ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА
 
Роздiл I  ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
Роздiл II  ЗАКОН ПРО КРИМIНАЛЬНУ ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ
Роздiл III  ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДIЇ
Роздiл IV  ОСОБА, ЯКА ПIДЛЯГАЄ КРИМIНАЛЬНIЙ IДПОВIДАЛЬНОСТI (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)
Роздiл V  ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ
Роздiл VI  СПIВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНI
Роздiл VII  ПОВТОРНIСТЬ, СУКУПНIСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНIВ
Роздiл VIII ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННIСТЬ ДIЯННЯ
Роздiл IХ  ЗВIЛЬНЕННЯ ВIД КРИМIНАЛЬНОЇ ВIДПОВIДАЛЬНОСТI
Роздiл Х  ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ
Роздiл ХI  ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ
Роздiл ХII  ЗВIЛЬНЕННЯ ВIД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВIДБУВАННЯ
Роздiл ХIII СУДИМIСТЬ
Роздiл ХIV  ПРИМУСОВI ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛIКУВАННЯ
Роздiл ХV  ОСОБЛИВОСТI КРИМIНАЛЬНОЇ ВIДПОВIДАЛЬНОСТI ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛIТНIХ


  ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

Роздiл I  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦIОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
Роздiл II  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЖИТТЯ ТА ЗДОРОВ'Я ОСОБИ
Роздiл III  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВОЛI, ЧЕСТI ТА ГIДНОСТI ОСОБИ
Роздiл IV  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ СТАТЕВОЇ СВОБОДИ ТА СТАТЕВОЇ НЕДОТОРКАНОСТI ОСОБИ
Роздiл V  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВИБОРЧИХ, ТРУДОВИХ ТА IНШИХ ОСОБИСТИХ ПРАВ I СВОБОД 
 ЛЮДИНИ I ГРОМАДЯНИНА
Роздiл VI  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВЛАСНОСТI
Роздiл VII  ЗЛОЧИНИ У СФЕРI ГОСПОДАРСЬКОЇ ДIЯЛЬНОСТI
Роздiл VIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ДОВКIЛЛЯ
Роздiл IХ  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОЇ БЕЗПЕКИ
Роздiл Х  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ ВИРОБНИЦТВА
Роздiл ХI  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ БЕЗПЕКИ РУХУ ТА ЕКСПЛУАТАЦIЇ ТРАНСПОРТУ
Роздiл ХII  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ГРОМАДСЬКОГО ПОРЯДКУ ТА МОРАЛЬНОСТI
Роздiл ХIII ЗЛОЧИНИ У СФЕРI ОБIГУ НАРКОТИЧНИХ ЗАСОБIВ, ПСИХОТРОПНИХ РЕЧОВИН,
 ПРЕКУРСОРIВ ТА IНШI ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ЗДОРОВ'Я НАСЕЛЕННЯ
Роздiл ХIY  ЗЛОЧИНИ У СФЕРI ОХОРОНИ ДЕРЖАВНОЇ ТАЄМНИЦI, НЕДОТОРКАННОСТI 
 ДЕРЖАВНИХ КОРДОНIВ, ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРИЗОВУ ТА МОБIЛIЗАЦIЇ
Роздiл ХV  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ АВТОРИТЕТУ ОРГАНIВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ, 
 ОРГАНIВ МIСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ОБ'ЄДНАНЬ ГРОМАДЯН
Роздiл ХVI  ЗЛОЧИНИ У СФЕРI ВИКОРИСТАННЯ ЕЛЕКТРОННО-ОБЧИСЛЮВАЛЬНИХ 
 МАШИН (КОМП'ЮТЕРIВ), СИСТЕМ ТА КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ
Роздiл ХVII ЗЛОЧИНИ У СФЕРI СЛУЖБОВОЇ ДIЯЛЬНОСТI
Роздiл ХVIII ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ПРАВОСУДДЯ
Роздiл ХIХ  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ВСТАНОВЛЕНОГО ПОРЯДКУ НЕСЕННЯ ВIЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ
 (ВIЙСЬКОВI ЗЛОЧИНИ)
Роздiл ХХ  ЗЛОЧИНИ ПРОТИ МИРУ, БЕЗПЕКИ ЛЮДСТВА ТА МIЖНАРОДНОГО ПРАВОПОРЯДКУ


 ПРИКIНЦЕВI ТА ПЕРЕХIДНI ПОЛОЖЕННЯ


 ЗАГАЛЬНА ЧАСТИНА

Роздiл I ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Завдання Кримiнального кодексу України
1. Кримiнальний кодекс України має своїм завданням правове забезпечення
 охорони прав i свобод людини i громадянина, власностi, громадського 
 порядку i громадської безпеки, довкiлля, конституцiйного устрою України
 вiд злочинних посягань, забезпечення миру i безпеки людства, а також
 запобiгання злочинам.
2. Для здiйснення цього завдання Кримiнальний кодекс України визначає, якi
 суспiльно небезпечнi дiяння є злочинами та якi покарання застосовуються
 до осiб, що їх вчинили.

Стаття 2.	Пiдстава кримiнальної вiдповiдальностi
1. Пiдставою кримiнальної вiдповiдальностi є вчинення особою суспiльно 
 небезпечного дiяння, яке мiстить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.
2. Особа вважається невинуватою у вчиненнi злочину i не може бути пiддана 
 кримiнальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку i 
 встановлено обвинувальним вироком суду вiдповiдно до закону.
3. Нiхто не може бути притягнений до кримiнальної вiдповiдальностi за той самий 
 злочин бiльше одного разу.

Роздiл II  ЗАКОН ПРО КРИМIНАЛЬНУ ВIДПОВIДАЛЬНIСТЬ

Стаття 3. Законодавство України про кримiнальну вiдповiдальнiсть
1. Законодавство України про кримiнальну вiдповiдальнiсть становить Кримiнальний 
 кодекс України, який ґрунтується на Конституцiї України та загальновизнаних
 принципах i нормах мiжнародного права.
2. Закони України про кримiнальну вiдповiдальнiсть, прийнятi пiсля набуття 
 чинностi цим Кодексом, включаються до нього з часу набрання ними чинностi.
3. Злочиннiсть дiяння, а також його каранiсть та iншi кримiнально-правовi 
 наслiдки визначаються тiльки цим Кодексом.
4. Застосування закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть за аналогiєю заборонено.
5. Закони України про кримiнальну вiдповiдальнiсть повиннi вiдповiдати 
 положенням, що мiстяться в чинних мiжнародних договорах, згоду на обов'язковiсть 
 яких надано Верховною Радою України.

Стаття 4. Чиннiсть закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть в часi
1. Закон про кримiнальну вiдповiдальнiсть набирає чинностi через десять днiв з 
 дня його офiцiйного оприлюднення, якщо iнше не передбачено самим законом,
 але не ранiше дня його опублiкування.
2. Злочиннiсть i каранiсть дiяння визначаються законом про кримiнальну 
 вiдповiдальнiсть, який дiяв на час вчинення цього дiяння.
3. Часом вчинення злочину визнається час вчинення особою передбаченої законом 
 про кримiнальну вiдповiдальнiсть дiї або бездiяльностi.

Стаття 5. Зворотна дiя закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть в часi
1. Закон про кримiнальну вiдповiдальнiсть, який скасовує злочиннiсть дiяння або 
 пом'якшує кримiнальну вiдповiдальнiсть, має зворотну дiю у часi, тобто 
 поширюється на осiб, що вчинили вiдповiднi дiяння до набрання таким законом 
 чинностi, у тому числi на осiб, якi вiдбувають покарання або вiдбули покарання, 
 але мають судимiсть.
2. Закон про кримiнальну вiдповiдальнiсть, що встановлює злочиннiсть дiяння або 
 посилює кримiнальну вiдповiдальнiсть, не має зворотної дiї в часi.
3. Закон про кримiнальну вiдповiдальнiсть, який частково пом'якшує 
 вiдповiдальнiсть, а частково її посилює має зворотну дiю в часi лише у тiй 
 частинi, яка пом`якшує вiдповiдальнiсть.

Стаття 6. Чиннiсть закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть щодо злочинiв, 
 вчинених на територiї України
1. Особи, якi вчинили злочини на територiї України, пiдлягають кримiнальнiй 
 вiдповiдальностi за цим Кодексом.
2. Злочин визнається вчиненим на територiї України, якщо його було почато, 
 продовжено, закiнчено або перепинено на територiї України.
3. Злочин визнається вчиненим на територiї України, якщо його виконавець або 
 хоча б один iз спiвучасникiв дiяв на територiї України.
4. Питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть дипломатичних представникiв 
 iноземних держав та iнших громадян, якi за законами України i мiжнародними 
 договорами, згода на обов'язковiсть, яких надана Верховною Радою України, не є 
 пiдсуднi у кримiнальних справах судам України, в разi вчинення ними злочину на 
 територiї України вирiшується дипломатичним шляхом.

Стаття 7. Чиннiсть закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть щодо злочинiв, 
 вчинених громадянами України та особами без громадянства за межами України
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постiйно проживають в 
 Українi, якi вчинили злочини за її межами, пiдлягають кримiнальнiй 
 вiдповiдальностi за цим Кодексом, якщо iнше не передбачено мiжнародними 
 договорами України, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України.
2. Якщо особи, зазначенi у частинi першiй цiєї статтi за вчиненi злочини зазнали 
 кримiнального покарання за межами України, вони не можуть бути притягненi в 
 Українi до кримiнальної вiдповiдальностi за цi злочини.

Стаття 8. Чиннiсть закону про кримiнальну вiдповiдальнiсть щодо злочинiв,
вчинених iноземцем за межами України
 Iноземцi та особи без громадянства, що не проживають постiйно в Українi якi 
вчинили злочини за її межами, пiдлягають в Українi вiдповiдальностi за цим 
Кодексом у випадках, передбачених мiжнародними договорами або якщо вони вчинили 
передбаченi цим Кодексом особливо тяжкi злочини проти прав i свобод громадян 
України або iнтересiв України.

Стаття 9. Правовi наслiдки засудження особи за межами України
1. Вирок суду iноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, 
 iноземець або особа без громадянства були засудженi за злочин, вчинений за 
 межами України, та знову вчинили злочин на територiї України.
2. Вiдповiдно до частини першої цiєї статтi рецидив злочинiв, невiдбуте 
 покарання або iншi правовi наслiдки вироку суду iноземної держави враховуються 
 при квалiфiкацiї нового злочину, призначеннi покарання, звiльненнi вiд 
 кримiнальної вiдповiдальностi або покарання.

Стаття 10. Видача особи, яка обвинувачується у вчиненнi злочину,
та особи, яка засуджена за вчинення злочину
1. Громадяни України та особи без громадянства, що постiйно проживають в 
 Українi, якi вчинили злочини поза межами України, не можуть бути виданi 
 iноземнiй державi для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi та вiддання 
 до суду.
2. Iноземцi, якi вчинили злочини на територiї України i засудженi за них на 
 пiдставi цього Кодексу, можуть бути переданi для вiдбування покарання за 
 вчинений злочин тiй державi, громадянами якої вони є, якщо така передача 
 передбачена мiжнародними договорами України.
3. Iноземцi та особи без громадянства, що постiйно не проживають в Українi, якi 
 вчинили злочини поза межами України i перебувають на її територiї, можуть бути 
 виданi iноземнiй державi для притягнення до кримiнальної вiдповiдальностi i 
 вiддання до суду або переданi для вiдбування покарання, якщо така видача або 
 передача передбаченi мiжнародними договорами України.

Роздiл III ЗЛОЧИН, ЙОГО ВИДИ ТА СТАДIЇ

Стаття 11.	Поняття злочину
1. Злочином є передбачене цим Кодексом суспiльно небезпечне винне дiяння (дiя 
 або бездiяльнiсть), вчинене суб'єктом злочину.
2. Не є злочином дiя або бездiяльнiсть, яка хоча формально i мiстить ознаки 
 будь-якого дiяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначнiсть не 
 становить суспiльної небезпеки, тобто не заподiяла i не могла заподiяти iстотної 
 шкоди фiзичнiй чи юридичнiй особi, суспiльству або державi.

Стаття 12. Класифiкацiя злочинiв
1. Залежно вiд ступеня тяжкостi злочини подiляються на злочини невеликої 
 тяжкостi, середньої тяжкостi, тяжкi та особливо тяжкi.
2. Злочином невеликої тяжкостi є злочин, за який передбачене покарання у видi 
 позбавлення волi на строк не бiльше двох рокiв, або iнше, бiльш м'яке покарання.
3. Злочином середньої тяжкостi є злочин, за який передбачене покарання у видi 
 позбавлення волi на строк не бiльше п'яти рокiв.
4. Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у видi позбавлення 
 волi на строк не бiльше десяти рокiв.
5. Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у видi 
 позбавлення волi на строк понад десять рокiв або довiчне позбавлення волi.

Стаття 13.	Закiнчений та незакiнчений злочини
1. Закiнченим злочином визнається дiяння, яке мiстить усi ознаки злочину, 
 передбаченого вiдповiдною статтею Особливої частини цього Кодексу.
2. Незакiнченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Стаття 14.	Готування до злочину
1. Готуванням до злочину є пiдшукування або пристосування засобiв чи знарядь, 
 пiдшукування спiвучасникiв або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а 
 також iнше умисне створення умов для вчинення злочину.
2. Готування до злочину невеликої тяжкостi не тягне за собою кримiнальної 
 вiдповiдальностi.

Стаття 15. Замах на злочин
1. Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом дiяння (дiї або 
 бездiяльностi), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого 
 вiдповiдною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не 
 було доведено до кiнця з причин, що не залежали вiд її волi.
2. Замах на вчинення злочину є закiнченим, якщо особа виконала усi дiї, якi 
 вважала необхiдними для доведення злочину до кiнця, але злочин не було закiнчено 
 з причин, якi не залежали вiд її волi.
3. Замах на вчинення злочину є незакiнченим, якщо особа з причин, що не залежали 
 вiд її волi, не вчинила усiх дiй, якi вважала необхiдними для доведення злочину 
 до кiнця.

Стаття 16.	Кримiнальна вiдповiдальнiсть за незакiнчений злочин
 Кримiнальна вiдповiдальнiсть за готування до злочину i замах на злочин настає за 
статтею 14 або 15 i за тiєю статтею Особливої частини цього Кодексу, яка 
передбачає вiдповiдальнiсть за закiнчений злочин.

Стаття 17.	Добровiльна вiдмова при незакiнченому злочинi
1. Добровiльною вiдмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування 
 до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвiдомлювала можливiсть 
 доведення злочину до кiнця.
2. Особа, яка добровiльно вiдмовилася вiд доведення злочину до кiнця, пiдлягає 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi лише в тому разi, якщо фактично вчинене нею дiяння 
 мiстить склад iншого злочину.

Роздiл IV ОСОБА, ЯКА ПIДЛЯГАЄ КРИМIНАЛЬНIЙ IДПОВIДАЛЬНОСТI (СУБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ)

Стаття 18.	Суб'єкт злочину
1. Суб'єктом злочину є фiзична осудна особа, яка вчинила злочин у вiцi, з якого 
 може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть.
2. Спецiальним суб'єктом злочину є фiзична осудна особа, що вчинила у вiцi, з 
 якого може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть, злочин, суб'єктом якого може 
 бути лише певна особа.

Стаття 19.	Осуднiсть
1. Осудною визнається особа, яка пiд час вчинення злочину могла усвiдомлювати 
 свої дiї (бездiяльнiсть) i керувати ними.
2. Не пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi особа, яка пiд час вчинення 
 суспiльно небезпечного дiяння, передбаченого цим Кодексом, перебувала в станi 
 неосудностi, тобто не могла усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) або керувати 
 ними внаслiдок хронiчного психiчного захворювання, тимчасового розладу психiчної 
 дiяльностi, недоумства або iншого хворобливого стану психiки. До такої особи за 
 рiшенням суду можуть бути застосованi примусовi заходи медичного характеру.
3. Не пiдлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у станi осудностi, але до 
 постановлення вироку захворiла на психiчну хворобу, що позбавляє її можливостi 
 усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) або керувати ними. До такої особи за 
 призначенням суду можуть застосовуватися примусовi заходи медичного характеру, а 
 пiсля одужання така особа може пiдлягати покаранню.

Стаття 20.	Обмежена осуднiсть
1. Пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi особа, визнана судом обмежено осудною, 
 тобто така, яка пiд час вчинення злочину, через наявний у неї психiчний розлад, 
 не була здатна повною мiрою усвiдомлювати свої дiї (бездiяльнiсть) та (або) 
 керувати ними.
2. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначеннi покарання 
 i може бути пiдставою для застосування примусових заходiв медичного характеру.

Стаття 21. Кримiнальна вiдповiдальнiсть за злочини, вчиненi у станi сп'янiння 
 внаслiдок вживання алкоголю, наркотичних засобiв або iнших одурманливих речовин

 Особа, яка вчинила злочин у станi сп'янiння внаслiдок вживання алкоголю, 
наркотичних засобiв або iнших одурманливих речовин, пiдлягає кримiнальнiй 
вiдповiдальностi.

Стаття 22. Вiк, з якого може наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть
1. Кримiнальнiй вiдповiдальностi пiдлягають особи, яким до вчинення злочину 
 виповнилося шiстнадцять рокiв.
2. Особи, що вчинили злочини у вiцi вiд чотирнадцяти до шiстнадцяти рокiв, 
пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi лише за умисне вбивство (статтi 115 - 
117), посягання на життя державного чи громадського дiяча, працiвника 
правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського 
порядку i державного кордону або вiйськовослужбовця, суддi, народного засiдателя 
чи присяжного у зв'язку з їх дiяльнiстю, пов'язаною iз здiйсненням правосуддя, 
захисника чи представника особи у зв'язку з дiяльнiстю, пов'язаною з наданням 
правової допомоги, представника iноземної держави (статтi 112, 348, 379, 400, 
443), умисне тяжке тiлесне ушкодження (стаття 121, частина 3 статей 345, 346, 
350, 377, 398), умисне середньої тяжкостi тiлесне ушкодження (стаття 122, 
частина 2 статей 345, 346, 350, 377, 398), диверсiю (стаття 113), бандитизм 
(стаття 257), терористичний акт (стаття 258), захоплення заручникiв (статтi 147 
i 349), зґвалтування (стаття 152), насильницьке задоволення статевої пристрастi 
неприродним способом (стаття 153), крадiжку (статтi 185, частини 1 статей 262, 
308), грабiж (статтi 186, 308), розбiй (стаття 187, частина 3 статей 262, 308), 
вимагання (статтi 189, 262, 308), умисне знищення або пошкодження майна (частини 
2 статей 194, 347, 352, 378, 399), пошкодження шляхiв сполучення i транспортних 
засобiв (стаття 277), угон або захоплення, залiзничного рухомого складу, 
повiтряного, морського чи рiчкового судна (стаття 278), незаконне заволодiння 
транспортними засобами (частини 2 i 3 статтi 289), хулiганство (частини 1 - 4 
статтi 296).

Роздiл V ВИНА ТА ЇЇ ФОРМИ

Стаття 23.	Вина
 Виною є психiчне ставлення особи до вчинюваної дiї чи бездiяльностi, 
передбаченої цим Кодексом та її наслiдкiв, виражене у формi умислу або необережностi.

Стаття 24.	Умисел i його види
1. Умисел подiляється на прямий i непрямий.
2. Прямим є умисел, якщо особа усвiдомлювала суспiльно небезпечний характер 
 свого дiяння (дiї або бездiяльностi), передбачала його суспiльно небезпечнi 
 наслiдки i бажала їх настання.
3. Непрямим є умисел, якщо особа усвiдомлювала суспiльно небезпечний характер 
 свого дiяння (дiї або бездiяльностi), передбачала його суспiльно небезпечнi 
 наслiдки i хоча не бажала, але свiдомо припускала їх настання.

Стаття 25.	Необережнiсть та її види
1. Необережнiсть подiляється на злочинну самовпевненiсть та злочинну недбалiсть.
2. Необережнiсть є злочинною самовпевненiстю, якщо особа передбачала можливiсть 
 настання суспiльно небезпечних наслiдкiв свого дiяння (дiї або бездiяльностi), 
 але легковажно розраховувала на їх вiдвернення.
3. Необережнiсть є злочинною недбалiстю, якщо особа не передбачала можливостi 
 настання суспiльно небезпечних наслiдкiв свого дiяння (дiї або бездiяльностi), 
 хоча повинна була i могла їх передбачати.

Роздiл VI СПIВУЧАСТЬ У ЗЛОЧИНI

Стаття 26.	Поняття спiвучастi
 Спiвучастю у злочинi є умисна спiльна участь декiлькох суб'єктiв злочину у 
вчиненнi умисного злочину.

Стаття 27.	Види спiвучасникiв
1. Спiвучасниками злочину, поряд iз виконавцем, є органiзатор, пiдбурювач та 
 пособник.
2. Виконавцем (спiввиконавцем) є особа, яка у спiвучастi з iншими суб'єктами 
 злочину безпосередньо чи шляхом використання iнших осiб, що вiдповiдно до закону 
 не пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi за скоєне, вчинила злочин, 
 передбачений цим Кодексом.
3. Органiзатором є особа, яка органiзувала вчинення злочину (злочинiв) або 
 керувала його (їх) пiдготовкою чи вчиненням. Органiзатором також визнається 
 особа, яка утворила органiзовану групу чи злочинну органiзацiю або керувала нею, 
 а також особа, яка забезпечувала фiнансування чи органiзовувала приховування 
 злочинної дiяльностi органiзованої групи або злочинної органiзацiї.
4. Пiдбурювачем є особа, яка умовлянням, пiдкупом, погрозою, примусом або iншим 
 чином схилила iншого спiвучасника до вчинення злочину.
5. Пособником є особа, яка порадами, вказiвками, наданням засобiв чи знарядь або 
 усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину iншими спiвучасниками, а також 
 особа, яка заздалегiдь обiцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення 
 злочину, слiди злочину чи предмети, здобутi злочинним шляхом, придбати чи збути 
 такi предмети, або iншим чином сприяти приховуванню злочину.
6. Не є спiвучастю не обiцяне заздалегiдь переховування злочинця, знарядь i 
 засобiв вчинення злочину, слiдiв злочину чи предметiв, здобутих злочинним 
 шляхом, або придбання чи збування таких предметiв. Особи, якi вчинили цi дiяння, 
 пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi лише у випадках, передбачених статтями 
 198 та 396 цього Кодексу.
7. Не є спiвучастю обiцяне до завершення вчинення злочину неповiдомлення про 
 достовiрно вiдомий пiдготовлюваний або вчинюваний злочин. Такi особи пiдлягають 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi лише у випадках, коли вчинене ними дiяння мiстить 
 ознаки iншого злочину.

Стаття 28. Вчинення злочину групою осiб, групою осiб за попередньою змовою, 
органiзованою групою або злочинною органiзацiєю
1. Злочин вважається таким, що вчинений групою осiб, якщо у ньому брали участь 
 декiлька (два або бiльше) виконавцiв без попередньої змови мiж собою.
2. Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осiб, якщо його 
 спiльно вчинили декiлька осiб (два або бiльше), якi заздалегiдь, тобто до 
 початку злочину, домовилися про спiльне його вчинення.
3. Злочин визнається вчиненим органiзованою групою, якщо в його готуваннi або 
 вчиненнi брали участь декiлька осiб (три i бiльше), якi попередньо 
 зорганiзувалися у стiйке об'єднання для вчинення цього та iнших (iншого) 
 злочинiв, об'єднаних єдиним планом з розподiлом функцiй учасникiв групи, 
 спрямованих на досягнення цього плану, вiдомого всiм учасникам групи.
4. Злочин визнається вчиненим злочинною органiзацiєю, якщо вiн скоєний стiйким 
 iєрархiчним об'єднанням декiлькох осiб (три i бiльше), члени якого або 
 структурнi частини якого за попередньою змовою зорганiзувалися для спiльної 
 дiяльностi з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинiв 
 учасниками цiєї органiзацiї, або керiвництва чи координацiї злочинної дiяльностi 
 iнших осiб, або забезпечення функцiонування як самої злочинної органiзацiї, так 
 i iнших злочинних груп.

Стаття 29.	Кримiнальна вiдповiдальнiсть спiвучасникiв
1. Виконавець (спiввиконавець) пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за статтею 
 Особливої частини цього Кодексу, яка передбачає вчинений ним злочин.
2. Органiзатор, пiдбурювач та пособник пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi 
 за вiдповiдною частиною статтi 27 i тiєю статтею (частиною статтi) Особливої 
 частини цього Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем.
3. Ознаки, що характеризують особу окремого спiвучасника злочину, ставляться в 
 вину лише цьому спiвучасниковi. Iншi обставини, що обтяжують вiдповiдальнiсть i 
 передбаченi у статтях Особливої частини цього Кодексу як ознаки злочину, що 
 впливають на квалiфiкацiю дiй виконавця, ставляться в вину лише спiвучаснику, 
 який усвiдомлював цi обставини.
4. У разi вчинення виконавцем незакiнченого злочину iншi спiвучасники пiдлягають 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi за спiвучасть у незакiнченому злочинi.
5. Спiвучасники не пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi за дiяння, вчинене 
 виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнiм умислом.

Стаття 30. Кримiнальна вiдповiдальнiсть органiзаторiв та учасникiв 
органiзованої групи i злочинної органiзацiї
1. Органiзатор органiзованої групи чи злочинної органiзацiї пiдлягає 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi за всi злочини, вчиненi органiзованою групою чи 
 злочинною органiзацiєю, якщо вони охоплювалися його умислом.
2. Iншi учасники органiзованої групи чи злочинної органiзацiї пiдлягають 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi за злочини, у пiдготовцi або вчиненнi яких вони 
 брали участь, незалежно вiд тiєї ролi, яку виконував у злочинi кожен iз них.

Стаття 31.	Добровiльна вiдмова спiвучасникiв
1. У разi добровiльної вiдмови виконавець (спiввиконавець) не пiдлягає 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi за наявностi умов, передбачених статтею 17 цього 
 Кодексу. У цьому випадку iншi спiвучасники пiдлягають кримiнальнiй 
 вiдповiдальностi за готування до того злочину або замах на той злочин, вiд 
 вчинення якого добровiльно вiдмовився виконавець.
2. Не пiдлягають кримiнальнiй вiдповiдальностi при добровiльнiй вiдмовi 
 органiзатор, пiдбурювач чи пособник, якщо вони вiдвернули вчинення злочину або 
 своєчасно повiдомили вiдповiднi органи державної влади про злочин, що готується 
 або вчиняється. Добровiльною вiдмовою пособника є також ненадання ним засобiв чи 
 знарядь вчинення злочину або неусунення перешкод вчиненню злочину.
3. У разi добровiльної вiдмови будь-кого iз спiвучасникiв виконавець пiдлягає 
 кримiнальнiй вiдповiдальностi за готування до злочину або за замах на злочин, 
 залежно вiд того, на якiй iз цих стадiй його дiяння було припинено.

Роздiл VII ПОВТОРНIСТЬ, СУКУПНIСТЬ ТА РЕЦИДИВ ЗЛОЧИНIВ

Стаття 32.	Повторнiсть злочинiв
1. Повторнiстю злочинiв визнається вчинення двох або бiльше злочинiв, 
 передбачених тiєю самою статтею або частиною статтi Особливої частини цього 
 Кодексу.
2. Повторнiсть, передбачена частиною першою цiєї статтi, вiдсутня при вчиненнi 
 продовжуваного злочину, який складається з двох або бiльше тотожних дiянь, 
 об'єднаних єдиним злочинним намiром.
3. Вчинення двох або бiльше злочинiв, передбачених рiзними статтями цього 
 Кодексу, визнається повторним лише у випадках, зазначених в Особливiй частинi 
 цього Кодексу.
4. Повторнiсть вiдсутня, якщо за ранiше вчинений злочин особу було звiльнено вiд 
 кримiнальної вiдповiдальностi за пiдставами, встановленими законом, або якщо 
 судимiсть за цей злочин було погашено або знято.

Стаття 33.	Сукупнiсть злочинiв
1. Сукупнiстю злочинiв визнається вчинення особою двох або бiльше злочинiв, 
 передбачених рiзними статтями або рiзними частинами однiєї статтi Особливої 
 частини цього Кодексу, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не 
 враховуються злочини, за якi особу було звiльнено вiд кримiнальної 
 вiдповiдальностi за пiдставами, встановленими законом.
2. При сукупностi злочинiв кожен з них пiдлягає квалiфiкацiї за вiдповiдною 
 статтею або частиною статтi Особливої частини цього Кодексу.

Стаття 34.	Рецидив злочинiв
 Рецидивом злочинiв визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має 
судимiсть за умисний злочин.

Стаття 35.	Правовi наслiдки повторностi, сукупностi та рецидиву злочинiв
 Повторнiсть, сукупнiсть та рецидив злочинiв враховуються при квалiфiкацiї 
злочинiв та призначеннi покарання, при вирiшеннi питання щодо можливостi 
звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi та покарання у випадках, 
передбачених цим Кодексом.

Роздiл VIII ОБСТАВИНИ, ЩО ВИКЛЮЧАЮТЬ ЗЛОЧИННIСТЬ ДIЯННЯ
	
Стаття 36.	Необхiдна оборона
1. Необхiдною обороною визнаються дiї, вчиненi з метою захисту охоронюваних 
 законом прав та iнтересiв особи, яка захищається, або iншої особи, а також 
 суспiльних iнтересiв та iнтересiв держави вiд суспiльно небезпечного посягання 
 шляхом заподiяння тому, хто посягає, шкоди, необхiдної i достатньої в данiй 
 обстановцi для негайного вiдвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не 
 було допущено перевищення меж необхiдної оборони.
2. Кожна особа має право на необхiдну оборону незалежно вiд можливостi уникнути 
 суспiльно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до iнших осiб чи 
 органiв влади.
3. Перевищенням меж необхiдної оборони визнається умисне заподiяння тому, хто 
 посягає, тяжкої шкоди, яка явно не вiдповiдає небезпечностi посягання або 
 обстановцi захисту. Перевищення меж необхiдної оборони тягне кримiнальну 
 вiдповiдальнiсть лише у випадках, спецiально передбачених у статтях 118 та 124 
 цього Кодексу.
4. Особа не пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi, якщо через сильне душевне 
 хвилювання, викликане суспiльно небезпечним посяганням, вона не могла оцiнити 
 вiдповiднiсть заподiяної нею шкоди небезпечностi посягання чи обстановцi 
 захисту.
5. Не є перевищенням меж необхiдної оборони i не має наслiдком кримiнальної 
 вiдповiдальностi застосування зброї або будь-яких iнших засобiв чи предметiв для 
 захисту вiд нападу озброєної особи або нападу групи осiб, а також для 
 вiдвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи iнше примiщення, 
 незалежно вiд тяжкостi шкоди, яку заподiяно тому, хто посягає.

Стаття 37.	Уявна оборона
1. Уявною обороною визнаються дiї, пов'язанi iз заподiянням шкоди за таких 
 обставин, коли реального суспiльно небезпечного посягання не було i особа, 
 неправильно оцiнюючи дiї потерпiлого, лише помилково припускала наявнiсть такого 
 посягання.
2. Уявна оборона виключає кримiнальну вiдповiдальнiсть за заподiяну шкоду лише у 
 випадках, коли обстановка, що склалася, давала особi достатнi пiдстави вважати, 
 що мало мiсце реальне посягання, i вона не усвiдомлювала i не могла 
 усвiдомлювати помилковостi свого припущення.
3. Якщо особа не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати помилковостi свого 
 припущення, але при цьому перевищила межi захисту, що дозволяються в умовах 
 вiдповiдного реального посягання, вона пiдлягає вiдповiдальностi як за 
 перевищення меж необхiдної оборони.
4. Якщо в обстановцi, що склалася, особа не усвiдомлювала, але могла 
 усвiдомлювати вiдсутнiсть реального суспiльно небезпечного посягання, вона 
 пiдлягає вiдповiдальностi за заподiяння шкоди через необережнiсть.

Стаття 38.	Затримання особи, що вчинила злочин
1. Не визнаються злочинними дiї потерпiлого та iнших осiб безпосередньо пiсля 
 вчинення посягання, спрямованi на затримання особи, яка вчинила злочин, i 
 доставлення її вiдповiдним органам влади, якщо при цьому не було допущено 
 перевищення заходiв, необхiдних для затримання такої особи.
2. Перевищенням заходiв, необхiдних для затримання злочинця, визнається умисне 
 заподiяння особi, що вчинила злочин, тяжкої шкоди, яка явно не вiдповiдає 
 небезпечностi посягання або обстановцi затримання злочинця. Перевищення заходiв, 
 необхiдних для затримання злочинця, має наслiдком вiдповiдальнiсть лише у 
 випадках, спецiально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.

Стаття 39.	Крайня необхiднiсть
1. Не є злочином заподiяння шкоди правоохоронюваним iнтересам у станi крайньої 
 необхiдностi, тобто для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожує особi чи 
 охоронюваним законом правам цiєї людини або iнших осiб, а також суспiльним 
 iнтересам чи iнтересам держави, якщо цю небезпеку в данiй обстановцi не можна 
 було усунути iншими засобами i якщо при цьому не було допущено перевищення меж 
 крайньої необхiдностi.
2. Перевищенням меж крайньої необхiдностi визнається умисне заподiяння шкоди 
 правоохоронюванним iнтересам, якщо така шкода є бiльш значною, нiж вiдвернена 
 шкода.
3. Особа не пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi за перевищення меж крайньої 
 необхiдностi, якщо внаслiдок сильного душевного хвилювання, викликаного 
 небезпекою, що загрожувала, вона не могла оцiнити вiдповiднiсть заподiяної шкоди 
 цiй небезпецi.

Стаття 40.	Фiзичний або психiчний примус
1. Не є злочином дiя або бездiяльнiсть особи, яка заподiяла шкоду 
 правоохоронюваним iнтересам, вчинена пiд безпосереднiм впливом фiзичного 
 примусу, внаслiдок якого особа не могла керувати своїми вчинками.
2. Питання про кримiнальну вiдповiдальнiсть особи за заподiяння шкоди 
 правоохоронюваним iнтересам, якщо ця особа зазнала фiзичного примусу, внаслiдок 
 якого вона зберiгала можливiсть керувати своїми дiями, а також психiчного 
 примусу, вирiшується вiдповiдно до положень статтi 39 цього Кодексу.

Стаття 41.	Виконання наказу або розпорядження
1. Дiя або бездiяльнiсть особи, що заподiяла шкоду правоохоронюваним iнтересам, 
 визнається правомiрною, якщо вона була вчинена з метою виконання законного 
 наказу або розпорядження.
2. Наказ або розпорядження визнаються законними, якщо вони вiдданi вiдповiдною 
 особою в належному порядку та в межах її повноважень i за змiстом не суперечать 
 чинному законодавству та не пов'язанi з порушенням конституцiйних прав та свобод 
 людини i громадянина
3. Не пiдлягає кримiнальнiй вiдповiдальностi особа, яка вiдмовилася виконувати 
 явно злочинний наказ або розпорядження.
4. Особа, що виконала явно злочинний наказ або розпорядження, за дiяння, вчиненi 
 з метою виконання такого наказу або розпорядження, пiдлягає кримiнальнiй 
 вiдповiдальностi на загальних пiдставах.
5. Якщо особа не усвiдомлювала i не могла усвiдомлювати злочинного характеру 
 наказу чи розпорядження, то за дiяння, вчинене з метою виконання такого наказу 
 чи розпорядження, вiдповiдальностi пiдлягає тiльки особа, що вiддала злочинний 
 наказ чи розпорядження.

Стаття 42.	Дiяння, пов'язане з ризиком
1. Не є злочином дiяння (дiя або бездiяльнiсть), яке заподiяло шкоду 
 правоохоронюваним iнтересам, якщо це дiяння було вчинене в умовах виправданого 
 ризику для досягнення значної суспiльно корисної мети.
2. Ризик визнається виправданим, якщо мети, що була поставлена, не можна було 
 досягти в данiй обстановцi дiєю (бездiяльнiстю), не поєднаною з ризиком, i 
 особа, яка допустила ризик, обґрунтовано розраховувала, що здiйсненi нею заходи 
 є достатнiми для вiдвернення шкоди правоохоронюваним iнтересам.
3. Ризик не визнається виправданим, якщо вiн завiдомо створював загрозу для 
 життя iнших людей або загрозу екологiчної катастрофи чи iнших надзвичайних подiй.

Стаття 43.	Виконання спецiального завдання з попередження чи розкриття 
злочинної дiяльностi органiзованої групи чи злочинної органiзацiї
1. Не є злочином вимушене заподiяння шкоди правоохоронюваним iнтересам особою, 
яка вiдповiдно до чинного закону виконувала спецiальне завдання, беручи участь в 
органiзованiй групi чи злочиннiй органiзацiї з метою попередження чи розкриття 
їх злочинної дiяльностi.
2. Особа, зазначена у частинi першiй цiєї статтi, пiдлягає кримiнальнiй 
вiдповiдальностi лише за вчинення у складi органiзованої групи чи злочинної 
органiзацiї особливо тяжкого злочину вчиненого умисно i пов'язаного з 
насильством над потерпiлим або тяжкого злочину, вчиненого умисно i пов'язаного з 
спричиненням тяжкого тiлесного ушкодження потерпiлому або настанням iнших тяжких 
або особливо тяжких наслiдкiв.
3. Особа, яка вчинила злочин, що передбачений частиною другою цiєї статтi, не 
може бути засуджена до довiчного позбавлення волi, а покарання у видi 
позбавлення волi не може бути призначене їй на строк, бiльший, нiж половина 
максимального строку позбавлення волi, передбаченого законом за цей злочин.

Роздiл IХ ЗВIЛЬНЕННЯ ВIД КРИМIНАЛЬНОЇ ВIДПОВIДАЛЬНОСТI

Стаття 44.	Правовi пiдстави та порядок звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi
1. Особа, яка вчинила злочин, звiльняється вiд кримiнальної вiдповiдальностi у 
випадках, передбачених цим Кодексом, а також на пiдставi закону України про 
амнiстiю чи акта помилування.
2. Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у випадках, передбачених цим 
Кодексом здiйснюються виключно судом. Порядок звiльнення вiд кримiнальної 
вiдповiдальностi встановлюється законом.

Стаття 45.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у зв'язку з дiйовим 
каяттям
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкостi, звiльняється вiд 
кримiнальної вiдповiдальностi, якщо вона пiсля вчинення злочину щиро покаялася, 
активно сприяла розкриттю злочину i повнiстю вiдшкодувала завданi збитки або 
усунула заподiяну шкоду.

Стаття 46.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у зв'язку з примиренням 
винного з потерпiлим
Особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкостi, звiльняється вiд 
кримiнальної вiдповiдальностi, якщо вона примирилася з потерпiлим та 
вiдшкодувала завданi нею збитки або усунула заподiяну шкоду.

Стаття 47.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у зв'язку з передачею 
особи на поруки
1. Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкостi та щиро 
покаялася, може бути звiльнено вiд кримiнальної вiдповiдальностi з передачею її 
на поруки колективу пiдприємства, установи чи органiзацiї за їхнiм клопотанням 
за умови, що вона протягом року з дня передачi її на поруки виправдає довiру 
колективу, не ухилятиметься вiд заходiв виховного характеру та не порушуватиме 
громадського порядку.
2. У разi порушення умов передачi на поруки особа притягається до кримiнальної 
вiдповiдальностi за вчинений нею злочин.

Стаття 48.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у зв'язку iз змiною 
обстановки
Особу, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкостi, може бути 
звiльнено вiд кримiнальної вiдповiдальностi, якщо буде визнано, що на час 
розслiдування або розгляду справи в судi внаслiдок змiни обстановки вчинене нею 
дiяння втратило суспiльну небезпечнiсть або ця особа перестала бути суспiльно 
небезпечною.

Стаття 49.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi у зв'язку iз 
закiнченням строкiв давностi
1. Особа звiльняється вiд кримiнальної вiдповiдальностi, якщо з дня вчинення нею 
злочину i до дня набрання вироком законної сили минули такi строки:
1) два роки - у разi вчинення злочину невеликої тяжкостi, за який передбачене 
покарання менш суворе, нiж обмеження волi;
2) три роки - у разi вчинення злочину невеликої тяжкостi, за який передбачене 
покарання у видi обмеження або позбавлення волi;
3) п'ять рокiв - у разi вчинення злочину середньої тяжкостi;
4) десять рокiв - у разi вчинення тяжкого злочину;
5) п'ятнадцять рокiв - у разi вчинення особливо тяжкого злочину.
2. Перебiг давностi зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася вiд 
слiдства або суду. У цих випадках перебiг давностi вiдновлюється з дня з'явлення 
особи iз зiзнанням або її затримання. У цьому разi особа звiльняється вiд 
кримiнальної вiдповiдальностi, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять 
рокiв.
3. Перебiг давностi переривається, якщо до закiнчення зазначених у частинах 
першiй та другiй цiєї статтi строкiв особа вчинила новий злочин середньої 
тяжкостi, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давностi в цьому разi 
починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давностi 
обчислюються окремо за кожний злочин.
4. Питання про застосування давностi до особи, що вчинила особливо тяжкий 
злочин, за який згiдно iз законом може бути призначено довiчне позбавлення волi 
вирiшується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давнiсть, довiчне 
позбавлення волi не може бути призначено i замiняється позбавленням волi на 
певний строк.
5. Давнiсть не застосовується у разi вчинення злочинiв проти миру та безпеки 
людства, передбачених у статтях 437, 438, 439 i частинi першiй статтi 442 цього 
Кодексу.

Роздiл Х ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВИДИ

Стаття 50.	Поняття покарання та його мета
1. Покарання є заходом примусу, що застосовується вiд iменi держави за вироком 
суду до особи, визнаної винною у вчиненнi злочину, i полягає в передбаченому 
законом обмеженнi прав i свобод засудженого.
2. Покарання має на метi не тiльки кару, а й виправлення засуджених, а також 
запобiгання вчиненню нових злочинiв як засудженими, так i iншими особами.
3. Покарання не має на метi завдати фiзичних страждань або принизити людську 
гiднiсть.

Стаття 51.	Види покарань
До осiб, визнаних винними у вчиненнi злочину, судом можуть бути застосованi лише 
такi види покарань:
1) штраф;
2) позбавлення вiйськового, спецiального звання, рангу, чину або 
квалiфiкацiйного класу;
3) позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю;
4) громадськi роботи;
5) виправнi роботи;
6) службовi обмеження для вiйськовослужбовцiв;
7) конфiскацiя майна;
8) арешт;
9) обмеження волi;
10) тримання в дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв;
11) позбавлення волi на певний строк;
12) довiчне позбавлення волi.

Стаття 52.	Основнi та додатковi покарання
1. Основними покараннями є громадськi роботи, виправнi роботи, службовi 
обмеження для вiйськовослужбовцiв, арешт, обмеження волi, тримання в 
дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв, позбавлення волi на певний 
строк, довiчне позбавлення волi.
2. Додатковими покараннями є позбавлення вiйськового, спецiального звання, 
рангу, чину або квалiфiкацiйного класу та конфiскацiя майна.
3. Штраф та позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною 
дiяльнiстю можуть застосовуватися як основнi, так i як додатковi покарання.
4. За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене 
в санкцiї статтi Особливої частини цього Кодексу. До основного покарання може 
бути приєднане одне чи кiлька додаткових покарань у випадках та порядку, 
передбачених цим Кодексом.
5. Ухилення вiд покарання, призначеного вироком суду, має наслiдком 
вiдповiдальнiсть, передбачену статтями 389 та 390 цього Кодексу.

Стаття 53.	Штраф
1. Штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках i межах, 
встановлених в Особливiй частинi цього Кодексу.
2. Розмiр штрафу визначається судом залежно вiд тяжкостi вчиненого злочину та з 
урахуванням майнового стану винного в межах вiд тридцяти до тисячi 
неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, якщо статтями Особливої частини 
цього Кодексу не передбачено вищого розмiру штрафу.
3. Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тодi, якщо його 
спецiально передбачено в санкцiї статтi Особливої частини цього Кодексу.
4. У разi неможливостi сплати штрафу суд може замiнити несплачену суму штрафу 
покаранням у видi громадських робiт iз розрахунку: десять годин громадських 
робiт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мiнiмум доходiв 
громадян, або виправними роботами iз розрахунку один мiсяць виправних робiт за 
чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян, 
але на строк не бiльше двох рокiв.

Стаття 54.	Позбавлення вiйськового, спецiального звання, рангу, чину або 
квалiфiкацiйного класу
Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має вiйськове, 
спецiальне звання, ранг, чин або квалiфiкацiйний клас, може бути позбавлена за 
вироком суду цього звання, рангу, чину або квалiфiкацiйного класу.

Стаття 55.	Позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною 
дiяльнiстю
1. Позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю може 
бути призначене як основне покарання на строк вiд двох до п'яти рокiв або як 
додаткове покарання на строк вiд одного до трьох рокiв.
2. Позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю як 
додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене 
в санкцiї статтi Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням 
характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку iз заняттям певною 
дiяльнiстю, особи засудженого та iнших обставин справи суд визнає за неможливе 
збереження за ним права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.
3. При призначеннi позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною 
дiяльнiстю як додаткового покарання до арешту, обмеження волi, тримання в 
дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв або позбавлення волi на певний 
строк - воно поширюється на увесь час вiдбування основного покарання i, крiм 
цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому 
строк додаткового покарання обчислюється з моменту вiдбуття основного покарання, 
а при призначеннi покарання у видi позбавлення права обiймати певнi посади або 
займатися певною дiяльнiстю як додаткове до iнших основних покарань, а також у 
разi застосування статтi 77 цього Кодексу, - з моменту набрання законної сили 
вироком.

Стаття 56.	Громадськi роботи
1. Громадськi роботи полягають у виконаннi засудженим у вiльний вiд роботи чи 
навчання час безоплатних суспiльно корисних робiт, вид яких визначають органи 
мiсцевого самоврядування.
2. Громадськi роботи встановлюються на строк вiд шiстдесяти до двохсот сорока 
годин i вiдбуваються не бiльш як чотири години на день.
3. Громадськi роботи не призначаються особам, визнаним iнвалiдами першої або 
другої групи, вагiтним жiнкам, особам, якi досягли пенсiйного вiку, а також 
вiйськовослужбовцям строкової служби.

Стаття 57.	Виправнi роботи
1. Покарання у видi виправних робiт встановлюється на строк вiд шести мiсяцiв до 
двох рокiв i вiдбувається за мiсцем роботи засудженого. Iз суми заробiтку 
засудженого до виправних робiт провадиться вiдрахування в доход держави у 
розмiрi, встановленому вироком суду, в межах вiд десяти до двадцяти вiдсоткiв.
2. Виправнi роботи не застосовуються до вагiтних жiнок та жiнок, якi перебувають 
у вiдпустцi по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осiб, що не досягли 
шiстнадцяти рокiв, та тих, що досягли пенсiйного вiку, а також до 
вiйськовослужбовцiв, працiвникiв правоохоронних органiв, нотарiусiв, суддiв, 
прокурорiв, адвокатiв, державних службовцiв, посадових осiб органiв мiсцевого 
самоврядування.
3. Особам, якi стали непрацездатними пiсля винесення вироку суду, виправнi 
роботи суд може замiнити штрафом iз розрахунку трьох встановлених законодавством 
неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян за один мiсяць виправних робiт.

Стаття 58.	Службовi обмеження для вiйськовослужбовцiв
1. Покарання у видi службового обмеження застосовується до засуджених 
вiйськовослужбовцiв, крiм вiйськовослужбовцiв строкової служби, на строк вiд 
шести мiсяцiв до двох рокiв у випадках, передбачених цим Кодексом замiсть 
виправних робiт, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та 
особу засудженого, вважатиме за можливе замiсть обмеження волi чи позбавлення 
волi на строк не бiльше двох рокiв призначити службове обмеження на той самий 
строк.
2. Iз суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження 
провадиться вiдрахування в доход держави у розмiрi, встановленому вироком суду, 
в межах вiд десяти до двадцяти вiдсоткiв. Пiд час вiдбування покарання 
засуджений не може бути пiдвищений за посадою, у вiйськовому званнi, строк 
покарання не зараховується йому в строк вислуги рокiв для присвоєння чергового 
вiйськового звання.

Стаття 59.	Конфiскацiя майна
1. Покарання у видi конфiскацiї майна полягає в примусовому безоплатному 
вилученнi у власнiсть держави всього або частини майна, яке є власнiстю 
засудженого. Якщо конфiскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме 
частина майна конфiскується, або перелiчити предмети, що конфiскуються.
2. Конфiскацiя майна встановлюється за тяжкi та особливо тяжкi корисливi злочини 
i може бути призначена лише у випадках, спецiально передбачених в Особливiй 
частинi цього Кодексу.
3. Перелiк майна, що не пiдлягає конфiскацiї, визначається законом України.

Стаття 60.	Арешт
1. Покарання у видi арешту полягає в триманнi засудженого в умовах iзоляцiї i 
встановлюється на строк вiд одного до шести мiсяцiв.
2. Вiйськовослужбовцi вiдбувають арешт на гауптвахтi.
3. Арешт не застосовується до осiб вiком до шiстнадцяти рокiв, вагiтних жiнок та 
до жiнок, якi мають дiтей вiком до семи рокiв.

Стаття 61.	Обмеження волi
1. Покарання у видi обмеження волi полягає у триманнi особи в кримiнально-
виконавчих установах вiдкритого типу без iзоляцiї вiд суспiльства в умовах 
здiйснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до працi.
2. Обмеження волi встановлюється на строк вiд одного до п'яти рокiв.
3. Обмеження волi не застосовується до неповнолiтнiх, вагiтних жiнок i жiнок, що 
мають дiтей вiком до чотирнадцяти рокiв, до осiб, що досягли пенсiйного вiку, 
вiйськовослужбовцiв строкової служби та до iнвалiдiв першої i другої груп.

Стаття 62.	Тримання в дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв
1. Покарання у видi тримання в дисциплiнарному батальйонi призначається 
вiйськовослужбовцям строкової служби на строк вiд шести мiсяцiв до двох рокiв у 
випадках, передбачених цим Кодексом, а також якщо суд, враховуючи обставини 
справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замiнити позбавлення волi на 
строк не бiльше двох рокiв триманням у дисциплiнарному батальйонi на той самий 
строк.
2. Тримання в дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв замiсть позбавлення 
волi не може застосовуватися до осiб, якi ранiше вiдбували покарання у видi 
позбавлення волi.

Стаття 63.	Позбавлення волi на певний строк
1. Покарання у видi позбавлення волi полягає в iзоляцiї засудженого та помiщеннi 
його на певний строк до кримiнально-виконавчої установи.
2. Позбавлення волi встановлюється на строк вiд одного до п'ятнадцяти рокiв.

Стаття 64.	Довiчне позбавлення волi
1. Довiчне позбавлення волi встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинiв 
i застосовується лише у випадках, спецiально передбачених цим Кодексом, якщо суд 
не вважає за можливе застосовувати позбавлення волi на певний строк
2. Довiчне позбавлення волi не застосовується до осiб, що вчинили злочини у вiцi 
до 18 рокiв i до осiб у вiцi понад 65 рокiв, а також до жiнок, що були в станi 
вагiтностi пiд час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Роздiл ХI ПРИЗНАЧЕННЯ ПОКАРАННЯ

Стаття 65.	Загальнi засади призначення покарання
1. Суд призначає покарання:
1) у межах, установлених у санкцiї статтi Особливої частини цього Кодексу, що 
передбачає вiдповiдальнiсть за вчинений злочин;
2) вiдповiдно до положень Загальної частини цього Кодексу;
3) враховуючи ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, особу винного та обставини, що 
пом'якшують та обтяжують покарання.
2. Особi, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхiдне й 
достатнє для її виправлення та попередження нових злочинiв.
3. Пiдстави для призначення бiльш м'якого покарання, нiж це передбачено 
вiдповiдною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинений злочин, 
визначаються статтею 69 цього Кодексу.
4. Бiльш суворе покарання, нiж передбачене вiдповiдними статтями Особливої 
частини цього Кодексу за вчинений злочин, може бути призначене за сукупнiстю 
злочинiв i за сукупнiстю вирокiв згiдно зi статтями 70 та 71 цього Кодексу.

Стаття 66.	Обставини, якi пом'якшують покарання
1. При призначеннi покарання обставинами, якi його пом'якшують, визнаються:
 1) з'явлення iз зiзнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;
 2) добровiльне вiдшкодування завданого збитку або усунення заподiяної шкоди;
 3) вчинення злочину неповнолiтнiм;
 4) вчинення злочину жiнкою в станi вагiтностi;
 5) вчинення злочину внаслiдок збiгу тяжких особистих, сiмейних чи iнших 
обставин;
 6) вчинення злочину пiд впливом погрози, примусу або через матерiальну, 
службову чи iншу залежнiсть;
 7) вчинення злочину пiд впливом сильного душевного хвилювання, викликаного 
неправомiрними або аморальними дiями потерпiлого;
 8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхiдностi;
 9) виконання спецiального завдання з попередження чи розкриття злочинної 
дiяльностi органiзованої групи чи злочинної органiзацiї, поєднане з вчиненням 
злочину у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. При призначеннi покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, i 
iншi обставини, не зазначенi в частинi першiй цiєї статтi.

3. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує покарання, передбачена в статтi 
Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його 
квалiфiкацiю, суд не може ще раз враховувати її при призначеннi покарання як 
таку, що його пом'якшує.

Стаття 67.	Обставини, якi обтяжують покарання
1. При призначеннi покарання обставинами, якi його обтяжують, визнаються:
1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинiв;
2) вчинення злочину, групою осiб за попередньою змовою;
3) вчинення злочину на ґрунтi расової, нацiональної чи релiгiйної ворожнечi або 
розбрату;
4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпiлим службового або 
громадського обов'язку;
5) тяжкi наслiдки, завданi злочином;
6) вчинення злочину щодо малолiтнього, особи похилого вiку або особи, що 
перебуває в безпорадному станi;
7) вчинення злочину щодо жiнки, яка завiдомо для винного перебувала у станi 
вагiтностi;
8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матерiальнiй, службовiй чи iншiй 
залежностi вiд винного;
9) вчинення злочину з використанням малолiтнього або особи, що страждає 
психiчним захворюванням чи недоумством;
10) вчинення злочину з особливою жорстокiстю;
11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, 
iнших надзвичайних подiй;
12) вчинення злочину загальнонебезпечним способом;
13) вчинення злочину особою, що перебуває у станi алкогольного сп'янiння або у 
станi, викликаному вживанням наркотичних або iнших одурманливих засобiв.
2. Суд має право, залежно вiд характеру вчиненого злочину, не визнати будь-яку 
iз зазначених у частинi першiй цiєї статтi обставин, за виключенням обставин, 
зазначених у пунктах 2, 6, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навiвши 
мотиви свого рiшення у вироку.
3. При призначеннi покарання суд не може визнати такими, що його обтяжують, 
обставини, не зазначенi в частинi першiй цiєї статтi.
4. Якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статтi 
Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його 
квалiфiкацiю, суд не може ще раз враховувати її при призначеннi покарання як 
таку, що його обтяжує.

Стаття 68.	Призначення покарання за незакiнчений злочин та за злочин, вчинений 
у спiвучастi
1. При призначеннi покарання за незакiнчений злочин суд, керуючись положеннями 
статей 65-67 цього Кодексу, враховує ступiнь тяжкостi вчиненого особою дiяння, 
ступiнь здiйснення злочинного намiру та причини, внаслiдок яких злочин не було 
доведено до кiнця.
2. При призначеннi покарання спiвучасникам злочину суд, керуючись положеннями 
статей 65-67 цього Кодексу, враховує характер та ступiнь участi кожного з них у 
вчиненнi злочину.

Стаття 69.	Призначення бiльш м'якого покарання, нiж передбачено законом
1. За наявностi декiлькох обставин, що пом'якшують покарання та iстотно знижують 
ступiнь тяжкостi вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, 
умотивувавши своє рiшення, може за особливо тяжкий, тяжкий злочин або злочин 
середньої тяжкостi призначити основне покарання, нижче вiд найнижчої межi, 
встановленої в санкцiї статтi Особливої частини цього Кодексу або перейти до 
iншого, бiльш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкцiї статтi 
за цей злочин. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче вiд 
найнижчої межi, встановленої для даного виду покарання в Загальнiй частинi цього 
Кодексу.
2. На пiдставах, передбачених у частинi першiй цiєї статтi, суд може не 
призначати додаткового покарання, що передбачене в санкцiї статтi Особливої 
частини цього Кодексу як обов'язкове.

Стаття 70.	Призначення покарання за сукупнiстю злочинiв
1. При сукупностi злочинiв суд, призначивши покарання (основне i додаткове) за 
кожний злочин окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш 
суворого покарання бiльш суворим або шляхом повного чи часткового складання 
призначених покарань.
2. При складаннi покарань остаточне покарання за сукупнiстю злочинiв 
визначається в межах, встановлених санкцiєю статтi Особливої частини цього 
Кодексу, яка передбачає бiльш суворе покарання. Якщо хоча б один iз злочинiв є 
умисним тяжким або особливо тяжким, суд може призначити остаточне покарання за 
сукупнiстю злочинiв у межах максимального строку, встановленого для даного виду 
покарання в Загальнiй частинi цього Кодексу. Якщо хоча б за один iз вчинених 
злочинiв призначено довiчне позбавлення волi, то остаточне покарання за 
сукупнiстю злочинiв визначається шляхом поглинання будь-яких менш суворих 
покарань довiчним позбавленням волi.
3. До основного покарання, призначеного за сукупнiстю злочинiв, можуть бути 
приєднанi додатковi покарання, призначенi судом за злочини, у вчиненнi яких 
особу було визнано винною.
4. За правилами, передбаченими в частинах 1-3 цiєї статтi, призначається 
покарання, якщо пiсля постановлення вироку в справi буде встановлено, що 
засуджений винен ще i в iншому злочинi, вчиненому ним до постановлення 
попереднього вироку. У цьому випадку в строк покарання, остаточно призначеного 
за сукупнiстю злочинiв, зараховується покарання, вiдбуте повнiстю або частково 
за попереднiм вироком, за правилами, передбаченими в статтi 72 цього Кодексу.

Стаття 71.	Призначення покарання за сукупнiстю вирокiв
1. Якщо засуджений пiсля постановлення вироку, але до повного вiдбуття покарання 
вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повнiстю 
або частково приєднує невiдбуту частину покарання за попереднiм вироком.
2. При складаннi покарань за сукупнiстю вирокiв загальний строк покарання не 
може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання 
в Загальнiй частинi цього Кодексу. При складаннi покарань у видi позбавлення 
волi загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупнiстю вирокiв, не 
повинен перевищувати п'ятнадцяти рокiв, а у випадку, якщо хоча б один iз 
злочинiв є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волi може бути бiльшим 
п'ятнадцяти рокiв, але не повинен перевищувати двадцяти п'яти рокiв. При 
складаннi покарань у видi довiчного позбавлення волi та будь-яких менш суворих 
покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупнiстю 
вирокiв, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довiчним 
позбавленням волi.
3. Призначене хоча б за одним iз вирокiв додаткове покарання або невiдбута його 
частина за попереднiм вироком пiдлягає приєднанню до основного покарання, 
остаточно призначеного за сукупнiстю вирокiв.
4. Остаточне покарання за сукупнiстю вирокiв має бути бiльшим вiд покарання, 
призначеного за новий злочин, а також вiд невiдбутої частини покарання за 
попереднiм вироком.
5. Якщо засуджений пiсля винесення вироку, але до повного вiдбуття покарання 
вчинив два або бiльше злочинiв, суд призначає покарання за цi новi злочини за 
правилами, передбаченими в статтi 70 цього Кодексу, а потiм до остаточного 
покарання, призначеного за сукупнiстю злочинiв, повнiстю чи частково приєднує 
невiдбуту частину покарання за попереднiм вироком у межах, встановлених у 
частинi другiй цiєї статтi.

Стаття 72.	Правила складання покарань та зарахування строку попереднього 
ув'язнення
1. При складаннi покарань за сукупнiстю злочинiв та сукупнiстю вирокiв менш 
суворий вид покарання переводиться в бiльш суворий вид виходячи з такого їх 
спiввiдношення:
1) одному дню позбавлення волi вiдповiдають:
а) один день тримання в дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв або 
арешту;
б) два днi обмеження волi;
в) три днi службового обмеження для вiйськовослужбовцiв або три днi виправних 
робiт;
г) вiсiм годин громадських робiт;
2) одному дню тримання в дисциплiнарному батальйонi вiйськовослужбовцiв або 
арешту вiдповiдають:
а) два днi обмеження волi;
б) три днi службового обмеження для вiйськовослужбовцiв або три днi виправних 
робiт;
3) одному дню обмеження волi вiдповiдають три днi службового обмеження для 
вiйськовослужбовцiв, або три днi виправних робiт;
4) одному дню обмеження волi або арешту вiдповiдають вiсiм годин громадських 
робiт.
2. При призначеннi покарання за сукупнiстю злочинiв або вирокiв у видi виправних 
робiт або службових обмежень для вiйськовослужбовцiв складанню пiдлягають лише 
строки цих покарань. Розмiри вiдрахувань iз заробiтку засудженого складанню не 
пiдлягають i обчислюються за кожним вироком самостiйно.
3. Основнi покарання у видi штрафу та позбавлення права обiймати певнi посади 
або займатися певною дiяльнiстю при призначеннi їх за сукупнiстю злочинiв i за 
сукупнiстю вирокiв складанню з iншими видами покарань не пiдлягають i 
виконуються самостiйно.
4. Додатковi покарання рiзних видiв у всiх випадках виконуються самостiйно.
5. Попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разi засудження 
до позбавлення волi день за день або за правилами, передбаченими у частинi 
першiй цiєї статтi. При призначеннi покарань, не зазначених в частинi першiй 
цiєї статтi, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або 
повнiстю звiльнити засудженого вiд його вiдбування.

Стаття 73.	Обчислення строкiв покарання
Строки покарання обчислюються в роках та мiсяцях. При замiнi або складаннi 
покарань, а також у разi зарахування попереднього ув'язнення допускається 
обчислення строкiв покарання у днях.

Роздiл ХII ЗВIЛЬНЕННЯ ВIД ПОКАРАННЯ ТА ЙОГО ВIДБУВАННЯ

Стаття 74.	Звiльнення вiд покарання та його вiдбування
1. Звiльнення засудженого вiд покарання або подальшого його вiдбування, замiна 
бiльш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крiм звiльнення вiд 
покарання або пом'якшення покарання на пiдставi закону України про амнiстiю чи 
акта помилування, може застосовуватися тiльки судом у випадках, передбачених цим 
Кодексом.
2. Особа, засуджена за дiяння, каранiсть якого законом усунена, пiдлягає 
негайному звiльненню вiд призначеного судом покарання.
3. Призначена засудженому мiра покарання, що перевищує санкцiю нового закону, 
знижується до максимальної межi покарання, встановленого цим законом.
4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкостi, може бути за 
вироком суду звiльнена вiд покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням 
бездоганної поведiнки i сумлiнного ставлення до працi цю особу на час розгляду 
справи в судi не можна вважати суспiльно небезпечною.
5. Особа також може бути за вироком суду звiльнена вiд покарання на пiдставах, 
передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Стаття 75.	Звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням
1. Якщо суд при призначеннi покарання у видi виправних робiт, службового 
обмеження для вiйськовослужбовцiв, обмеження волi, а також позбавлення волi на 
строк не бiльше п'яти рокiв, враховуючи тяжкiсть злочину, особу винного та iншi 
обставини справи, дiйде висновку про можливiсть виправлення засудженого без 
вiдбування покарання, вiн може прийняти рiшення про звiльнення вiд вiдбування 
покарання з випробуванням.
2. У цьому разi суд ухвалює звiльнити засудженого вiд вiдбування призначеного 
покарання, якщо вiн протягом визначеного судом iспитового строку не вчинить 
нового злочину i виконає покладенi на нього обов'язки.
3. Iспитовий строк встановлюється судом тривалiстю вiд одного до трьох рокiв.

Стаття 76.	Обов'язки, якi покладає суд на особу, звiльнену вiд вiдбування 
покарання з випробуванням
1. У разi звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням суд може покласти 
на засудженого такi обов'язки:
1) попросити публiчно або в iншiй формi пробачення у потерпiлого;
2) не виїжджати за межi України на постiйне проживання без дозволу органу 
кримiнально-виконавчої системи;
3) повiдомляти органи кримiнально-виконавчої системи про змiну мiсця проживання, 
роботи або навчання;
4) перiодично з'являтися для реєстрацiї в органи кримiнально-виконавчої системи;
5) пройти курс лiкування вiд алкоголiзму, наркоманiї або захворювання, що 
становить небезпеку для здоров'я iнших осiб.
2. Контроль за поведiнкою таких засуджених здiйснюється органами виконання 
покарань за мiсцем проживання засудженого, а щодо засуджених вiйськовослужбовцiв 
- командирами вiйськових частин.

Стаття 77.	Застосування додаткових покарань у разi звiльнення вiд вiдбування 
основного покарання з випробуванням
У разi звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням можуть бути 
призначенi додатковi покарання у видi штрафу, позбавлення права обiймати певнi 
посади або займатися певною дiяльнiстю та позбавлення вiйськового, спецiального 
звання, рангу, чину або квалiфiкацiйного класу.

Стаття 78.	Правовi наслiдки звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням
1. Пiсля закiнчення iспитового строку засуджений, який виконав покладенi на 
нього обов'язки та не вчинив нового злочину, звiльняється судом вiд призначеного 
йому покарання.
2. Якщо засуджений не виконує покладенi на нього обов'язки або систематично 
вчинює правопорушення, що потягли за собою адмiнiстративнi стягнення, i свiдчать 
про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для 
вiдбування призначеного покарання.
3. У разi вчинення засудженим протягом iспитового строку нового злочину суд 
призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статтях 71 - 72 цього 
Кодексу.

Стаття 79.	Звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням вагiтних жiнок i 
жiнок, якi мають дiтей вiком до семи рокiв
1. У разi призначення покарання у видi обмеження волi або позбавлення волi 
вагiтним жiнкам або жiнкам, якi мають дiтей вiком до семи рокiв, крiм засуджених 
до позбавлення волi на строк бiльше п'яти рокiв за тяжкi i особливо тяжкi 
злочини, суд може звiльнити таких засуджених вiд вiдбування як основного, так i 
додаткового покарання з встановленням iспитового строку у межах строку, на який 
згiдно з законом, жiнку може бути звiльнено вiд роботи у зв'язку з вагiтнiстю, 
пологами i до досягнення дитиною семирiчного вiку.
2. У разi звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням вагiтних жiнок i 
жiнок, якi мають дiтей вiком до семи рокiв, суд може покласти на засуджену 
обов'язки, передбаченi у статтi 76 цього Кодексу.
3. Контроль за поведiнкою засуджених здiйснюється органами кримiнально-
виконавчої системи.
4. Пiсля закiнчення iспитового строку суд, залежно вiд поведiнки засудженої, 
звiльняє її вiд покарання або направляє для вiдбування покарання, призначеного 
вироком.
5. У разi, коли звiльнена вiд вiдбування покарання з випробуванням жiнка 
вiдмовилася вiд дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з мiсця 
проживання, ухиляється вiд виховання дитини, догляду за нею, не виконує 
покладених на неї судом обов'язкiв або систематично вчинює правопорушення, що 
потягли за собою адмiнiстративнi стягнення, i свiдчать про її небажання стати на 
шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для 
вiдбування покарання згiдно з вироком суду.
6. Якщо засуджена вчинила в перiод iспитового строку новий злочин, суд призначає 
їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 i 72 цього Кодексу.

Стаття 80.	Звiльнення вiд вiдбування покарання у зв'язку iз закiнченням строкiв 
давностi виконання обвинувального вироку
1. Особа звiльняється вiд вiдбування покарання, якщо з дня набрання чинностi 
обвинувальним вироком його не було виконано в такi строки:
1) два роки - у разi засудження до покарання менш суворого, нiж обмеження волi;
2) три роки - у разi засудження до покарання у видi обмеження волi або 
позбавлення волi за злочин невеликої тяжкостi;
3) п'ять рокiв - у разi засудження до покарання у видi позбавлення волi за 
злочин середньої тяжкостi, а також при засудженнi до позбавлення волi на строк 
не бiльше п'яти рокiв за тяжкий злочин;
4) десять рокiв - у разi засудження до покарання у видi позбавлення волi на 
строк понад п'ять рокiв за тяжкий злочин, а також при засудженнi до позбавлення 
волi на строк не бiльше десяти рокiв за особливо тяжкий злочин;
5) п'ятнадцять рокiв - у разi засудження до покарання у видi позбавлення волi на 
строк бiльше десяти рокiв за особливо тяжкий злочин.
2. Строки давностi щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, 
призначеним за вироком суду.
3. Перебiг давностi зупиняється, якщо засуджений ухиляється вiд вiдбування 
покарання. У цих випадках перебiг давностi вiдновлюється з дня з'явлення 
засудженого для вiдбування покарання або з дня його затримання. У цьому разi 
строки давностi, передбаченi пунктами 1 - 3 частини першою цiєї статтi, 
подвоюються.
4. Перебiг давностi переривається, якщо до закiнчення строкiв, зазначених у 
частинах першiй та третiй цiєї статтi, засуджений вчинить новий середньої 
тяжкостi, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давностi в цьому випадку 
починається з дня вчинення нового злочину.
5. Питання про застосування давностi до особи, засудженої до довiчного 
позбавлення волi, вирiшується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати 
давнiсть, довiчне позбавлення волi замiняється позбавленням волi.
6. Давнiсть не застосовується у разi засудження за злочини проти миру та безпеки 
людства, передбаченi статтями 437 - 439 та частиною 1 статтi 442 цього Кодексу.

Стаття 81.	Умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання
1. До осiб, що вiдбувають покарання у видi виправних робiт, службових обмежень 
для вiйськовослужбовцiв, обмеження волi, тримання в дисциплiнарному батальйонi 
вiйськовослужбовцiв або позбавлення волi, може бути застосоване умовно-
дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання. Особу може бути умовно-
достроково звiльнено повнiстю або частково i вiд вiдбування додаткового 
покарання.
2. Умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання може бути застосоване, 
якщо засуджений сумлiнною поведiнкою i ставленням до працi довiв своє 
виправлення.
3. Умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання може бути застосоване 
пiсля фактичного вiдбуття засудженим:
1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої 
або середньої тяжкостi, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий 
злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разi, якщо особа ранiше 
вiдбувала покарання у видi позбавлення волi за умисний злочин i до погашення або 
зняття судимостi знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до 
позбавлення волi;
3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний 
особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особi, яка ранiше 
звiльнялася умовно-достроково i знову вчинила умисний злочин протягом невiдбутої 
частини покарання.
4. У разi вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звiльнення 
вiд вiдбування покарання, протягом невiдбутої частини покарання нового злочину 
суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 i 72 цього 
Кодексу.

Стаття 82.	Замiна невiдбутої частини покарання бiльш м'яким
1. Особам, що вiдбувають покарання у видi обмеження або позбавлення волi, 
невiдбута частина покарання може бути замiнена судом бiльш м'яким покаранням. У 
цих випадках бiльш м'яке покарання призначається в межах строкiв, установлених у 
Загальнiй частинi цього Кодексу для даного виду покарання, i не повинне 
перевищувати невiдбутого строку покарання, призначеного вироком.
2. У разi замiни невiдбутої частини основного покарання бiльш м'яким засудженого 
може бути звiльнено також i вiд додаткового покарання у видi позбавлення права 
займати певнi посади чи займатися певною дiяльнiстю.
3. Замiна невiдбутої частини покарання бiльш м'яким може бути застосована, якщо 
засуджений став на шлях виправлення.
4. Замiна невiдбутої частини покарання бiльш м'яким можлива пiсля фактичного 
вiдбуття засудженим:
1) не менше третини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або 
середньої тяжкостi, а також за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий 
злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разi, коли особа ранiше 
вiдбувала покарання у видi позбавлення волi за умисний злочин i до погашення або 
зняття судимостi знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до 
позбавлення волi;
3) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний особливо 
тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особi, яка ранiше звiльнялася 
умовно-достроково i вчинила новий умисний злочин протягом невiдбутої частини 
покарання.
5. До осiб, яким покарання замiнене бiльш м'яким, може бути застосоване умовно-
дострокове звiльнення за правилами, передбаченими статтею 81 цього Кодексу.
6. Якщо особа, вiдбуваючи бiльш м'яке покарання, вчинить новий злочин, суд до 
покарання за знову вчинений злочин додає невiдбуту частину бiльш м'якого 
покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 i 72 цього Кодексу.

Стаття 83.	Звiльнення вiд вiдбування покарання вагiтних жiнок i жiнок, якi 
мають дiтей вiком до трьох рокiв
1. Засуджених до обмеження волi або до позбавлення волi жiнок, якi стали 
вагiтними або народили дiтей пiд час вiдбування покарання, крiм засуджених до 
позбавлення волi на строк бiльше п'яти рокiв за умиснi тяжкi та особливо тяжкi 
злочини, суд може звiльнити вiд вiдбування покарання в межах строку, на який 
згiдно з законом жiнку може бути звiльнено вiд роботи у зв'язку з вагiтнiстю, 
пологами i до досягнення дитиною трирiчного вiку.
2. Звiльнення вiд вiдбування покарання застосовується до засудженої, яка має 
сiм'ю або родичiв, що дали згоду на спiльне з нею проживання, або яка має 
можливiсть самостiйно забезпечити належнi умови для виховання дитини.
3. Контроль за поведiнкою таких жiнок здiйснюється органом кримiнально-
виконавчої системи за мiсцем проживання.
4. Пiсля досягнення дитиною трирiчного вiку або в разi її смертi суд залежно вiд 
поведiнки засудженої може звiльнити її вiд покарання або замiнити його бiльш 
м'яким покаранням чи направити засуджену для вiдбування покарання, призначеного 
за вироком. У цьому разi суд може повнiстю або частково зарахувати у строк 
вiдбування покарання час, протягом якого засуджена не вiдбувала покарання.
5. Якщо засуджена, яка була звiльнена вiд вiдбування покарання, вiдмовляється 
вiд дитини, передала її у дитячий будинок, зникла з мiсця проживання або 
ухиляється вiд виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчинює 
правопорушення, що потягли за собою адмiнiстративнi стягнення i свiдчать про 
небажання стати на шлях виправлення, суд може за поданням контролюючого органу 
направити засуджену для вiдбування покарання, призначеного за вироком.
6. Якщо в перiод звiльнення вiд вiдбування покарання засуджена вчинила новий 
злочин, суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 i 72 
цього Кодексу.

Стаття 84.	Звiльнення вiд покарання за хворобою
1. Звiльняється вiд покарання особа, яка пiд час його вiдбування захворiла на 
психiчну хворобу, що позбавляє її можливостi усвiдомлювати свої дiї 
(бездiяльнiсть) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися 
примусовi заходи медичного характеру, вiдповiдно до статей 92 - 95 цього 
Кодексу.
2. Особа, яка пiсля вчинення злочину або постановлення вироку захворiла на iншу 
тяжку хворобу, що перешкоджає вiдбуванню покарання, може бути звiльнена вiд 
покарання або вiд подальшого його вiдбування. При вирiшеннi цього питання суд 
враховує тяжкiсть вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та 
iншi обставини справи.
3. Вiйськовослужбовцi, засудженi до службового обмеження, арешту або тримання в 
дисциплiнарному батальйонi, в разi визнання їх непридатними до вiйськової служби 
за станом здоров'я звiльняються вiд покарання.
4. У разi одужання осiб, зазначених у частинах першiй та другiй цiєї статтi, 
вони повиннi бути направленi для вiдбування покарання, якщо не закiнчилися 
строки давностi, передбаченi статтями 49 або 80 цього Кодексу, або вiдсутнi iншi 
пiдстави для звiльнення вiд покарання. При цьому час, протягом якого до осiб 
застосовувалися примусовi заходи медичного характеру, зараховується в строк 
покарання за правилами, передбаченими в частинi п'ятiй статтi 72 цього Кодексу, 
а один день позбавлення волi дорiвнює одному дню застосування примусових заходiв 
медичного характеру.
Стаття 85.	Звiльнення вiд покарання на пiдставi закону України про амнiстiю або 
акта про помилування
На пiдставi закону України про амнiстiю або акта про помилування засуджений може 
бути повнiстю або частково звiльнений вiд основного i додаткового покарання, а 
також засудженому може бути замiнено покарання або невiдбуту його частину бiльш 
м'яким покаранням.

Стаття 86.	Амнiстiя
1. Амнiстiя оголошується Законом України у вiдношеннi певної категорiї осiб.
2. Законом про амнiстiю особи, якi вчинили злочин, можуть бути повнiстю або 
частково звiльненi вiд кримiнальної вiдповiдальностi чи вiд покарання.
3. Законом про амнiстiю може бути передбачено замiна засудженому покарання або 
його невiдбутої частини бiльш м`яким покаранням.

Стаття 87.	Помилування
1. Помилування здiйснюється Президентом України у вiдношеннi iндивiдуально 
визначеної особи.
2. Актом помилування може бути здiйснена замiна засудженому призначеного судом 
покарання у видi довiчного позбавлення волi на позбавлення волi на строк не 
менше двадцяти п'яти рокiв.

Роздiл ХIII СУДИМIСТЬ

Стаття 88.	Правовi наслiдки судимостi
1. Особа визнається такою, що має судимiсть, з дня набрання законної сили 
обвинувальним вироком i до погашення або зняття судимостi.
2. Судимiсть має правове значення у разi вчинення нового злочину, а також в 
iнших випадках, передбачених законами України.
3. Особи, засудженi за вироком суду без призначення покарання або звiльненi вiд 
покарання чи такi, що вiдбули покарання за дiяння, злочиннiсть i каранiсть якого 
усунута законом, визнаються такими, що не мають судимостi.
4. Особи, якi були реабiлiтованi, визнаються такими, що не мають судимостi.

Стаття 89.	Строки погашення судимостi
Такими, що не мають судимостi, визнаються:
1) особи, засудженi вiдповiдно до статтi 75 цього Кодексу, якщо протягом 
iспитового строку вони не вчинять нового злочину i якщо протягом зазначеного 
строку рiшення про звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням не буде 
скасоване з iнших пiдстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового 
покарання перевищує тривалiсть iспитового строку, особа визнається такою, що не 
має судимостi, пiсля вiдбуття цього додаткового покарання;
2) жiнки, засудженi вiдповiдно до статтi 79 цього Кодексу, якщо протягом 
iспитового строку вони не вчинять нового злочину i якщо пiсля закiнчення цього 
строку не буде прийняте рiшення про направлення для вiдбування покарання, 
призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звiльнена вiд додаткового 
покарання i його строк перевищує тривалiсть iспитового строку, то жiнка 
визнається такою, що не має судимостi, пiсля вiдбуття цього додаткового 
покарання;
3) особи, засудженi до позбавлення права обiймати певнi посади чи займатися 
певною дiяльнiстю пiсля виконання цього покарання;
4) особи, якi вiдбули покарання у видi службового обмеження для 
вiйськовослужбовцiв або тримання в дисциплiнарному батальйонi 
вiйськовослужбовцiв чи достроково звiльненi вiд цих покарань, а також 
вiйськовослужбовцi, якi вiдбули покарання на гауптвахтi замiсть арешту;
5) особи, засудженi до штрафу, громадських виправних робiт або арешту, якщо вони 
протягом року з дня вiдбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять 
нового злочину;
6) особи, засудженi до обмеження волi, а також засудженi за злочин невеликої 
тяжкостi до позбавлення волi, якщо вони протягом двох рокiв з дня вiдбуття 
покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;
7) особи, засудженi до позбавлення волi за злочин середньої тяжкостi, якщо вони 
протягом трьох рокiв з дня вiдбуття покарання (основного та додаткового) не 
вчинять нового злочину;
8) особи, засудженi до позбавлення волi за тяжкий злочин, якщо вони протягом 
шести рокiв з дня вiдбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять 
нового злочину;
9) особи, засудженi до позбавлення волi за особливо тяжкий злочин, якщо вони 
протягом восьми рокiв з дня вiдбуття покарання (основного та додаткового) не 
вчинять нового злочину.

Стаття 90.	Обчислення строкiв погашення судимостi
1. Строки погашення судимостi обчислюються з дня вiдбуття основного i 
додаткового покарання.
2. До строку погашення судимостi зараховується час, протягом якого вирок не було 
виконано, якщо при цьому давнiсть виконання вироку не переривалася. Якщо вирок 
не було виконано, судимiсть погашається по закiнченнi строкiв давностi виконання 
вироку.
3. Якщо особу було достроково звiльнено вiд вiдбування покарання, то строк 
погашення судимостi обчислюється з дня дострокового звiльнення її вiд вiдбування 
покарання (основного та додаткового).
4. Якщо невiдбуту частину покарання було замiнено бiльш м'яким покаранням, то 
строк погашення судимостi обчислюється з дня вiдбуття бiльш м'якого покарання 
(основного та додаткового).
5. Якщо особа, що вiдбула покарання, до закiнчення строку погашення судимостi 
знову вчинить злочин, перебiг строку погашення судимостi, переривається i 
обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимостi обчислюються 
окремо за кожний злочин пiсля фактичного вiдбуття покарання (основного та 
додаткового) за останнiй злочин.

Стаття 91.	Зняття судимостi
1. Якщо особа пiсля вiдбуття покарання у видi обмеження волi або позбавлення 
волi зразковою поведiнкою i сумлiнним ставленням до працi довела своє 
виправлення, то суд може зняти з неї судимiсть до закiнчення строкiв, зазначених 
у статтi 89 цього Кодексу.
2. Зняття судимостi допускається лише пiсля закiнчення не менш як половини 
строку погашення судимостi, зазначеного у статтi 89 цього Кодексу.
3. Порядок зняття судимостi встановлюється Кримiнально-процесуальним кодексом 
України.

Роздiл ХIV
 ПРИМУСОВI ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛIКУВАННЯ

Стаття 92.	Поняття та мета примусових заходiв медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психiатричної 
допомоги, помiщення особи, яка вчинила суспiльно небезпечне дiяння, що пiдпадає 
пiд ознаки дiяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, в спецiальний 
лiкувальний заклад з метою її обов'язкового лiкування, а також запобiгання 
вчиненню нею суспiльно небезпечних дiянь.

Стаття 93.	Особи, до яких застосовуються примусовi заходи медичного характеру
Примусовi заходи медичного характеру можуть бути застосованi судом до осiб:
1) якi вчинили у станi неосудностi суспiльно небезпечнi дiяння;
2) якi вчинили у станi обмеженої осудностi злочини;
3) якi вчинили злочин у станi осудностi, але захворiли на психiчну хворобу до 
постановлення вироку або пiд час вiдбування покарання.

Стаття 94.	Види примусових заходiв медичного характеру
1. Залежно вiд характеру та тяжкостi захворювання, тяжкостi вчиненого дiяння, з 
урахуванням ступеня небезпечностi психiчно хворого для себе або iнших осiб, суд 
може застосувати такi примусовi заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психiатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпiталiзацiя до психiатричного закладу iз звичайним наглядом;
3) госпiталiзацiя до психiатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпiталiзацiя до психiатричного закладу iз суворим наглядом.
2. Надання амбулаторної психiатричної допомоги в примусовому порядку може бути 
застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психiчнi розлади i вчинила 
суспiльно небезпечне дiяння, якщо особа за станом свого психiчного здоров'я не 
потребує госпiталiзацiї до психiатричного закладу.
3. Госпiталiзацiя до психiатричного закладу iз звичайним наглядом може бути 
застосована судом щодо психiчно хворого, який за своїм психiчним станом i 
характером вчиненого суспiльно небезпечного дiяння потребує тримання у 
психiатричному закладi i лiкування у примусовому порядку.
4. Госпiталiзацiя до психiатричного закладу з посиленим наглядом може бути 
застосована судом щодо психiчно хворого, який вчинив суспiльно небезпечне 
дiяння, не пов'язане з посяганням на життя iнших осiб, i за своїм психiчним 
станом не становить загрози для суспiльства, але потребує тримання у 
психiатричному закладi та лiкування в умовах посиленого нагляду.
5. Госпiталiзацiя до психiатричного закладу iз суворим наглядом може бути 
застосована судом щодо психiчно хворого, який вчинив суспiльно небезпечне 
дiяння, пов'язане з посяганням на життя iнших осiб, а також щодо психiчно 
хворого, який за своїм психiчним станом i характером вчиненого суспiльно 
небезпечного дiяння становить особливу небезпеку для суспiльства i потребує 
тримання у психiатричному закладi та лiкування в умовах суворого нагляду.
6. Якщо не буде визнано за необхiдне застосування до психiчно хворого примусових 
заходiв медичного характеру, а також у разi припинення застосування таких 
заходiв, суд може передати його на пiклування родичам або опiкунам з 
обов'язковим лiкарським наглядом.

Стаття 95.	Продовження, змiна або припинення застосування примусових заходiв 
медичного характеру
1. Продовження, змiна або припинення застосування примусових заходiв медичного 
характеру здiйснюється судом за заявою представника психiатричного закладу 
(лiкаря-психiатра), який надає особi таку психiатричну допомогу, до якої 
додається висновок комiсiї лiкарiв-психiатрiв, який обґрунтовує необхiднiсть 
продовження, змiни або припинення застосування таких примусових заходiв.
2. Особи, до яких застосованi примусовi заходи медичного характеру, пiдлягають 
огляду комiсiєю лiкарiв-психiатрiв не рiдше одного разу на 6 мiсяцiв для 
вирiшення питання про наявнiсть пiдстав для звернення до суду iз заявою про 
припинення або про змiну застосування такого заходу. У разi вiдсутностi пiдстав 
для припинення або змiни застосування примусового заходу медичного характеру 
представник психiатричного закладу (лiкар-психiатр), який надає особi таку 
психiатричну допомогу, направляє до суду заяву, до якої додається висновок 
комiсiї лiкарiв-психiатрiв, який мiстить обґрунтування про необхiднiсть 
продовження застосування примусового заходу медичного характеру. У разi 
необхiдностi продовження застосування примусового заходу медичного характеру 
понад 6 мiсяцiв представник психiатричного закладу (лiкар-психiатр), який надає 
особi таку психiатричну допомогу, повинен направити до суду за мiсцем 
знаходження психiатричного закладу заяву про продовження застосування 
примусового заходу. До заяви додається висновок комiсiї лiкарiв-психiатрiв, який 
мiстить обґрунтування про необхiднiсть продовження надання особi такої 
психiатричної допомоги. В подальшому продовження застосовування примусового 
заходу медичного характеру проводиться кожного разу на строк, який не може 
перевищувати 6 мiсяцiв.
3. У разi припинення застосування примусових заходiв медичного характеру через 
змiнення психiчного стану особи на краще, суд може передати її на пiклування 
родичам або опiкунам з обов'язковим лiкарським наглядом.
4. У разi припинення застосування примусових заходiв медичного характеру через 
видужання особи, якi вчинили злочини у станi осудностi, але захворiли на 
психiчну хворобу до постановлення вироку, пiдлягають покаранню на загальних 
засадах, а особи, якi захворiли на психiчну хворобу пiд час вiдбування 
покарання, можуть пiдлягати подальшому вiдбуванню покарання.

Стаття 96.	Примусове лiкування
1. Примусове лiкування може бути застосоване судом, незалежно вiд призначеного 
покарання, до осiб, якi вчинили злочини та мають хворобу, що становить небезпеку 
для здоров'я iнших осiб.
2. У разi призначення покарання у видi позбавлення волi або обмеження волi 
примусове лiкування здiйснюється за мiсцем вiдбування покарання. У разi 
призначення iнших видiв покарань примусове лiкування здiйснюється у спецiальних 
лiкувальних закладах.

Роздiл ХV
 ОСОБЛИВОСТI КРИМIНАЛЬНОЇ ВIДПОВIДАЛЬНОСТI ТА ПОКАРАННЯ НЕПОВНОЛIТНIХ

Стаття 97.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi iз застосуванням 
примусових заходiв виховного характеру
1. Неповнолiтнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкостi, може бути 
звiльнено вiд кримiнальної вiдповiдальностi, якщо його виправлення можливе без 
застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолiтнього 
примусовi заходи виховного характеру, передбаченi частиною другою статтi 105 
цього Кодексу.
2. Примусовi заходи виховного характеру передбаченi частиною другою статтi 105 
цього Кодексу, суд застосовує i до особи, яка до досягнення вiку, з якого може 
наставати кримiнальна вiдповiдальнiсть, вчинила суспiльно небезпечне дiяння, що 
пiдпадає пiд ознаки дiяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу.
3. У разi ухилення неповнолiтнього, що вчинив злочин, вiд застосування до нього 
примусових заходiв виховного характеру, цi заходи скасовуються i вiн 
притягується до кримiнальної вiдповiдальностi.

Стаття 98.	Види покарань
1. До неповнолiтнiх, визнаних винними у вчиненнi злочину, судом можуть бути 
застосованi такi основнi види покарань:
1) штраф;
2) громадськi роботи;
3) виправнi роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волi на певний строк.
2. До неповнолiтнiх можуть бути застосованi додатковi покарання у видi штрафу та 
позбавлення права обiймати певнi посади або займатися певною дiяльнiстю.

Стаття 99.	Штраф
1. Штраф застосовується лише до неповнолiтнiх, що мають самостiйний доход, 
власнi кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
2. Розмiр штрафу встановлюється судом залежно вiд тяжкостi вчиненого злочину та 
з урахуванням майнового стану неповнолiтнього в межах до п'ятисот встановлених 
законодавством неоподатковуваних мiнiмумiв доходiв громадян.

Стаття 100.	Громадськi та виправнi роботи
1. Громадськi роботи можуть бути призначенi неповнолiтньому у вiцi вiд 16 до 18 
рокiв на строк вiд тридцяти до ста двадцяти годин i полягають у виконаннi 
неповнолiтнiм робiт у вiльний вiд навчання чи основної роботи час. Тривалiсть 
виконання даного виду покарання не може перевищувати двох годин на день.
2. Виправнi роботи можуть бути призначенi неповнолiтньому в вiцi вiд 16 до 18 
рокiв за мiсцем роботи на строк вiд двох мiсяцiв до одного року.
3. Iз заробiтку неповнолiтнього, засудженого до виправних робiт, здiйснюється 
вiдрахування в доход держави в розмiрi, встановленому вироком суду, в межах вiд 
п'яти до десяти вiдсоткiв.

Стаття 101.	Арешт
Арешт полягає у триманнi неповнолiтнього, який на момент постановлення вироку 
досяг шiстнадцяти рокiв, в умовах iзоляцiї в спецiально пристосованих установах 
на строк вiд п'ятнадцяти до сорока п'яти дiб.

Стаття 102.	Позбавлення волi на певний строк
1. Покарання у видi позбавлення волi особам, якi не досягли до вчинення злочину 
вiсiмнадцятирiчного вiку, не може бути призначене на строк бiльше десяти рокiв, 
а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цiєї статтi, - бiльше 
п'ятнадцяти рокiв. Неповнолiтнi, засудженi до покарання у видi позбавлення волi, 
вiдбувають його у спецiальних виховних установах.
2. Позбавлення волi не може бути призначене неповнолiтньому, який вперше вчинив 
злочин невеликої тяжкостi.
3. Покарання у видi позбавлення волi призначається неповнолiтньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкостi - на строк не бiльше двох 
рокiв;
2) за злочин середньої тяжкостi - на строк не бiльше чотирьох рокiв;
3) за тяжкий злочин - на строк не бiльше семи рокiв;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не бiльше десяти рокiв.
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини - на 
строк до п'ятнадцяти рокiв.

Стаття 103.	Призначення покарання
1. При призначеннi покарання неповнолiтньому суд, крiм обставин, передбачених у 
статтях 65 - 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив 
дорослих, рiвень розвитку та iншi особливостi особи неповнолiтнього.
2. При призначенi покарання неповнолiтньому за сукупнiстю злочинiв або вирокiв 
остаточне покарання у видi позбавлення волi не може перевищувати п'ятнадцяти 
рокiв.

Стаття 104.	Звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням
1. Звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням застосовується до 
неповнолiтнiх вiдповiдно до статей 75 - 78 цього Кодексу, з урахуванням 
положень, передбачених цiєю статтею.
2. Звiльнення вiд вiдбування покарання з випробуванням може бути застосоване до 
неповнолiтнього лише у разi його засудження до позбавлення волi.
3. Iспитовий строк установлюється тривалiстю вiд одного до двох рокiв.
4. У разi звiльнення неповнолiтнього вiд вiдбування покарання з випробуванням 
суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її прохання, обов'язок 
щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи.

Стаття 105.	Звiльнення вiд покарання iз застосуванням примусових заходiв 
виховного характеру
1. Неповнолiтнiй, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкостi, може бути 
звiльнений судом вiд покарання, якщо буде визнано, що внаслiдок щирого розкаяння 
та подальшої бездоганної поведiнки вiн на момент постановлення вироку не 
потребує застосування покарання.
2. У цьому разi суд застосовує до неповнолiтнього такi примусовi заходи 
виховного характеру:
1) застереження;
2) обмеження дозвiлля i встановлення особливих вимог до поведiнки 
неповнолiтнього;
3) передача неповнолiтнього пiд нагляд батькiв чи осiб, якi їх замiняють, чи пiд 
нагляд педагогiчного або трудового колективу за його згодою, а також окремих 
громадян на їхнє прохання;
4) покладення на неповнолiтнього, який досяг п'ятнадцятирiчного вiку i має 
майно, кошти або заробiток, обов'язку вiдшкодування заподiяних майнових збиткiв;
5) направлення неповнолiтнього до спецiальної навчально-виховної установи для 
дiтей i пiдлiткiв до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох 
рокiв. Умови перебування в цих установах неповнолiтнiх та порядок їх залишення 
визначаються законом.
3. До неповнолiтнього може бути застосовано кiлька примусових заходiв виховного 
характеру, що передбаченi у частинi другiй цiєї статтi. Тривалiсть заходiв 
виховного характеру, передбачених у пунктi 2 та 3 частини другої цiєї статтi, 
встановлюється судом, який їх призначає.
4. Суд може також визнати за необхiдне призначити неповнолiтньому вихователя в 
порядку, передбаченому законом.

Стаття 106.	Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi та вiдбування покарання 
у зв'язку iз закiнченням строкiв давностi
1. Звiльнення вiд кримiнальної вiдповiдальностi та вiдбування покарання у 
зв'язку iз закiнченням строкiв давностi до осiб, якi вчинили злочин у вiцi до 
вiсiмнадцяти рокiв, застосовується вiдповiдно до статей 49 та 80 цього Кодексу з 
урахуванням положень, передбачених цiєю статтею.
2. Щодо осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi встановлюються такi строки 
давностi:
1) два роки - у разi вчинення злочину невеликої тяжкостi;
2) п'ять рокiв - у разi вчинення злочину середньої тяжкостi;
3) сiм рокiв - у разi вчинення тяжкого злочину;
4) десять рокiв - у разi вчинення особливо тяжкого злочину.
3. Щодо осiб, зазначених у частинi першiй цiєї статтi, встановлюються такi 
строки виконання обвинувального вироку:
1) два роки - у разi засудження до покарання, не пов'язаного з позбавленням 
волi, а також при засудженнi до покарання у видi позбавлення волi за злочин 
невеликої тяжкостi;
2) п'ять рокiв - у разi засудження до покарання у видi позбавлення волi за 
злочин середньої тяжкостi, а також при засудженнi до покарання у видi 
позбавлення волi на строк не бiльше п'яти рокiв за тяжкий злочин;
3) сiм рокiв - у разi засудження до покарання у видi позбавлення волi на строк 
бiльше п'яти рокiв за тяжкий злочин;
4) десять рокiв - у разi засудження до покарання у видi позбавлення волi за 
особливо тяжкий злочин.

Стаття 107.	Умовно дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання
1. До осiб, якi вiдбувають покарання у видi позбавлення волi за злочин, вчинений 
у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв, може бути застосоване умовно-дострокове звiльнення 
вiд вiдбування покарання незалежно вiд тяжкостi вчиненого злочину.
2. Умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання може бути застосоване, 
якщо засуджений сумлiнною поведiнкою та ставленням до працi та навчання довiв 
своє виправлення.
3. Умовно-дострокове звiльнення вiд вiдбування покарання може бути застосоване 
до засуджених за злочин, вчинений у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв, пiсля фактичного 
вiдбуття:
1) не менше третини призначеного строку покарання у видi позбавлення волi за 
злочин невеликої або середньої тяжкостi i за необережний тяжкий злочин;
2) не менше половини строку покарання у видi позбавлення волi, призначеного 
судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, 
якщо особа ранiше вiдбувала покарання у видi позбавлення волi за умисний злочин 
i до погашення або зняття судимостi знову вчинила у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв 
новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волi;
3) не менше двох третин строку покарання у видi позбавлення волi, призначеного 
судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа ранiше вiдбувала 
покарання у видi позбавлення волi i була умовно-достроково звiльнена вiд 
вiдбування покарання, але до закiнчення невiдбутої частини покарання та до 
досягнення вiсiмнадцятирiчного вiку знову вчинила умисний злочин, за який вона 
засуджена до позбавлення волi.
4. До неповнолiтнiх замiна невiдбутої частини покарання бiльш м'яким покаранням 
не застосовується.
5. У разi вчинення особою, щодо якої застосоване умовно-дострокове звiльнення 
вiд вiдбування покарання, протягом невiдбутої частини покарання нового злочину 
суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 i 72 цього 
Кодексу.

Стаття 108.	Погашення та зняття судимостi
1. Погашення та зняття судимостi щодо осiб, якi вчинили злочин до досягнення 
ними вiсiмнадцятирiчного вiку, здiйснюється вiдповiдно до статей 88 - 91 цього 
Кодексу з урахуванням положень, передбачених цiєю статтею.
2. Такими, що не мають судимостi, визнаються неповнолiтнi:
1) засудженi до покарання, не пов'язаного з позбавленням волi, пiсля виконання 
цього покарання;
2) засудженi до позбавлення волi за злочин невеликої або середньої тяжкостi, 
якщо вони протягом одного року з дня вiдбуття покарання не вчинять нового 
злочину;
3) засудженi до позбавлення волi за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох 
рокiв з дня вiдбуття покарання не вчинять нового злочину;
4) засудженi до позбавлення волi за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом 
п'яти рокiв з дня вiдбуття покарання не вчинять нового злочину.
3. Дострокове зняття судимостi допускається лише щодо особи, яка вiдбула 
покарання у видi позбавлення волi за тяжкий або особливо тяжкий злочин, вчинений 
у вiцi до вiсiмнадцяти рокiв, за пiдставами, передбаченими в частинi другiй 
статтi 91 цього Кодексу, пiсля закiнчення не менш як половини строку погашення 
судимостi, зазначеного в пунктах 3 i 4 частини другої цiєї статтi.


 ОСОБЛИВА ЧАСТИНА