду, якщо неосудність була встановлена під час судового слідства. Час перебування в медичній установі, якщо ця особа засуджена до позбавлення волі або виправних робіт, зараховується в строк відбуття покарання.
Ухвала (постанова) про відновлення справи може бути винесена в межах встановленої законом давності притягнення до кримінальної відповідальності.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
17.06.92 р. N 2464-XII)
На ухвалу, постанову, винесені суддею або судом в порядку, передбаченому цим розділом, може бути подано касаційну скаргу чи внесено касаційне подання прокурора в загальному порядку.
(У редакції Закону України
аїни від 15.12.92 р. N
2857-XII
(Доповнено розділом VII згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 24.01.67 р.;
назви розділу VII і
глави 35 із змінами, внесеними згідно з
Указом Президії Верховної Ради
Української РСР від 20.03.85 р. N 8627-X)
Порядок провадження у справах про злочини, передбачені частинами 1 статей 81, 82 і 83, частиною 1 статті 89, статтею 1081, статтею 114, частинами 1 статей 140, 141 і 143, частиною 1 статті 145, частиною 1 статті 148, частиною 1 статті 1482, статтею 1483, частиною 1 статті 1484, статтею 149, частиною 1 статті 154, частиною 1 статті 155, частиною 1 статті 1551, частиною 1 статті 1552, частиною 1 статті 1553, частинами 1 статей 1555, 1556 і 1557, частиною 1 статті 160, частиною 1 статті 161, частиною 1 статті 162, частиною 1 статті 1621, статтею 1961, частинами 1 і 2 статті 199, частиною 1 статті 206 Кримінального кодексу України, визначається загальними правилами цього Кодексу, за винятками, встановленими статтями цієї глави.
(Із змінами, внесеними згідно з указами Президії
Верховної
Ради Української РСР від 20.03.85 р. N
8627-X,
від 01.08.85 р. N 704-XI;
Законом Української РСР від
25.06.91 р. N 1255-XII,
законами України від 07.07.92 р. N
2547-XII,
від 16.10.92 р. N 2703-XII,
від 28.01.94 р. N
3888-XII,
від 16.12.94 р. N 299/94-ВР,
від 05.02.97 р. N
44/97-ВР,
від 14.09.2000 р. N 1945-III,
від 21.09.2000
р. N 1981-III)
У справах про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, органи дізнання не пізніш як у десятиденний строк встановлюють обставини вчиненого злочину і особу правопорушника, одержують пояснення від правопорушника, очевидців та інших осіб, витребують довідку про наявність або відсутність судимості у правопорушника, характеристику з місця його роботи або навчання та інші матеріали, які мають значення для розгляду справи в суді. У виняткових випадках, в разі неможливості у десятиденний строк зібрати необхідні матеріали, цей строк може бути продовжено відповідним прокурором, але не більш як до двадцяти днів.
У правопорушника відбирається зобов'язання з'являтися за викликами органів дізнання і суду та повідомляти їм про зміну місця проживання.
Про обставини вчиненого злочину складається протокол, в якому зазначаються: час і місце його складення; ким складено протокол; дані про особу правопорушника; місце і час вчинення злочину, його способи, мотиви, наслідки та інші істотні обставини; фактичні дані, що підтверджують наявність злочину і винність правопорушника; кваліфікація злочину за статтею Кримінального кодексу України. До протоколу приєднуються всі матеріали, а також список осіб, які підлягають виклику в суд.
Протокол затверджується начальником органу дізнання, після чого всі матеріали пред'являються правопорушнику для ознайомлення, про що робиться відповідна відмітка в протоколі, яка засвідчується підписом правопорушника. Протокол разом з матеріалами надсилається до суду з санкції прокурора або його заступника.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.04.84 р. N
6834-Х,
від 20.03.85 р. N 8627-X,
від 18.03.91 р. N
838-XII;
Законом України від 16.12.94 р. N 299/94-ВР)
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIII,
від 20.03.85 р.N 8627-X;
виключена згідно із Законом
України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
(Із змінами, внесеними згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 20.03.85 р. N
8627-X;
виключена згідно із Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
(згідно з Указом Президії Верховної
Ради
Української РСР від 23.03.77 р. N 1851-IX)
Визнавши матеріали про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, достатніми для розгляду в судовому засіданні, суддя виносить постанову про порушення кримінальної справи, віддання правопорушника до суду, обирає щодо нього в необхідних випадках запобіжний захід і розглядає справу в судовому засіданні або повертає матеріали для провадження попереднього слідства, а в разі відсутності підстав до порушення кримінальної справи відмовляє в порушенні кримінальної справи.
В постанові судді викладається формулювання обвинувачення з зазначенням статті кримінального закону, за яким особу віддано до суду.
Постанова судді вручається підсудному не пізніш як за три доби до дня розгляду справи в суді.
(Із змінами, внесеними згідно із Указом Президії
Верховної
Ради Української РСР від 20.03.85 р. N
8627-X;
законами України від 17.06.92 р. N 2464-XII,
від
30.06.93 р. N 3351-XII)
Справи про злочини, перелічені в статті 425 цього Кодексу, підлягають розгляду в суді не пізніш як у десятиденний строк з моменту надходження матеріалів до суду. При розгляді таких справ суд вправі повернути їх для провадження попереднього слідства, якщо виникає необхідність з'ясування істотних додаткових обставин, які не можуть бути встановлені в судовому засіданні.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради Української
РСР від 20.03.85 р. N 8627-X;
із змінами, внесеними згідно
із
Законом України від 30.06.93 р. N 3351-XII)
(Кодекс доповнено розділом VIII згідно
з Указом
Президії Верховної Ради Української РСР від 30.08.71 р. N
117-VIIІ)
Порядок провадження в справах про злочини неповнолітніх визначається загальними правилами цього Кодексу і, крім того, статтями цієї глави.
Положення цієї глави застосовуються в справах про злочини осіб, які на момент провадження в кримінальній справі не досягли вісімнадцятирічного віку.
При провадженні попереднього слідства та розгляді в суді справи про злочини неповнолітнього, крім обставин, зазначених у статті 64 цього Кодексу, необхідно також з'ясувати:
1) вік неповнолітнього (число, місяць, рік народження);
2) стан здоров'я та загального розвитку неповнолітнього. При наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов'язану з душевним захворюванням, повинно бути також з'ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними;
3) характеристику особи неповнолітнього;
4) умови життя та виховання неповнолітнього;
5) обставини, що негативно впливали на виховання неповнолітнього;
6) наявність дорослих підмовників та інших осіб, які втягнули неповнолітнього в злочинну діяльність.
Для встановлення зазначених обставин мають бути допитані як свідки батьки неповнолітнього та інші особи, які можуть дати потрібні відомості, а також витребувані необхідні документи і проведені інші слідчі та судові дії.
У необхідних випадках для встановлення стану загального розвитку неповнолітнього, рівня його розумової відсталості та з'ясування питання, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і в якій мірі міг керувати ними, повинна бути проведена експертиза спеціалістами в галузі дитячої та юнацької психології (психолог, педагог) або зазначені питання можуть бути поставлені на вирішення експерта-психіатра.
Затримання та взяття під варту як запобіжний захід можуть застосовуватися до неповнолітнього лише у виняткових випадках, коли це викликається тяжкістю вчиненого злочину, при наявності підстав і в порядку, що встановлені статтями 106, 148, 150, 155 і 157 цього Кодексу.
Про затримання і взяття під варту неповнолітнього обов'язково сповіщаються його батьки чи особи, що їх замінюють.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 16.02.78 р. N
3084-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
(згідно з Указом Президії Верховної Ради
Української РСР
від 16.04.84 р. N 6834-X)
До неповнолітніх обвинувачених, крім запобіжних заходів, передбачених статтею 149 цього Кодексу, може застосовуватися передача їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі - передача їх під нагляд адміністрації цієї установи.
Від батьків, опікунів, піклувальників або адміністрації дитячої установи в цих випадках відбирається письмове зобов'язання про забезпечення ними належної поведінки неповнолітнього та його явки до слідчого, прокурора і суду. При цьому зазначені особи попереджаються про характер обвинувачення, пред'явленого неповнолітньому, і про їх відповідальність в разі неявки його до слідчого, прокурора або до суду.
При порушенні цього зобов'язання до батьків, опікунів і піклувальників може бути застосоване грошове стягнення в розмірі до 100 карбованців в порядку, передбаченому статтею 153 цього Кодексу.
Неповнолітній обвинувачений викликається до слідчого, прокурора чи до суду, як правило, через його батьків або інших законних представників. Інший порядок виклику допускається лише у випадку, коли це обумовлюється обставинами справи.
Неповнолітній, який перебуває під вартою, викликається через адміністрацію місця попереднього ув'язнення.
Пред'явлення обвинувачення неповнолітньому та його допит провадяться за правилами, передбаченими статтями 140, 141, 142 і 143 цього Кодексу, у присутності захисника.
В разі, коли неповнолітній не досяг шістнадцяти років або якщо неповнолітнього визнано розумово відсталим, при пред'явленні йому обвинувачення та його допиті за розсудом слідчого чи прокурора або за клопотанням захисника можуть бути присутні педагог або лікар, батьки чи інші законні представники неповнолітнього.
Слідчий роз'яснює педагогу або лікарю, батькам чи іншим законним представникам неповнолітнього, які присутні при пред'явленні обвинувачення та допиті, їх право задавати обвинуваченому запитання і викладати свої зауваження.
Запитання, поставлені обвинуваченому згаданими особами, та їх зауваження заносяться до протоколу допиту. Слідчий вправі відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесено до протоколу.
Якщо неповнолітній брав участь у вчиненні злочину разом з дорослим, в кожному випадку повинна бути з'ясована можливість виділення справи про неповнолітнього в окреме провадження в стадії попереднього слідства з додержанням вимог статті 26 цього Кодексу.
В разі, коли неповнолітній обвинувачений притягається до відповідальності в одній справі з дорослим, до нього застосовуються правила цієї глави.
Оголошення неповнолітньому обвинуваченому про закінчення попереднього слідства і пред'явлення йому для ознайомлення матеріалів справи провадяться за правилами, передбаченими статтями 218, 219, 220, 221 і 222 цього Кодексу, з участю захисника.
При оголошенні неповнолітньому обвинуваченому про закінчення слідства і пред'явленні йому матеріалів справи з дозволу слідчого може бути присутній законний представник неповнолітнього.
В судове засідання викликаються батьки або інші законні представники неповнолітнього підсудного.
Законний представник підсудного має право заявляти відводи і клопотання, подавати докази, брати участь в дослідженні доказів. Зазначені права роз'яснюють законному представникові підсудного у підготовчій частині судового засідання.
При необхідності допитати батьків або інших законних представників неповнолітнього як свідків суд заслуховує їх показання. Законні представники підсудного перебувають в залі судового засідання протягом всього судового розгляду.
У виняткових випадках, коли участь законного представника в судовому засіданні може завдати шкоди інтересам неповнолітнього підсудного, суд вправі своєю мотивованою ухвалою обмежити участь законного представника в тій чи іншій частині судового засідання або усунути його від участі в судовому розгляді і допустити замість нього іншого законного представника неповнолітнього підсудного.
Неявка законного представника підсудного не зупиняє розгляд справи, якщо суд не визнає його участь необхідною.
Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє комісію та інспекцію в справах неповнолітніх. Суд вправі викликати в судове засідання представників комісій та інспекцій в справах неповнолітніх.
Представник комісії в справах неповнолітніх у судовому засіданні вправі заявляти клопотання, ставити запитання підсудному, його законним представникам, потерпілому, свідкам, експертові і спеціалістові, висловлювати думку з приводу найбільш доцільної форми перевиховання підсудного. Зазначенні права роз'яснюються представникові комісії в справах неповнолітніх у підготовчій частині судового засідання.
Представник інспекції в справах неповнолітніх має право бути присутнім у залі судового засідання і з дозволу суду дає пояснення.
Названі в цій статті особи у необхідних випадках можуть бути допитані як свідки.
(У редакції Указу Президії
Верховної Ради Української
РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Про час і місце розгляду справи неповнолітнього суд повідомляє підприємство, установу та організацію, в яких навчався чи працював неповнолітній, а в разі потреби й інші організації. Суд вправі викликати в судове засідання представників цих організацій, а також представників громадських організацій за місцем роботи батьків, опікуна або піклувальника підсудного.
Представники зазначених організацій мають право бути присутніми в залі судового засідання і з дозволу суду дають пояснення. В необхідних випадках вони можуть бути допитані як свідки.
(У редакції Указу Президії Верховної
Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Суд, вислухавши думку захисника і законного представника підсудного та прокурора, вправі своєю ухвалою видалити неповнолітнього з залу судового засідання на час дослідження обставин, що можуть негативно вплинути на неповнолітнього. Якщо обставини, які досліджувалися у відсутності неповнолітнього підсудного, пов'язані з його обвинуваченням, головуючий повідомляє про них підсудного після повернення його до залу судового засідання.
(Із змінами, внесеними згідно із
Законом України від
15.12.92 р. N 2857-XII)
При постановленні вироку, крім питань, зазначених у статті 324 цього Кодексу, суд зобов'язаний в разі умовного засудження неповнолітнього чи застосування до нього міри покарання, не зв'язаної з позбавленням волі, або відстрочки виконання вироку відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України обговорити питання про необхідність призначення неповнолітньому громадського вихователя.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
У вироку в справі неповнолітнього, крім даних, передбачених статтями 333, 334 і 335 цього Кодексу повинно бути зазначено:
у мотивувальній частині - підстави, з яких суд вважає необхідним призначення громадського вихователя;
у резолютивній частині - про необхідність призначення громадського вихователя у випадках умовного засудження, застосування покарання, не зв'язаного з позбавленням волі, або відстрочки виконання вироку відповідно до статті 461 Кримінального кодексу України.
(Із змінами, внесеними згідно з указами
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX,
від 16.04.84 р. N 6834-X)
(Доповнено статтею 4461 згідно з Указом
Президії
Верховної Ради Української РСР від 23.03.77 р. N
1851-IX;
виключена згідно з Указом Президії Верховної
Ради
Української РСР від 16.04.84 р. N 6834-X)
Коли суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком прийде до висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який вчинив злочин, що не являє великої суспільної небезпеки, без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу, а суддя - постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених статтею 11 Кримінального кодексу України.
Справу, що надійшла до суду від прокурора в порядку, передбаченому статтею 73 або 9 цього Кодексу, народний суддя або голова суду, якщо він згоден з рішенням, прийнятим слідчим або прокурором, призначає до розгляду в судовому засіданні у строк не пізніше десяти днів, а в разі незгоди - повертає прокурору мотивованою постановою.
Розгляд справ, зазначених у частині другій цієї статті, провадиться у відкритому судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора і захисника. При цьому заслуховуються пояснення неповнолітнього, його законного представника, перевіряються докази, які доводять або спростовують вчинення даною особою суспільно небезпечного діяння, а також перевіряються інші обставини, які мають істотне значення для вирішення питання про застосування примусового заходу виховного характеру. Під час розгляду справи ведеться протокол судового засідання. Після закінчення судової перевірки справи свої думки висловлюють прокурор, потім захисник.
В разі наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка підлягає за ухвалою суду направленню до спеціального навчально-виховного закладу, буде займатися протиправною діяльністю, а також з метою забезпечення виконання своєї ухвали суд вправі тимчасово, строком до 30 діб, помістити цю особу у приймальник-розподільник для неповнолітніх, який доставляє її до спеціального навчально-виховного закладу.
(Із змінами, внесеними згідно із
законами України від
17.06.92 р. N 2464-XII,
від 23.12.93 р. N 3787-XII)
Заслухавши у судовому засіданні думки прокурора і захисника щодо справи, яка надійшла згідно із пунктом 1 статті 2321 цього Кодексу, суд виходить у нарадчу кімнату для винесення ухвали, де вирішує такі питання:
1) чи мало місце суспільно небезпечне діяння, з приводу якого провадилося попереднє слідство;
2) чи винна у цьому діянні особа, щодо якої розглядається справа;
3) який саме примусовий захід виховного характеру, з передбачених статтею 11 Кримінального кодексу України, має бути застосовано до цієї особи.
За результатами розгляду цих справ суд виносить ухвалу.
(Доповнено статтею 448 згідно із
Законом України
від 23.12.93 р. N 3787-XII)
На ухвалу, винесену судом у порядку, передбаченому статтями 447 і 448 цього Кодексу, може бути подано касаційну скаргу або внесено окреме подання прокурора у загальному порядку.
(Доповнено статтею 449 згідно із
Законом України
від 23.12.93 р. N 3787-XII)
 
 |