Новости Архив новостей>>> 2010 2009 2008 2007 2006 2005 2004 2003
2005
• 26 ноября 2005г. ДЕНЬ ПАМЯТИ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРА И ПОЛИТИЧЕСКИХ РЕПРЕССИЙ В УКРАИНЕ (отмечается ежегодно в четвертую субботу ноября).
В XX веке Украина пережила три голодомора: 1921-1923 годы, 1932-1933 г.г., 1946-1947 годы, однако второй был наиболее массовым и жестоким. По данным историков, в 1932-33 годах жертвами голода, возникшего в результате административных мер советской власти, в Украине, по разным оценкам, стали от 7 до 10 млн. людей. Это означает, что в те трагические годы Украина не досчиталась от 10 до 25% своего населения, теряя его по 25 тысяч человек в день, по тысяче - в час, по 17 - ежеминутно...
• 6 ноября 2005г. Хабаровский Мемориал на месте массовых захоронений расстрелянных в 30-е годы ХХ века (фото Алексея, октябрь 2005г.).
 |
 |
|---|---|
 |
 |
Фамилии расстрелянных на Стелле ( более 4000 фамилий):
- Абезгауз-Азанов (36 фамилий)
-
Айзман-Александров (33 фамилии)
- Алексеенко-Антонов (36 фамилий)
- Антонов-Архипцев(32 фамилии)
- Астафьев-Балагуров(36 фамилий)
- Балакирев-Барахтин (32 фамилии)
- Барахтин- БАРКО -Батурин (36 фамилий)
- Батурин-Белов (32 фамилии)
- Белозеров-Бессарабник (36 фамилий)
- …
95
94
93
94
95
96. Рябков-Сазонов (36 фамилий)
97. Саковский-Саяпин (32 фамилии)
98. Саяпин-Семенченко (36 фамилий)
99
100
101
102
103
104
105
106
107
108
109
110. Ходаков-Цепковский (32 фамилии)
111. Черепицин-Чжан Тян Ки (36 фамилий)
112. Чжан Ши Хин-Чмутин (33 фамилии)
113. Чо Хан Син-Шапошников (36 фамилий)
114 Шарганов-Шейкин (32 фамилии)
115. Шекера-Шиманчик (36 фамилий)
116. Шимкевич-Шмаков (32 фамилии)
117. Шмаков-Шуваев (36 фамилий)
118. Шуликов-Щуров (32 фамилии)
119. Энгельгард-Яблонцев (33 фамилии)
120. Явальд-Яркин (32 фамилии)
121. Яровенко-Янушевский (19 фамилии)
Все 121 фотографии с фамилиями расстрелянных будут со временем размещены.
Огромная благодарность Алексею за эти фотографии и за землю с могилы моего расстрелянного дедушки Барко Ивана Андреевича.
Список репрессированных по данным Хабаровской Книги Памяти (26980 человек)
68 лет тому назад, 27 октября 1937 года, выполняя постановление Политбюро ВКП(б) П 52/94 «Про антисоветские элементы», в урочище Сандармох на юге Карелии начался расстрел 1111 заключенных Соловецкой тюрьмы особого назначения./ПРАВА ЛЮДИНИ | автор: Василь Овсієнко Первоисточник (на украинском языке): Харьковская правозащитная группа © ХПГ
• 25 октября 2005г. Генеалогическое “дерево” (схема).
• 24 октября 2005г. В Харькове собирать исторические документы начали 125 лет назад
125 лет архивному делу в Харькове. Собирать документы, имеющие отношение к истории Харькова и губернии, решили в 1880-м году. Это была идея профессора университета Багалея, тогда из Чернигова привезли около шестисот пудов различных документов. Первые сорок лет архив находился при университете. Официальный статус харьковский архив получил только в двадцатом году прошлого века.
Сейчас Харьковкий областной архив - это два с половиной миллиона дел и несчетное количество документов. В одной папке, объясняют архивисты, может быть одна бумага, а может быть - несколько тысяч. Если сложить их в один ряд получится линия длиной в 32 километра.
"Любая бумажка" здесь не "катится к чертям с матерями", как у Маяковского в "Стихах о советском паспорте", а наоборот, тщательно изучается. Например, по метрическим книгам или ревизским сказкам - предкам современных переписей населения - можно точно узнать о том, где и когда родился, крестился или женился тот или иной человек.
Наталья Харченко, главный специалист Харьковского областного архива: «Были и разводы, особенно в конце XIX-начале XX века мы в документах православной церкви находим очень много документов, где просят о разводах, то есть процесс пошел».
Правда, помочь всем желающим выяснить собственное происхождение в архиве не могут: документы - есть, возможности - нет. Слишком много харьковчан стали интересоваться своими корнями.
Сравнительно легко навести справку о рабочем стаже или членстве в коммунистической партии Советского Союза.
В этом отделе дела репрессированных - они вот здесь - хранятся вместе с партийными и комсомольскими делами, они напротив, вот в этих коробках. Вот такая ирония судьбы. Впрочем, сотрудники архива никакого парадокса здесь не видят. Они говорят, сложись обстоятельства иначе, и дела людей, которые хранятся вот здесь, вполне могли бы оказаться вот в этих коробках.
Папок с доносами, допросами и приговорами в Харьковском областном архиве 26 тысяч. Каждое уникально по-своему. И все-таки - говорят архивисты - подобные есть в любом архиве.
А вот таких вещественных доказательств, как пуля, которой был убит харьковский губернатор князь Кропоткин в 1879-м, – считанные единицы. Такая же редкость - карта Харькова пятидесятых годов девятнадцатого века. Согласно плану, место, где сейчас находится редакция "Объектив-новостей" - это гостиница Харьков, было на самой окраине - на границе города и уезда.
Адрес новости: http://news.media-objektiv.com/city/2005/27440.shtml
• 12 октября 2005г. Хотелось бы всех поименно назвать… (интервью Анатолия Разумова, историка из Петербурга, ответственного редактора Книги памяти «Ленинградский мартиролог». Интервью взяла Татьяна Коростелева, член Национального союза журналистов Украины). Первоисточник: Харьковская правозащитная группа © ХПГ
• 11 октября 2005г. Список частей и соединений Красной Армии, которые участвовали в боевых действиях на Харьковщине, 1941-1943гг. (на украинском).
• 28 сентября 2005г. Карта Харьковской губернии (с границами уездов, волостей и с подчеркнутыми волостными селениями). Дата неизвестна.
• 28 сентября 2005г. Порядок приведения приговора в исполнение(расстрел) согласно:
- Уголовно-процессуального кодекса РСФСР, в редакции на 1 июня 1937г. (Обложка,статьи-441-444, 466-470-о расследовании и рассмотрении дел о террористических организациях и террористических актах против работников советской власти).
• 27 сентября 2005г.
г. Горловка, Донецкая область
84610, Возняка, 1
Военком 4-65-78
84635, Живописная, 2
Военком 6-64-32
Дежурный 6-64-85
Центрально-городского района
84601, Гарина, 25
Военком 4-68-13
Дежурный 4-01-41
с 30.09.2005г. военкомата Центрально-городского района не будет. Будет объединенный военкомат г.Горловки на ул.Возняка,1.
Но все списки призванных из Горловки во время Великой Отечественной войны 1941-1945гг. переданы в г.Одесса Центральный архив Южного Оперативного командования (ОдВО- г. Одесса-63, 65063).
–Криминальный кодекс Украины (ст. 1-108),
-Криминально-процессуальный кодекс Украины от 28.18 1960г.
• 14 сентября 2005г. – УГОЛОВНЫЙ КОДЕКС Р.С.Ф.С.Р. РЕДАКЦИИ 1926 ГОДА.
• 23 августа 2005г. День Освобождения Харькова!!!
См. подробности об открытии Музея «Харьковщина в Великой Отечественной войне»
• 22 августа 2005г. – Открыта Вторая очередь мемориала жертвам нацизма в Дробицком Яру .
Во время открытия Второй очереди Мемориала состоялся митинг-реквием в честь погибших в Дробицком Яру в годы немецкой оккупации Харькова.
Теперь 16 тысяч имен расстрелянных высечены на граните Мемориала, который стал для нынешних поколений местом Памяти и Скорби.
См. подробности
По материалам официального сайта облгосадминистрации
• 20 августа 2005г. - Уникальные фотографии Харькова – из немецкого архива.
Уникальные фотографии, которые шестьдесят лет хранились в немецком архиве, сегодня можно увидеть в Харькове. На площадке перед оперным театром открылась выставка «Харьков 1941 – 43». Кураторы проекта говорят, что сотрудники архива немецкого города Кобленц согласились дать негативы после нескольких месяцев переговоров - с условием, что материалы не будут копироваться и использоваться на телевидении. См. подробности
По материалам сайта Медиа-группы “Объектив”
• 17-18 августа 2005г. – В Харькове - Всемирный конгресс украинцев.
Это своеобразный съезд представителей украинских диаспор со всего мира. Впервые общее собрание Конгресса проходит за пределами американского континента, обычно руководители диаспор собираются в Торонто. Харьков совет директоров Конгресса украинцев выбрал как символичный для истории Украины город… подробнее от АТН и Медиа-группы “Объектив”.
В первый день конгресса были подведены итоги и награждена победительница конкурса, проведенного Світовою Федерацією Українських Жіночих Організацій (СФУЖО).
Победительница получила грамоту и денежный приз.
• 31 июля-7 августа 2005г. – 7-я Летняя Академия EUSTORY*, Берлин (INTERNATIONAL SUMMER ACADEMY 2005 EUSTORY*
"East - West: Europe after Communism and Reunification ").
Photo – Фото галерея - Fotogalerie
1-15 16-30 31-45 46-60 61-75 76-90 91-105
*EUSTORY - європейська мережа молодіжних історичних конкурсів
• 1 июня 2005г. – Список населенных мест Бахмутского уезда Екатеринославской губернии с приложением карты, 1911г.
• 30 мая 2005г. - Карта части Изюмского уезда Харьковского округа с частью Бахмутского уезда Екатеринославской губернии, 1919г.
• 23 мая 2005г. - В Харьковском областном доме детского и юношеского
творчества (ул. Сумская, 37) прошла презентация первой из восьми запланированных книг Харьковского тома серии “Реабилитированные историей” (800 страниц тиражом 3000 экз.). В первую часть Книги первой вошли в алфавитном порядке имена граждан, пострадавших от политических репрессий в период с 1919 до июня 1934г., фамилии которых начинаются на буквы А-М.
Особая благодарность за представленную информацию и первую часть Книги первой Лапчинской Н.В., заместителю главы областной редакционной коллегии.
Карта Колымских лагерей и лагерных управлений (с сайта www.kolyma.ru).
• 9 мая 2005г. – Книга Памяти Украины.
В Україні на виконання урядових рішень здійснена масштабна робота з увічнення загиблих у роки Другої Світової і Великої Вітчизняної воєн. У 250 поіменних меморіальних томах Книги Пам'яті України зібрано відомості про понад 6 млн. воїнів, з яких значна частина тривалий час вважалася “безвісти пропалими”. А якщо додати імена 4,5 млн. цивільних громадян-українців, які загинули під час Другої світової війни, стануть зрозумілі масштаби розірваного зв'язку поколінь. Великими були втрати серед громадян України, які билися у складі Червоної армії, радянських партизанських загонів, ОУН–УПА, підрозділів, створених під егідою вермахту й СС, польських і чехословацьких військових і партизанських з'єднань, заснованих на території СРСР. До цього часу у вітчизняній історіографії ця проблема є «білою плямою». Не прояснюють ситуації й зарубіжні дослідники, зокрема російські, в розпорядженні яких знаходиться основний масив архівних документів з цього питання.Відображаючи офіційну точку зору військового керівництва СРСР, на початку 1991 р. дослідники наводили такі дані: загальні безповоротні втрати (вбито, пропало безвісти, потрапило в полон і не повернулося з нього, померло від ран, хвороб та внаслідок нещасних випадків) військовослужбовців радянських збройних сил разом з прикордонними та внутрішніми військами складають 8 млн. 668 тис. 400 чоловік. При цьому армія та флот утратили 8 млн. 509 тис. 300 чоловік, внутрішні війська – 97 тис. 700, прикордонні війська й органи держбезпеки – 61 тис. 400 чоловік. Саме ці дані взято за основу й наведено колективом авторів у книзі «Памяти павших. Великая Отечественная война 1941–1945». До числа 8 млн. 668 тис. 400 чоловік не ввійшли 939 тис. 700 військовослужбовців, які вважалися на початку війни такими, що пропали безвісти, але були мобілізовані повторно на звільненій від окупантів території, а також 1 млн. 836 тис. колишніх рядових і командирів, які повернулися з полону після закінчення війни. Цих військовослужбовців (загалом 2 млн. 775 тис. 700 чоловік) з числа загальних втрат виключено. Санітарні втрати становили близько 18 344 200 чол., у тому числі: поранених та контужених – 15 205 700 чол., хворих – 3 047 700, обморожених – 90 800 чоловік. Відзначається, що велика кількість солдатів та офіцерів на фронті одержала від 2 до 7 поранень. Тому ті ж самі воїни могли фігурувати в донесеннях не один раз. Кількість втрат могла бути неточною ще й тому, що поранений воїн, який повернувсь у стрій, а потім був убитий, двічі проходив у графі військових втрат. Облік втрат в умовах бойових дій, особливо під час відступу, здійснювався неорганізовано й ускладнювався цілою низкою несприятливих обставин. Тому встановлення імен ті дійсної кількості всіх загиблих став надзвичайно складною задачею для прийдешніх поколінь, що потребує кропіткої роботи. Ще в 1940 р. були ліквідовані червоноармійські книжки. 7 жовтня 1941 р. видано наказ НКО № 330 про їх поновлення, а до практичного їх вручення сотні тисяч бійців і командирів були поховані безіменними. У директиві № 307 ГоловПУРСЧА з цього приводу відзначалося: «ГоловПУРСЧА має факти, коли командири, комісари діючих частин не піклуються про те, щоб організувати збір і поховання трупів загиблих червоноармійців, командирів і політпрацівників… Поховання вбитих у бою часто проводиться не в братських могилах, а в окопах, щілинах і бліндажах. Індивідуальні ж … могили не реєструються, не позначаються на картах і необхідним чином не оформляються». В 1942 р. у діючій армії почали вводити спеціальні медальйони з двома вкладками, на яких вказувалися біографічні дані володаря та відомості про найближчого родича, його адреса; для командного та політичного складу – індивідуальні жетони з особистими номерами, що повинні були допомогти встановити особу вбитого, якщо при ньому не залишалося документів. Однак, по-перше, не всі солдати й офіцери були забезпечені медальйонами та жетонами, а, по-друге, в багатьох випадках вони виявлялися порожніми: бійці з причини психологічного порядку виймали записки. Є підстави стверджувати, що й у госпіталях неповним був облік померлих, яких ховали не пізніше 48 год. після смерті (як тих, чиї імена були встановлені, так і безіменних). Таким чином, значна частина воїнів, котрі померли у медичних установах, неминуче переходила до категорії тих, які пропали безвісти. Дослідники архівів Військово-медичного музею Міністерства оборони СРСР засвідчують, що у фондах музею, де зберігаються понад 20 млн. історій хвороб і 32 млн. карток обліку, немає відомостей про певну частину бійців, які перебували на лікуванні, списків померлих по кожному госпіталю. Справа не лише в недбалому веденні документації, але й у тому, що частина її загинула разом з медичними закладами в ході боїв, а частина була захоплена ворогом. Заповнити прогалини могли б реєстраційні книги військових цвинтарів. Однак внаслідок байдужого ставлення до воїнських могил військово-медичних інстанцій, написи з часом ставали нерозбірливими, багато поховань не бралося на облік взагалі. Констатуючи незадовільний характер обліку втрат, заступник Наркома оборони С.А. Щаденко в наказі від 12 квітня 1942 р. № 0270 «Про персональний облік безповоротних втрат на фронті» відзначив, що на «персональному обліку стоять нині не більше однієї третини дійсного числа вбитих». Враховуючи ту обставину, що донесення про втрати в ряді випадків (прикордонні бої, Київська, Кримська, Харківська оборонні та інші операції) взагалі не надходили, очевидно, слід покладатися не стільки на наявні документи, скільки на точні розрахунки й оцінки. Значні труднощі пов'язані з обліком кількості воїнів, які загинули в полоні. І тут в оцінках спеціалістів існують розбіжності. На думку деяких дослідників, в полоні побувало 4 млн. військовослужбовців Червоної армії, з яких загинуло понад 600 тис. чоловік. Щодо цифри 3,8 млн. загиблих у полоні, наведеної в повідомленні Надзвичайної державної комісії СРСР, указується, що дана оцінка включала й цивільних осіб, утримуваних у таборах військовополонених. І все ж таки дані цифри не відображають справжнього стану речей. Німецькі архівні джерела засвідчують, що вже в кінці 1941 р. у полоні перебувало близько 3,4 млн. червоноармійців. Інші фахівці схиляються до думки, що на 1 травня 1944 р. кількість радянських військовополонених становила 5,8 млн. чоловік, з яких померло від голоду або було знищено в таборах 3,3 млн. чоловік (Соколов Б. О соотношении потерь в людях и боевой технике на советско-германском фронте в ходе Великой Отечественной войны // Вопр. истории. – 1988. – № 9. – С.117.). Дехто доводить, що в концентраційних таборах на території СРСР загинуло 3,9 млн. чоловік (Кваша А. Цена победы // Сов. культура. – 1988. – 3 сентября.). В 1985 р. у Франкфурті-на-Майні вийшла книга Д. Гернеса «Гитлеровский вермахт в Советском Союзе», яка містить узагальнені дані про радянських військовополонених: в 1941 р. у полон потрапило 3 355 тис. чоловік, в 1942 р. – 1 653 тис., в 1943 р. – 565 тис., в 1944 р. – 147 тис., в 1945 р. – 32 тис., всього 5 752 тис. чоловік. На думку деяких російських дослідників, найбільш аргументованою є цифра, що вражає і пригнічує – 4 559 тис. військовополонених. Слід також підкреслити, що як до перелому в війні, так і після нього, значну частку серед оточенців та військовополонених становили українці. Встановленню точного числа уродженців України, які потрапили до німецького полону під час війни, заважає та обставина, що незначну частину з них, зокрема тих, хто був полонений у перші дні гітлерівської навали, відпускали по домівках. Це стосувалося також німців Поволжя, прибалтів, білорусів. З липня до листопада 1941 р. було звільнено 317,8 тис., всього ж до 1 травня 1944 р. – 823,2 тис. військовополонених. Частина з них була вдруге мобілізована польовими військкоматами Червоної армії й продовжила війну в її складі. У директиві рейхсміністерства у справах окупованих східних областей «Про використання радянських людей як робочої сили» від 9 листопада 1941 р. вказувалося, що українці не користуються особливими привілеями і фюрер наказав надалі полонених не звільняти. Таким чином, з листопада 1941 р. для військовополонених-українців залишалася альтернатива: вступати до східних легіонів, Українського визвольного війська (УВВ), Російської визвольної армії (РВА), допоміжних загонів, охоронної поліції або йти на вірну смерть у таборах. За оцінками західних експертів, з 5,7 млн. радянських військовополонених від 800 тис. чол. до 1 мільйона вступили до збройних формувань рейху (Косик В.Україна і Німеччина у Другій світовій війні. – Париж – Нью-Йорк – Львів, 1993. – С.453. ). Точно підрахувати кількість загиблих військовополонених надзвичайно складно. Поряд зі спеціальними таборами для полонених радянських воїнів нацисти створювали змішані табори, де перебували й цивільні особи. На окупованій території СРСР загарбниками була створена відрегульована смертоносна машина, що включала 6 концтаборів і таборів знищення, 40 їхніх філіалів, 19 транспортних і переселенських таборів, 64 гетто і в'язниць, 5 таборів для військовополонених (офлаги, шталаги, дулаги, робочі загони), всього – 659 пунктів примусу, тортур і невідворотної смерті. Вдалося встановити, що на території України було знищено близько 1 571 тис. військовополонених. Найбільше військовополонених страчено в «Уманській ямі»; у Дарницькому лісі та Бабиному Яру в Києві; у Лисенецькому лісі під Львовом; у таборах у Рівному, Славуті, Чернігові, Хоролі, Маріуполі, Артемівську, Дніпропетровську, Одесі, Кременчуці. Щодо кількості радянських воїнів, які загинули в полоні, також немає одностайної думки. За даними російських дослідників, із 4559 тис. військовополонених 1 836 тис. повернулися додому після закінчення війни. Якщо виходити з наведених цифр, то кількість тих, які загинули, становить 2723 тис. чоловік. Польський дослідник називає загальну цифру загиблих військовополонених червоноармійців – 3,7 млн. чоловік (Назаревич Р. Советские военнопленные в Польше в годы второй мировой войны и помощь им со стороны польского населения // Вопр. истории. – 1989. – № 3. – С.37.). Якщо співставити цю цифру і дані інших дослідників проблеми, то лише на території СРСР і Польщі кількість загиблих радянських військовополонених може становити 4,9 млн. чоловік. Частку громадян України у цій категорії втрат визначити ще складніше. Адже серед воїнів, що призивалися з території УРСР і потрапили в полон, а потім були відпущені німцями, чимало було мобілізовано повторно до Червоної армії в 1943–1944 роках. Багато з них загинуло і знову пройшло у графі втрат. Та якщо вдатися до умовних оцінок, то, враховуючи, що в діючій армії громадяни України становили приблизно 20% її особового складу, можна припустити, що і в полон вони потрапляли в такому ж співвідношенні. Враховуючи, що близько 900 тис. українців до листопада 1941 р. було відпущено з полону, а після того німці до кінця війни захопили 2,5 – 2,7 млн. червоноармійців, можна оцінити втрати військовополонених громадян України щонайменше у 500 тис. осіб. Однак ця кількість може бути доповнена тими, хто з таборів для військовополонених після репатріації потрапив до ГУЛАГу. У травні 1945 р. Сталін дав розпорядження військрадам фронтів сформувати в тилових районах табори для розміщення військовополонених і репатрійованих радянських громадян. Всього передбачалося створити 100 таких таборів (по 10 – у 2 му і 3 му Українських фронтах, по 30 – у 1 му Українському та 1 му Білоруському фронтах, 5 – у 4 му Українському та 15 – у 2 му Білоруському фронтах). Перевірка колишніх військовополонених покладалася на органи контррозвідки «Смерш». За російськими архівами, 339 618 осіб після фільтрації були етаповані у табори НКВС. Так серед в'язнів ГУЛАГу з'явилися не лише колаборанти, але й орденоносці, учасники європейського руху Опору, ті, хто зумів вирватися з полону і продовжив боротьбу проти нацистів. Багато з них закінчили життя за колючим дротом байдужості й жорстокості тоталітарної системи, виявившись двічі полоненими.Втрати Українського народу Радянська військова статистика має відомості про втрати збройних сил у війні за національною ознакою. За підрахунками авторів згаданої книги, у складі Червоної армії та Військово-морського флоту загинуло 1376500 українців, що становить 15,9% загальних безповоротних втрат. Однак відомо, що з України до Червоної армії призивалися і росіяни, і євреї, і поляки, і білоруси, і болгари, і представники інших національностей. Водночас частина червоноармійців, які були українцями за походженням, постійно проживали в інших республіках СРСР і прийшли на мобілізаційні пункти за місцем мешкання. Тому наведену цифру не можна вважати такою, що відтворює військові втрати України у повному обсязі. Радянські втрати у різні періоди Великої Вітчизняної війни приведено в таблиці, складеній на основі книги «Памяти павших». Втрати радянських військовослужбовців У тис. чоловік Характер втрат Період 22.06.1941–18.11.1942 19.11.1942–31.12.1943 01.01.1944–09.05.1945 09.08.1945– 02.09.1945 Безповоротні 6 155,0 2 553,4 2 564,7 12,0 Санітарні 5 007,0 5 985,3 7 327,4 24,4 Загальні 11 162,0 8 538,7 9 892,1 36,4 З наведеної таблиці видно, що найбільших втрат Червона армія та Військово-морський флот зазнали в перший період війни. За 17 місяців оборонних боїв радянські війська втратили 11 млн. 162 тис. чоловік. При цьому безповоротні втрати перевищували санітарні. Пік санітарних втрат припадає на час наступальних боїв на території Радянського Союзу і в східноєвропейських країнах. Отже, головних втрат радянським військам противник завдав у ході наступальних операцій, спростувавши тезу про те, що наступаючі війська зазнають більших втрат, ніж ті, які ведуть оборону. Червона армія і в наступальних боях зазнавала більших втрат, ніж противник, який оборонявся. Так, тільки протягом січня 1943 – жовтня 1944 рр. у ході двох оборонних та 13 наступальних операцій, здійснених на території України, загальні втрати Червоної армії становили 3 млн. 991 тис. 200 бійців і командирів. 56,7% усіх безповоротних втрат радянських військ припадає на 1941–1942 роки. Найбільші ж середньодобові втрати припадають на літньо-осінні кампанії 1941 року – 24 тис. чоловік і 1943 року – 27,3 тис. чоловік на добу. В цілому за всю війну на радянсько-німецькому фронті в діючій армії вийшло з ладу 488% особового складу її середньомісячної чисельності, при цьому безповоротні втрати становили 173,2%, а санітарні – 314,8%. В абсолютних цифрах це означає, що якби Червона армія воювала без поповнення, то за всю війну кожен її військовослужбовець мав бути майже двічі вбитий або полонений і більше трьох разів поранений чи серйозно хворий. У ході визволення європейських країн від нацизму Червона армія втратила 3 889 686 чол., причому 1 099 465 з них – загинули. Порівняно невеликими були втрати радянських збройних сил у Далекосхідній кампанії, в ході якої протягом 25 діб бойових дій з ладу вийшло 36,4 тис.чол., у тому числі вбито, померло і пропало безвісти 12 тисяч. Серед загиблих тут багато і громадян України, кількість яких, на жаль, ще не встановлена. Одним із вирішальних чинників, що визначав прямі військові втрати Радянського Союзу, стало медичне забезпечення. На початку бойових дій військові медичні установи не встигли відмобілізуватись. Протягом кількох днів було втрачено десятки хірургічних та інфекційних госпіталів, евакоприймачів, санітарних складів. На 1 серпня 1941 р. виведено з ладу 40,1% польових рухомих госпіталів (ПРГ), 52,5% автохірургічних загонів, 48,8% автосанітарних рот, 44,8% управлінь польових евакопунктів. Обмежені можливості евакуації та транспортування поранених і хворих воїнів також спричиняли втрати діючої армії в перший період війни. Так, 20 а армія Західного, 18 а Південного фронтів не мали навіть санітарно-транспортних підрозділів. Середня укомплектованість фронтів санітарними автомобілями становила 40–50%, а загальне забезпечення медичної служби автотранспортом – всього 10%. Внаслідок вказаних причин десятки, а то й сотні тисяч поранених і хворих червоноармійців потрапляли до рук ворога, інколи разом з медперсоналом. Так, у червні 1942 р., коли розпочався третій штурм Севастополя, в госпіталях, розташованих переважно в інкерманських штольнях, зосередилось близько 12 тис. поранених. На час здачі Севастополя в місті залишилось 10 тис. поранених і хворих бійців та офіцерів, більшість з яких гітлерівці знищили. Нерідко не вдавалося організувати пошуку і виносу поранених з поля бою. Несприятлива обстановка на радянсько-німецькому фронті в перший період війни, різке зменшення санітарів-носильників ще більше ускладнювали ситуацію. Тільки за рік на Ленінградському фронті було виведено з ладу майже 4,5 тис. санітарів: вбито 1 130, поранено 2 424, контужено 79 і пропало безвісти 760 чоловік. У зв'язку з цим 23 серпня 1941 р. Сталін підписав наказ «Про порядок представлення до урядової нагороди військових санітарів і носильників за добру бойову роботу». Наказом передбачалося за винесення з поля бою 15 поранених з їхньою зброєю нагороджувати медаллю «За бойові заслуги», 25 – орденом Червоної Зірки, 40 – орденом Червоного Прапора, 80 поранених – орденом Леніна. Загальний стан медичної служби теж впливав на розміри й структуру санітарних втрат особового складу армії. У 1942 р. хворі в діючій армії становили 34,1% загальної кількості всіх санітарних втрат за рік війни, частка тяжкопоранених у Червоній армії становила 27,6%. Насправді ж їх було набагато більше, однак далеко не всіх евакуювали. У 1942 р. медики повернули до діючої армії 75,4% поранених і хворих, а в 1943 – 76,4%. Летальність у 1943 р. складала 2,7%, у 1942 р. – 2,8%, в 1944 р. зусиллями медичних служб 90,4% поранених і хворих повернулося до армії, летальність зменшилась до 1,8%. Завершальний етап війни характеризувався новими труднощами в медичному забезпеченні бойових дій. Через безперервні наступальні бої медичні служби не встигали підготувати мережі медичних закладів, поповнити запас медикаментів, інструментарію, інвентаря, забезпечити належний санітарний стан військ. Частка звільнених з рядів Збройних сил СРСР в 1941–1945 рр. за станом здоров'я була нижчою, ніж у попередніх війнах. Її пік (19,8%) припадає на четвертий рік війни, тоді 72% поранених і 90% хворих повернулися до лав діючої армії, але надзвичайно високою була інвалідність. Згідно з оглядом інвалідів війни, проведеним в Україні в 1945 р., до першої групи віднесено 1,6%, до другої – 37,6%, до третьої – 60,8% загального числа інвалідів. Таким чином, 39,2% інвалідів-учасників боїв було визнано непридатними до повноцінної трудової діяльності, вони переходили на державне забезпечення. Зокрема, кількість інвалідів з ампутованими кінцівками складала 16,3%, сліпих – 0,6%, на одне око – 1,8% всіх врахованих. До військових втрат України слід віднести й ті, яких зазнали учасники визвольних змагань 40 х – початку 50 х років. При цьому важливо наголосити, що загальні втрати ОУН–УПА остаточно не визначені. За мінімальними оцінками ОУН втратила 8 – 10 тис., за максимальними – 18 – 20 тис. чоловік, УПА – близько 57 тис. чоловік. За матеріалами недоступних раніше архівів НКВС, визначено інші дані: з лютого 1944 до січня 1946 рр. радянськими спецорганами було здійснено 38 773 чекістсько-військові операції, вбито 110 785 членів націоналістичного підпілля та вояків УПА, заарештовано 8 370 учасників ОУН і 15 969 активних повстанців. 50 058 чоловік прийшли до органів НКВС повинитись. В ході репресій та бойових дій проти національно-визвольного руху в західних областях України загинуло понад 25 тис. радянських військовослужбовців, серед яких були й українські громадяни. Поза увагою не можна лишити й тих, хто загинув у мундирах вермахту, СС, допоміжних підрозділів, охоронних і поліційних частин. Відомо, що загинуло 16 тис. чоловік, які воювали у складі дивізії СС «Галичина», РВА, УВВ. Полишаючи дискусії про колаборацію, ми повинні занести до трагічного реєстру і тих, хто з різних причин опинився під ворожими стягами.
• 9 мая 2005г. – «Це потрібно не мертвим – це потрібно живим», або Чи можна монополізувати істину
В І Д К Р И Т И Й Л И С Т Президенту України В. Ющенку, Голові Верховної РадиУкраїни В. Литвину, Прем'єр-міністру України Ю. Тимошенко
• 3 мая 2005г.- ФСБ рассекретила документы о военных, попавших в плен к фашистам
• 22 апреля 2005г.- ответ ЦАМО о Сосницком П.В., погибшем 17.01.1944г.
• 20 апреля 2005г. – от родственников получена фотография Кромощ С.Л., погибшего 11.02.1942г.
• 25 февраля 2005г. – Ответ Прокуратуры Ставропольского края о судьбе Сосницкого И.Г. родившегося в с. Щербаково Белгородской области.
• 20 февраля 2005г. –“О порядке рассмотрения заявлений граждан…” от 26 декабря 1962 г. № 3265-с.
• 12 февраля 2005г. – Материалы на семью спецпереселенцев ОПАРИНА СТЕПАНА ГЛЕБОВИЧ (ЛИЧНОЕ ДЕЛО № 12388) дополнены ксерокопиями из архивно-следственного дела (обложка дела, анкета на кулака-спецпоселенца, характеристика). Материалы предоставлены правнуком Опарина С.Г.
• 04 февраля 2005г. – Переписка с администрацией Никольского сельского совета Александровского р-на Донецкой области по проводу установления места захоронения младшего лейтенанта Кромощь С.Л., 1915г.р., погибшего 11.02.1942 года (Письмо№1, Письмо№2).
• 03 февраля 2005г. – Страничка гимназии №23г. Харькова на сайте www.dasan.de.
• 25 января 2005г. – Тимчасове положення про допомогу родинам осіб, що були репресовані більшовиками, 1942р. –Материалы периода временной оккупации г.Харькова 1941-1943гг.- ГАХО, р. 2982, оп.4, дело 425.-С.175.
• 17 января 2005г. – Указание КГБ при СМ СССР №108сс от 24 августа 1955г. “О порядке рассмотрения заявлений граждан…”
